Преподобний Нектарій Оптинський

Місяця квітня на 29-й день.

Останнім соборно обраним оптинським старцем був преподобний Нектарій, учень скитоначальника преподобного Анатолія (Зерцалова) і преподобного старця Амвросія. Він ніс хрест старечого служіння в роки важких випробувань для  Православної Церкви, для всієї Русі. П’ятдесят років старець Нектарій провів у скиту Оптиної пустелі, з них двадцять – у затворі. Він сходив духовними сходами від затвору до громадського служіння і був гідним продовжувачем оптинського старчества. Наділений Богом великим даром пророцтва і прозорливості, він задовго до революції і громадянської війни бачив прийдешні біди і скорботи людей. Старець Нектарій молився за всю Русь, втішав людей, зміцнював їх у вірі. У роки важких спокус преподобний Нектарій брав на себе тягар людських гріхів. Він розділив долю багатьох своїх віруючих співвітчизників: був гнаний, засланий, спочив у вигнанні. Про його життєвий шлях – у зв’язку з гоніннями на Церкву, переслідуванням чернецтва – відомо менше, ніж про його прославлених попередників.

Преподобний Нектарій (у миру Микола Васильович Тихонов) народився 1853 року в місті Єльці Орловської губернії в бідній сім’ї Василя та Олени Тихонових. Батько його був робітником на млині і помер, коли синові було всього сім років. Перед смертю він благословив сина іконою святителя Миколая, доручаючи його піклуванню своє чадо. З цією іконою старець не розлучався все життя.

Пізніше преподобний Нектарій розповіді про своє дитинство часто починав словами: “Було це в дитинстві моєму, коли жив я з матінкою. Двоє нас було на білому світі, та ще кіт жив із нами. Ми низького були звання і до того ж бідні. Кому потрібні такі?”. З матір’ю у Миколи були найтепліші й сердечні стосунки. Вона більше діяла лагідністю і вміла зворушити його серце. Але й мати його померла рано. Залишився хлопчик круглим сиротою. З 11 років він став працювати в крамниці багатого купця. Був Микола працьовитий і до 17 років дослужився до молодшого прикажчика. У вільний час юнак дуже любив ходити до храму і читати церковні книги. Його вирізняли лагідність, скромність, душевна чистота.

Коли юнакові виповнилося двадцять років, старший прикажчик задумав одружити його зі своєю донькою. У той час у Єльці жила майже столітня схимниця, стариця Феоктиста, духовна дочка святителя Тихона Задонського. Господар відправив до неї юнака за благословенням на шлюб. А схимниця благословила його піти в Оптину до старця Іларіона. Господар відпустив юнака в Оптину, і Микола вирушив у дорогу.

1873 року прийшов він в Оптину пустинь, несучи в торбинці за спиною одне лише Євангеліє. Тут Промислом Божим він знайшов своє справжнє призначення. Бо у владі Господа, а не у владі того, хто йде, давати напрямок стопам своїм (Єр. 10:23). Спочатку юнак пішов до скитоначальника старця Іларіона, а той відправив його до преподобного Амвросія. У той час до великого старця Амвросія приходило так багато людей, що чекати прийому доводилося тижнями. Але Миколу він прийняв одразу і говорив із ним дві години. Про що була їхня бесіда, преподобний Нектарій нікому не відкривав, але після неї назавжди залишився в скиту. Став він духовним сином преподобного Анатолія (Зерцалова), а на поради ходив до преподобного старця Амвросія.

Першим послухом його в Оптиній було доглядати за квітами, потім його призначили на паламарський послух. У преподобного Нектарія була келія, що виходила дверима в церкву, у ній він прожив двадцять років, не розмовляючи ні з ким із ченців: тільки сходить до старця або духівника і назад. Сам він любив повторювати, що для ченця є тільки два виходи з келії – у храм та в могилу. На цьому послуху він часто спізнювався до церкви і ходив із заспаними очима. Братія скаржилися на нього старцю Амвросію, на що він відповідав: “Зачекайте, Миколка проспиться, усім знадобиться”.

Під керівництвом своїх великих наставників преподобний Нектарій швидко зростав духовно. 14 березня 1887 року він був пострижений у мантію, 19 січня 1894 року його висвятили на ієродиякона, а ще за чотири роки висвятили Калузьким архієреєм на ієромонаха. Було йому тоді тридцять чотири роки.

Уже в ці роки він зціляв хворих, мав дар прозорливості, чудотворення і міркування. Але за своїм смиренням ці високі духовні обдарування він приховував під зовнішнім юродством. На юродство він мав благословення старців. Оптинські старці часто прикривали свою духовну велич юродством – жартами, дивацтвом, несподіваними різкостями або незвичною простотою у поводженні зі знатними і зарозумілими відвідувачами.

У 1912 році оптинська братія обрала його в старці. Але преподобний Нектарій відмовлявся, кажучи: “Ні, отці і браття! Я недоумкуватий і такого тягаря понести не можу”. І тільки за послухом він погодився прийняти на себе старчество.

У перший час після обрання старцем отець Нектарій посилив юродство. Придбав музичний ящик і грамофон із духовними платівками, але скитське начальство заборонило йому їх заводити; грав іграшками. Була в нього пташка-свисток, і він змушував у неї дути дорослих людей, які приходили до нього з порожніми прикрощами. Була дзиґа, яку він давав запускати своїм відвідувачам. Були дитячі книжки, які він роздавав читати дорослим людям.

У юродстві старця часто містилися пророцтва, сенс яких відкривався часто лише через деякий час. Наприклад, люди дивувалися і сміялися з того, як старець Нектарій раптово запалював електричний ліхтарик і з найсерйознішим виглядом ходив із ним своєю келією, оглядаючи всі кути й шафи… А після 1917 року згадали це “дивацтво” зовсім інакше: саме так, у темряві, при світлі ліхтариків, більшовики обшукували келії ченців, зокрема й кімнату старця Нектарія. За півроку до революції старець став ходити з червоним бантом на грудях – так він передбачав прийдешні події. Або назбирає всякого мотлоху, складе в шафку і всім показує: “Це мій музей”. І справді, після закриття Оптиної в скиту був музей.

Часто замість відповіді отець Нектарій розставляв перед відвідувачами ляльки і розігрував маленьку виставу. Ляльки, персонажі вистави, давали відповіді на запитання своїми репліками. Так, владика Феофан Калузький не вірив у святість старця. Якось приїхав він в Оптину і зайшов до отця Нектарія. Той, не звертаючи на нього жодної уваги, грав у ляльки: одну карав, іншу бив, третю саджав до в’язниці. Владика, спостерігаючи це, утвердився у своїй думці. Пізніше, коли більшовики посадили його до в’язниці, він говорив: “Грішний я перед Богом і перед старцем. Все, що він мені показував тоді, було про мене, а я вирішив, що він ненормальний”.

Одного разу старець Варсонофій, будучи ще послушником, проходив повз будиночок отця Нектарія. А він стоїть на своєму ганку і каже: “Жити тобі залишилося рівно двадцять років”. Це пророцтво згодом справдилося в точності.

Протоієрей Василь Шустін розповідав, як батюшка, не читаючи, розбирав листи: “Одні листи він відкладав зі словами: “Сюди треба дати відповідь, а ці листи подячні, їх можна без відповіді залишити”. Він їх не читав, але бачив їхній зміст. Деякі з них він благословляв, а деякі й цілував”.

Відомі численні випадки, коли батюшка зціляв смертельно хворих людей. Приїхала в Оптину мати, дочка якої страждала на невиліковну хворобу. Від хворої відмовилися всі лікарі. Мати чекала старця в приймальні й разом з іншими прочанами благословилася в нього. Вона ще не встигла сказати йому ні слова, як старець звернувся до неї сам: “Ти прийшла молитися за хвору дочку? Вона буде здорова”. Він дав матері сім пряників і велів: “Нехай щодня дочка з’їдає по одному і частіше причащається, буде здорова”. Коли мати повернулася додому, донька з вірою прийняла пряники, після сьомого причастилася і одужала. Хвороба до неї більше не поверталася.

Відомі численні випадки, коли батюшка зціляв смертельно хворих людей. Приїхала в Оптину мати, дочка якої страждала на невиліковну хворобу. Від хворої відмовилися всі лікарі. Мати чекала старця в приймальні й разом з іншими прочанами благословилася в нього. Вона ще не встигла сказати йому ні слова, як старець звернувся до неї сам: “Ти прийшла молитися за хвору дочку? Вона буде здорова”. Він дав матері сім пряників і велів: “Нехай щодня дочка з’їдає по одному і частіше причащається, буде здорова”. Коли мати повернулася додому, донька з вірою прийняла пряники, після сьомого причастилася і одужала. Хвороба до неї більше не поверталася.

Якось приїхала до нього черниця Нектарія з хлопчиком-підлітком, який раптом захворів. Температура піднялася до сорока градусів. Вона й каже батюшці: “Олежек у мене захворів”. А він відповідає: “Добре похворіти в доброму здоров’ї”. Другого дня дав хлопчикові яблучко: “Ось тобі ліки”. І, благословляючи їх у дорогу, сказав: “Під час зупинки, коли будете коней годувати, нехай вип’є окропу і буде здоровий”. Так вони й зробили. Хлопчик випив окропу, заснув, а коли прокинувся, був здоровий.

Приймав преподобний старець Нектарій відвідувачів у “колишній халупці” колишніх старців, іноді він залишав на столі в приймальні книжки, і відвідувачі, чекаючи на прийом, дивилися ці книжки і, гортаючи їх, знаходили відповіді на свої запитання. А преподобний Нектарій за своїм смиренням помічав, що вони приходять до преподобного старця Амвросія, і сама келія говорить за нього.

У батюшки був кіт, який його надзвичайно слухався, і батюшка любив казати: “Старець Герасим був великий старець, тому в нього був лев, а ми малі – і в нас кіт”.

Зовні старець був невисокого зросту, згорблений, з округлим обличчям і невеликою клинчастою борідкою. Обличчя його ніби не мало віку – то давнє, суворе, то молоде за жвавістю і виразністю думки, то дитяче за чистотою і спокоєм. Ходив він легкою, ковзною ходою, ніби ледь торкаючись землі. Лише перед самою смертю він пересувався насилу, ноги розпухли як колоди, сочилися сукровицею – це позначилося багаторічне стояння на молитві.

Для кожної людини у старця був свій підхід, “своя міра”, часом він залишав відвідувача одного в тиші “халабуди” побути наодинці зі своїми думками, іноді довго і жваво розмовляв, дивуючи співрозмовника своїми пізнаннями, і люди запитували: “Де ж старець закінчив університет?” І не могли повірити, що він ніде не вчився. “Вся наша освіченість від Писання”, – говорив про себе старець.

Високо цінував старець послух. Митрополита Веніаміна (Федченкова) він наставляв: “Візьміть пораду на все ваше життя: якщо начальники або старші вам запропонують що-небудь, то, хоч би як важко не було або хоч би як високо не здавалося, не відмовляйтеся. Бог за послух допоможе”. Наочний урок слухняності він дав студенту Василеві Шустину (майбутньому протоієрею), якось сказавши, що навчить його ставити самовар, бо скоро настане час, коли в нього не буде прислуги і доведеться самому ставити собі самовар. Юнак з подивом подивився на старця, дивуючись, куди можуть подітися статки їхньої сім’ї, але слухняно пішов за батюшкою до комори, де стояв самовар. Отець Нектарій велів налити в цей самовар води з великого мідного глечика.

– Батюшка, він занадто важкий, я його з місця не зрушу, – заперечив Василь.

Тоді батюшка підійшов до глечика, перехрестив його і сказав: “Візьми!” І студент легко підняв глечик, не відчуваючи тяжкості. “Так от, – наставив отець Нектарій, – усякий послух, який нам здається важким, при виконанні буває дуже легким, тому що робиться як послух”.

Якось запитали старця, чи повинен він брати на себе страждання і гріхи тих, хто приходить до нього, щоб полегшити їх або втішити. “Інакше полегшити не можна, – відповів він. – І ось відчуваєш іноді, що на тобі немов гора каміння – так багато гріха і болю принесли тобі, і прямо не можеш знести її. Тоді приходить благодать і розметує цю гору каміння, як гору сухого листя. І можеш приймати знову”.

Старець часто і з любов’ю говорив про молитву. Він навчав постійності в молитві, вважаючи добрим знаком від Господа невиконання прохань. “Треба продовжувати молитися і не сумувати, – повчав батюшка. – Молитва – це капітал. Що довше лежить, то більше відсотків приносить. Господь посилає Свою милість тоді, коли Йому це угодно, коли нам корисно її прийняти… Іноді через рік Господь виконує прохання… Приклад треба брати з Іоакима та Анни. Вони все життя молилися і не сумували, і яку Господь послав їм розраду!” Одного разу порадив: “Моліться просто: “Господи, даруй мені благодать Твою!” На вас іде хмара скорбот, а ви моліться: “Господи, даруй мені благодать Твою!” І Господь пронесе повз вас грозу”.

Після закриття монастиря у Вербну неділю 1923 року преподобного Нектарія заарештували. Старця повели в монастирський хлібний корпус, перетворений на в’язницю. Він ішов березневою обледенілою доріжкою і падав. Кімната, куди його посадили, була перегороджена не до самого верху, а в другій половині сиділи конвоїри і курили. Старець задихався від диму. У Страсний Четвер його відвезли до в’язниці в Козельськ. Пізніше через хворобу очей старця перевели в лікарню, але поставили вартових…

Після виходу з в’язниці влада зажадала, щоб отець Нектарій покинув Калузьку область. Старець жив у селі Холмищі Брянської області в одного селянина, родича духовного сина батюшки. ЧК погрожувала цьому селянину засланням на Камчатку за те, що він прихистив старця. Восени 1927 року його обклали особливо важким податком.

У Холмищі, незважаючи на труднощі, добиралися духовні чада в пошуках розради і поради, до старця потягнувся потік людей з усіх кінців Русі. Святий патріарх Тихон радився з преподобним Нектарієм через своїх довірених осіб. Добиратися до села, особливо навесні, через розлив річок, було важко, навіть сполучення на конях припинялося. Часом доводилося йти пішки в обхід до сімдесяти п’яти верст повз ліс, де було багато вовків. Вони часто виходили на дорогу і вили, але за святими молитвами старця нікого не чіпали.

Преподобний Нектарій, будучи провидцем, передбачав 1917 року: “Русь піднесеться і буде матеріально не багата, але духом буде багата, і в Оптиній буде ще сім світильників, сім стовпів”.

З 1927 року старець став серйозно нездужати, сили його згасали. У грудні стан здоров’я різко погіршився, вирішили, що отець Нектарій помирає, але потім настало деяке поліпшення. У квітні батюшці знову стало погано. До нього приїжджав отець Сергій Мечев, він причастив старця. 29 квітня 1928 року до Холмищ ледве дістався отець Адріан, на руках якого преподобний Нектарій помер цієї ж ночі. Незадовго до смерті на запитання, де його ховати, старець вказав на місцевий цвинтар. Коли його запитували, чи не відвезти його тіло в Козельськ, заперечно хитав головою. Старець не велів ховати його і біля Покровської церкви в селі Холмищі, сказавши, що там буде гірше за свиняче пасовище. Так і сталося. Храм зруйнували, а на соборній площі влаштували ярмарок і танцмайданчик. Виконуючи бажання старця, його поховали на місцевому сільському цвинтарі у двох-трьох верстах від села Холмищі.

У 1935 році грабіжники розрили могилу старця, сподіваючись знайти там цінності. Вони зірвали кришку труни і відкриту труну поставили, притуливши до дерева. Вранці колгоспники, які прийшли на кладовище, побачили, що старець стоїть нетлінний – воскова шкіра, м’які руки. Труну закрили й опустили в могилу зі співом “Святий Боже”.

Після відродження Оптиної пустелі, 3/16 липня 1989 року, в день пам’яті митрополита Московського Філіпа, відбулося обрітення мощей преподобного Нектарія. Коли урочиста процесія рухалася обителлю, від мощей виходили дивовижні пахощі: мантія старця виявилася нетлінною, мощі були бурштинового кольору. У 1996 році преподобний Нектарій був зарахований до лику місцевошанованих святих Оптиної пустелі, а в серпні 2000 року – Ювілейним Архієрейським Собором Руської Православної Церкви прославлений для загальноцерковного шанування. Нині рака з мощами старця Нектарія перебуває в західній частині Амвросіївського бокового вівтаря Введенського собору обителі.

Як за життя старця, так і після його блаженної кончини кожен, хто звертається до нього з істинною вірою, отримує благодатну допомогу. За молитвами преподобного Нектарія люди виходять із важких життєвих ситуацій, відбуваються чудеса духовного і тілесного зцілення. Преподобне отче наш Нектарію, моли Бога за нас!

Тропарі, кондаки, молитви та величання