Преподобний Нектарій Оптинський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 29-й день / вересня на 10-й день — Собор Липецьких святих / жовтня на 11-й день — Собор усіх святих, які в Оптиній пустині просіяли

Останнім соборно обраним оптинським старцем був преподобний Нектарій, учень скитоначальника преподобного Анатолія (Зерцалова) і преподобного старця Амвросія. Він ніс хрест старчеського служіння в роки важких випробувань для Православної Церкви, для всієї Русі. Пʼятдесят років старець Нектарій провів у скиту Оптиної пустелі, із них двадцять він провів у затворі. Він сходив духовними сходами від затвору до служіння людям і був гідним продовжувачем оптинського старчества. Наділений Богом великим даром пророцтва і прозорливості, він задовго до революції та громадянської війни бачив прийдешні біди й скорботи людей. Старець Нектарій молився за всю Русь, втішав людей, зміцнював їх у вірі. У роки важких спокус преподобний Нектарій брав на себе тягар людських гріхів. Він розділив долю багатьох своїх віруючих співвітчизників: був гнаний, засланий, спочив у вигнанні. Про його життєвий шлях — у звʼязку з гоніннями на Церкву, переслідуванням чернецтва — відомо менше, ніж про його прославлених попередників.

Преподобний Нектарій (у миру Микола Васильович Тихонов) народився 1853 року в місті Єльці Орловської губернії в бідній сімʼї Василія та Олени Тихонових. Батько його був робітником на млині і помер, коли синові було всього сім років. Перед смертю він благословив сина іконою святителя Миколая, доручаючи його піклуванню своє чадо. З цією іконою старець не розлучався все життя.

Пізніше преподобний Нектарій розповіді про своє дитинство часто починав словами: «Було це в дитинстві моєму, коли жив я з матінкою. Двоє нас було на білому світі, та ще кіт жив з нами. Ми низького були звання і до того ж бідні. Кому потрібні такі?» З матірʼю у Миколи були найтепліші й сердечні стосунки. Вона переважно діяла лагідністю і вміла зворушити його серце. Але й мати його померла рано. Залишився хлопчик круглим сиротою. З 11 років він став працювати в крамниці багатого купця. Був Микола працьовитий і до 17 років дослужився до молодшого прикажчика. У вільний час юнак дуже любив ходити до храму і читати церковні книги. Його вирізняли лагідність, скромність, душевна чистота.

Коли юнакові виповнилося двадцять років, старший прикажчик задумав одружити його зі своєю донькою. У той час у Єльці жила майже столітня схимниця, стариця Феоктиста, духовна дочка святителя Тихона Задонського. Господар відправив до неї юнака за благословенням на шлюб. А схимниця благословила його піти в Оптину до старця Іларіона. Господар відпустив юнака до Оптини, і Микола вирушив у дорогу.

1873 року прийшов він до Оптиної пустині, несучи в торбинці за спиною саме лише Євангеліє. Тут Промислом Божим він знайшов своє справжнє призначення. Бо у владі Господа, а не у владі того, хто йде, давати напрям стопам своїм (Єр. 10:23). Спочатку юнак пішов до скитоначальника старця Іларіона, а той відправив його до преподобного Амвросія. У той час до великого старця Амвросія приходило так багато людей, що чекати прийому доводилося тижнями. Але Миколу він прийняв одразу і говорив з ним дві години. Про що була їхня бесіда, преподобний Нектарій нікому не відкривав, але після неї назавжди залишився в скиту. Став він духовним сином преподобного Анатолія (Зерцалова), а за порадами ходив до преподобного старця Амвросія.

Першим послухом його в Оптиній було доглядати за квітами, потім його призначили на паламарський послух. У преподобного Нектарія була келія, що виходила дверима на церкву, у ній він прожив двадцять років, не розмовляючи ні з ким із ченців: тільки сходить до старця або духівника і назад. Сам він любив повторювати, що для ченця є тільки два виходи із келії — у храм і в могилу. На цьому послуху він часто спізнювався до церкви і ходив з заспаними очима. Братія скаржилися на нього старцю Амвросію, на що він відповідав: «Зачекайте, Миколка проспиться, усім знадобиться».

Під керівництвом своїх великих наставників преподобний Нектарій швидко зростав духовно. 14 березня 1887 року він був пострижений у мантію, 19 січня 1894 року він був висвячений на ієродиякона, а ще за чотири роки був висвячений Калузьким архієреєм на ієромонаха. Було йому тоді тридцять чотири роки.

Уже в ці роки він зціляв хворих, мав дар прозорливості, чудотворення і міркування. Але за своїм смиренням ці високі духовні обдарування він приховував під зовнішнім юродством. На юродство він мав благословення старців. Оптинські старці часто прикривали свою духовну велич юродством — жартами, дивацтвом, несподіваними різкостями або незвичною простотою у поводженні зі знатними і зарозумілими відвідувачами.

У 1912 році оптинська братія обрала його старцем. Але преподобний Нектарій відмовлявся, кажучи: «Ні, отці і браття! Я недоумкуватий і такого тягаря понести не можу». І тільки за послухом він погодився прийняти на себе старчество.

У перший час після обрання старцем отець Нектарій посилив юродство. Придбав музичний ящик і грамофон з духовними платівками, але скитське начальство заборонило йому їх заводити; грав іграшками. Була у нього пташка-свисток, і він змушував у неї дути дорослих людей, які приходили до нього з порожніми прикрощами. Була дзиґа, яку він давав запускати своїм відвідувачам. Були дитячі книжки, які він роздавав читати дорослим людям.

У юродстві старця часто містилися пророцтва, смисл яких відкривався нерідко лише через деякий час. Наприклад, люди дивувалися і сміялися з того, як старець Нектарій раптово запалював електричний ліхтарик і з серйозним виглядом ходив з ним своєю келією, оглядаючи всі кути й шафи… А після 1917 року згадали це «дивацтво» зовсім інакше: саме так, у темряві, при світлі ліхтариків, більшовики обшукували келії ченців, зокрема й кімнату старця Нектарія. За півроку до революції старець став ходити з червоним бантом на грудях — так він передбачав прийдешні події. Або назбирає всякого мотлоху, складе в шафку і всім показує: «Це мій музей». І справді, після закриття Оптиної в скиту був музей.

Часто замість відповіді отець Нектарій розставляв перед відвідувачами ляльки і розігрував маленьку виставу. Ляльки, персонажі вистави, давали відповіді на запитання своїми репліками. Так, владика Феофан Калузький не вірив у святість старця. Якось приїхав він в Оптину і зайшов до отця Нектарія. Той, не звертаючи на нього жодної уваги, грав у ляльки: одну карав, іншу бив, третю саджав до вʼязниці. Владика, спостерігаючи це, утвердився у своїй думці. Пізніше, коли більшовики посадили його до вʼязниці, він говорив: «Грішний я перед Богом і перед старцем. Все, що він мені показував тоді, було про мене, а я вирішив, що він ненормальний».

Одного разу старець Варсонофій, будучи ще послушником, проходив повз будиночок отця Нектарія. А він стоїть на своєму ганку і каже: «Жити тобі залишилося рівно двадцять років». Це пророцтво згодом справдилося точно.

Протоієрей Василій Шустін розповідав, як батюшка, не читаючи, розбирав листи: «Одні листи він відкладав зі словами: “Сюди треба дати відповідь, а ці листи подячні, їх можна без відповіді залишити”. Він їх не читав, але бачив їхній зміст. Деякі із них він благословляв, а деякі й цілував».

Відомі численні випадки, коли батюшка зціляв смертельно хворих людей. Приїхала до Оптиної мати, донька якої страждала на невиліковну хворобу. Від хворої відмовилися всі лікарі. Мати чекала старця в приймальні й разом з іншими прочанами отримала благословення від нього. Вона ще не встигла сказати йому ні слова, як старець звернувся до неї сам: «Ти прийшла молитися за хвору дочку? Вона буде здорова». Він дав матері сім пряників і велів: «Хай щодня дочка зʼїдає по одному і частіше причащається, буде здорова». Коли мати повернулася додому, донька з вірою прийняла пряники, після сьомого причастилася — і одужала. Хвороба до неї більше не поверталася.

Якось приїхала до нього черниця Нектарія з хлопчиком-підлітком, який раптом захворів. Температура піднялася до сорока градусів. Вона й каже батюшці: «Олежек у мене захворів». А він відповідає: «Добре похворіти в доброму здоровʼї». Другого дня дав хлопчикові яблучко: «Ось тобі ліки». І, благословляючи їх у дорогу, сказав: «Під час зупинки, коли годуватимете коней, хай випʼє окропу і буде здоровий». Так вони й зробили. Хлопчик випив окропу, заснув, а коли прокинувся, був здоровий.

Приймав преподобний старець Нектарій відвідувачів у «халупці» попередніх старців, іноді він залишав на столі в приймальні книжки, і відвідувачі, чекаючи на прийом, дивилися ці книжки й, гортаючи їх, знаходили відповіді на свої запитання. А преподобний Нектарій за своїм смиренням зауважував, що вони приходять до преподобного старця Амвросія, і сама келія говорить за нього.

У батюшки був кіт, який його надзвичайно слухався, і батюшка любив казати: «Старець Герасим був великий старець, тому в нього був лев, а ми малі — і у нас кіт».

Зовні старець був невисокого зросту, згорблений, з округлим обличчям і невеликою клинчастою борідкою. Обличчя його немовби не мало віку — то давнє, суворе, то молоде за жвавістю і виразністю думки, то дитяче за чистотою і спокоєм. Ходив він легкою, ковзною ходою, ніби ледь торкаючись землі. Лише перед самою смертю він пересувався насилу, ноги розпухли як колоди, і із них сочилася сукровиця — це позначилося багаторічне стояння на молитві.

Для кожної людини у старця був свій підхід, «своя міра», часом він залишав відвідувача самого в тиші «халупки» побути наодинці зі своїми думками, іноді довго і жваво розмовляв, дивуючи співрозмовника своїми пізнаннями, і люди запитували: «Де ж старець закінчив університет?» І не могли повірити, що він ніде не вчився. «Вся наша освіченість від Писання», — говорив про себе старець.

Високо цінував старець послух. Митрополита Веніаміна (Федченкова) він наставляв: «Візьміть пораду на все ваше життя: якщо начальники або старші вам запропонують що-небудь, то, хоч би як важко не було або хоч би як високо не здавалося, не відмовляйтеся. Бог за послух допоможе». Наочний урок слухняності він дав студенту Василію Шустіну (майбутньому протоієрею), якось сказавши, що навчить його ставити самовар, бо скоро настане час, коли у нього не буде прислуги і доведеться самому ставити собі самовар. Юнак з подивом подивився на старця, дивуючись, куди можуть подітися статки їхньої сімʼї, але слухняно пішов за батюшкою до комори, де стояв самовар. Отець Нектарій велів налити в цей самовар води із великого мідного глечика.

— Батюшко, він занадто важкий, я його з місця не зрушу, — заперечив Василій.

Тоді батюшка підійшов до глечика, перехрестив його і сказав: «Візьми!» І студент легко підняв глечик, не відчуваючи тяжкості. «Так от, — наставив отець Нектарій, — всякий послух, який нам здається важким, під час виконання буває дуже легким, тому що робиться як послух».

Якось запитали старця, чи повинен він брати на себе страждання і гріхи тих, хто приходить до нього, щоб полегшити їх або втішити. «Інакше полегшити не можна, — відповів він. — І ось відчуваєш іноді, що на тобі немов гора каміння — так багато гріха і болю принесли тобі, і просто не можеш знести її. Тоді приходить благодать і розметує цю гору каміння, як гору сухого листя. І можеш приймати знову».

Старець часто і з любовʼю говорив про молитву. Він навчав постійності в молитві, вважаючи добрим знаком від Господа невиконання прохань. «Треба продовжувати молитися і не сумувати, — повчав батюшка. — Молитва — це капітал. Чим довше лежить, тим більше відсотків приносить. Господь посилає Свою милість тоді, коли Йому це угодно, коли нам корисно її прийняти… Іноді через рік Господь виконує прохання… Приклад треба брати з Іоакима та Анни. Вони все життя молилися і не сумували, і яку Господь послав їм розраду!» Одного разу порадив: «Моліться просто: “Господи, даруй мені благодать Твою!” На вас іде хмара скорбот, а ви моліться: “Господи, даруй мені благодать Твою!” І Господь пронесе повз вас грозу».

Після закриття монастиря у Вербну неділю 1923 року преподобного Нектарія заарештували. Старця повели до монастирського хлібного корпусу, перетвореного на вʼязницю. Він ішов березневою обледенілою доріжкою і падав. Кімната, куди його посадили, була перегороджена не до самого верху, а в другій половині сиділи конвоїри і курили. Старець задихався від диму. У Страсний Четвер його відвезли до вʼязниці в Козельськ. Пізніше через хворобу очей старця перевели до лікарні, але поставили вартових…

Після виходу отця Нектарія із вʼязниці влада зажадала, щоб він покинув Калузьку область. Старець жив у селі Холмищі Брянської області у одного селянина, родича духовного сина батюшки. Надзвичайна комісія (ЧК) погрожувала цьому селянину засланням на Камчатку за те, що він прихистив старця. Восени 1927 року його обклали особливо важким податком.

До Холмищ, незважаючи на труднощі, добиралися духовні чада в пошуках утіхи і поради, до старця потягнувся потік людей зі всіх кінців Русі. Святий патріарх Тихон радився з преподобним Нектарієм через своїх довірених осіб. Добиратися до села, особливо навесні, через розлив річок, було важко, навіть сполучення на конях припинялося. Часом доводилося йти пішки в обхід до сімдесяти пʼяти верст повз ліс, де було багато вовків. Вони часто виходили на дорогу і вили, але за святими молитвами старця нікого не чіпали.

З 1927 року старець став серйозно нездужати, сили його згасали. У грудні стан здоровʼя різко погіршився, вирішили, що отець Нектарій помирає, але потім настало деяке поліпшення. У квітні батюшці знову стало погано. До нього приїжджав отець Сергій Мечев, він причастив старця. 29 квітня 1928 року до Холмищ ледве дістався отець Адріан, на руках якого преподобний Нектарій помер цієї ж ночі. Незадовго до смерті на запитання, де його ховати, старець вказав на місцеве кладовище. Коли його запитували, чи не відвезти його тіло до Козельська, заперечно хитав головою. Старець не велів ховати його і біля Покровської церкви в селі Холмищі, сказавши, що там буде гірше за свиняче пасовище. Так і сталося. Храм зруйнували, а на соборній площі влаштували ярмарок і танцмайданчик. Виконуючи бажання старця, його поховали на місцевому сільському кладовищі у двох-трьох верстах від села Холмищі.

У 1935 році грабіжники розрили могилу старця, сподіваючись знайти там цінності. Вони зірвали кришку гробу і відкритий гріб поставили, притуливши до дерева. Вранці колгоспники, які прийшли на кладовище, побачили, що старець стоїть нетлінний — воскова шкіра, мʼякі руки. Гріб закрили й опустили в могилу зі співом «Святий Боже».

Після відродження Оптиної пустині, 3/16 липня 1989 року, відбулося знайдення мощей преподобного Нектарія. Коли урочиста процесія рухалася обителлю, від мощей виходили дивовижні пахощі: мантія старця виявилася нетлінною, мощі були бурштинового кольору. У 1996 році преподобний Нектарій був причислений до лику місцевошанованих святих Оптиної пустині, а в серпні 2000 року був прославлений для загальноцерковного шанування. Нині рака з мощами старця Нектарія перебуває в західній частині Амвросіївського бокового вівтаря Введенського собору обителі.

Як за життя старця, так і після його блаженної кончини кожен, хто звертається до нього з істинною вірою, отримує благодатну допомогу. За молитвами преподобного Нектарія люди виходять із важких життєвих обставин, відбуваються чудеса духовного і тілесного зцілення. Преподобний отче наш Нектарію, моли Бога за нас!

Тропарі, кондаки, молитви та величання