Преподобний Макарій Алтайський (Глухарьов)

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 18-й день / січня на 23-й день — Собор Костромських святих / червня на 10-й день — Собор Сибірських святих / у неділю перед святкуванням Смоленської ікони Божої Матері 28 липня — Собор Смоленських святих (перехідне) / у першу неділю перед 7 вересня — Собор Алтайських святих (перехідне)

Архімандрит Макарій (у миру Михайло Якович Глухарьов) був першим місіонером Православної Церкви в Гірському Алтаї (нині Республіка Алтай).
Він народився 8 листопада 1792 року в сім’ї священника соборної церкви Введення до храму Пресвятої Богородиці міста Вязьма Смоленської губернії. Початкову, дуже гарну, освіту Михайло здобув від батька, який закінчив повний курс духовної семінарії, що в ті часи було рідкістю. Отець Яків так добре підготував свого сина з латини, що в семирічному віці хлопчик міг займатися перекладом з російської мови на латинську. З огляду на таку підготовку його одразу прийняли до третього класу духовного училища при Предтеченському монастирі міста Вязьми.

За відмінні успіхи Михайла Глухарьова із Вяземського духовного училища перевели до Смоленської духовної семінарії, після успішного закінчення якої в 1813 році він був призначений учителем до Смоленського духовного училища. Через рік його, як кращого вихованця семінарії, направили до щойно відкритої Санкт-Петербурзької духовної академії, ректором котрої був святитель Філарет (Дроздов), згодом митрополит Московський, який багато і плідно потрудився на славу Церкви Божої.

Михайла Глухарєва після іспитів було прийнято відразу на другий курс Академії. Його глибокі знання з богослов’я, історії, географії, володіння латинською, німецькою, французькою, давньогрецькою та давньоєврейською мовами різко вирізняли його серед однокурсників. Був він помічений і ректором академії архімандритом Філаретом (Дроздовим), який так полюбив талановитого вихованця за його благочестя, високу і добру моральність, що все життя був його духовним наставником і покровителем. Преподобний Макарій також до кінця свого життя зберіг відданість своєму вчителю.

На двадцять сьомому році життя — 24 червня 1818 року — у Михайла Глухарьова сталася подія, яка різко змінила все його подальше життя. Він був пострижений в чернецтво в домовій архієрейській церкві, отримавши ім’я Макарій. 25 червня 1818 року його висвятили в сан ієродиякона, а ще за три дні, 28 червня, висвятили в сан ієромонаха. У 1821 році отець Макарій був зведений у сан ігумена, потім був рукопокладений на архімандрита і отримав в управління Костромський Богоявленський монастир. Але вже наприкінці 1825 році його звільнили на спокій до Київської Лаври з магістерським окладом. До цього часу здоров’я отця архімандрита було так підірвано, що він не міг продовжувати діяльність на своєму колишньому терені. У 1826 році він був переведений до Глинської Богородицької пустині, що в Курській єпархії. Це було бажання самого архімандрита Макарія, який, почувши про духовні подвиги настоятеля пустині ігумена Філарета (Данилевського), побажав стати його учнем.

Крім подвигів чернечих, отець Макарій у Глинській пустині, переважно у свята, загальнозрозуміло і переконливо говорив у храмі повчання, а в келії перекладав Біблію з єврейської мови на російську. Оптинський старець ієромонах Макарій (Іванов) писав святителеві Ігнатію (Брянчанінову), тоді ще архімандриту, що, перебуваючи «в Глинській пустині на усамітненні, архімандрит Макарій (Глухарьов) перекладав “Ліствицю” російською мовою: намір його був видати її». Одночасно він порівнював уже наявні переклади «Ліствиці». Найкращим отець Макарій визнав переклад старця Паїсія. У Глинській пустині архімандрит Макарій переклав російською мовою також бесіди святого Григорія Двоєслова і «Сповідь» блаженного Августина. З благословення митрополита Московського Філарета архімандрит Макарій подав прохання до Святішого Синоду про бажання бути місіонером на Алтаї і навертати до православ’я тюркські народи, які живуть там. Як Синод, так і світська влада задовольнили це прохання, і 27 травня 1829 році отцю Макарію було наказано їхати місіонером до Сибіру.

У Тобольську отець Макарій і два його помічники в місіонерській службі (вихованці місцевої духовної семінарії Олексій Волков і Василій Попов) отримали місіонерські паспорти. За спільною згодою у них було утворено братство, один із пунктів якого свідчив: «Бажаємо, щоб було у нас все спільне: гроші, їжа, одяг, книги та інші речі, і ця міра хай буде для нас зручною в прагненні до однодушності”. Для участі в місіонерській діяльності вимоги до подвижників були дуже високі: вони мали володіти глибокими знаннями основ християнського віровчення, вільно розмовляти іноземною мовою, знатися на медицині, педагогіці та природничих і сільськогосподарських науках. Для підготовки таких фахівців існували відповідні навчальні заклади.

Архімандрит Макарій був призначений до Бійського округу, населений язичниками телеутами. 3 серпня 1830 року преосвященний Євгеній відслужив Божественну літургію в Тобольському соборі перед відправленням місіонера до місця його праць. Отримавши похідну церкву, 990 рублів асигнаціями на проїзд і утримання, з двома семінаристами отець Макарій вирушив із Тобольська до Бійська, де зупинився в будинку тамтешнього священника отця Петра Сінкіна. До прибуття преподобного на Алтай парафіяльними священниками було охрещено не більш як 300 язичників, тож майже всі жителі Бійського і Кузнецького округів були язичниками.

Попри тілесні недуги отець Макарій переносив тривалі переходи й переправи через гірські річки та пов’язані з мандрівним життям незручності, виконуючи свій пастирський обов’язок: повчаючи, хрестячи, відвідуючи духовних чад. У цей час він починає думати про навчання грамоти корінних народів. Адже інакше вони не могли осягнути зміст його проповідей і брати участь у богослужіннях. Так було розпочато величезну дослідницьку роботу зі створення алтайської писемності та словника (букваря) окремих фраз і слів обсягом у три тисячі слів. Основою цієї писемності була руська азбука. Грамоти і письма алтайці навчалися в місіонерській школі в селі Улала при головному стані місії.

Перший період місіонерської діяльності о. Макарія був найважчим, однак були досягнуті й деякі позитивні результати: навернено, хоча й невелику, кількість язичників у православ’я, створено перші поселення новохрещених інородців, відкрито перші місіонерські школи. Отець Макарій розумів, що в перші роки життя новохрещені потребують всебічної допомоги і не можуть бути кинуті напризволяще. Цю ідею він вперше і став проводити в життя в місії.
Він будував для новохрещених будинки, купував худобу, землеробські знаряддя праці, насіння зернових культур для посіву — словом, усе, що необхідно було для осілого способу життя. На ці потреби він витрачав свій магістерський оклад; крім того, преподобний першим із сибірських місіонерів став застосовувати Положення Державної Ради від 17 червня 1836 року «Про пільги інородцям, які приймають Святе Хрещення». Згідно з ним новоохрещені звільнялися від усяких податків і повинностей, включно з ясаком і рекрутчиною, на три роки після Хрещення. Він також домігся того, що, починаючи з 1836 року, місія фінансувалася установою з християнізації корінних народів. А сам продовжував знайомити своїх пасомих з основами культурного землеробства, городництва й агротехніки.
При Улалінському стані було засновано жіночу громаду, яка згодом перетворилася на жіночий монастир.
Таким чином, за роки служіння на Алтаї — з дня заснування Алтайської Духовної Місії до 4 липня 1844 року — було закладено основи діяльності місії на півстоліття вперед.

У 1844 р. архімандрит Макарія був звільнений із місії та призначений настоятелем Болховського Троїцького Оптинського монастиря, куди він і відбув 4 липня. Помер преподобний 18 травня (за ст. стилем) 1847 року в Болховському монастирі. Він був похований у монастирському соборному храмі праворуч від вівтаря. На місці його поховання було встановлено два бокові вівтарі — на честь Воскресіння Христового і воскрешення праведного Лазаря.

1983 року преподобного Макарія було причислено до лику святих, і його ім’я було внесено до Собору Сибірських святих.

Тропарі, кондаки, молитви та величання