Преподобний Лонгин Коряжемський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 10-й день / липня на 1-й день – Собор Вологодських святих (перехідне) / жовтня на 19-й день – Собор святих Архангельської митрополії

Преподобний Лонгин був засновником Миколаївського Коряжемського монастиря.

Перш ніж оселитися біля річки Коряжемки преподобний Лонгин подвизався в обителі преподобного Павла Обнорського, або Комельського. Він прибув у цю обитель у молодому віці, пройшов там довгу низку різних послухів, дожив до сивини й набув чималої досвідченості в чернечому житті, тож став усім відомий як старець випробуваний і гідний щирого шанування. У нього був друг і співрозмовник у сусідньому Корнилієвому монастирі – чернець Симон. Багатолюдні спільножительства Павлової та Корнилієвої обителей і все більша увага до них братії обтяжували скромних ченців Лонгина і Симона. Вони стали схилятися до думки про відокремлені подвиги далеко від багатолюдного братства. Можна припускати, що Симон охоче згадував у цих бесідах про свою батьківщину і вихваляв її відокремлені пустинні місця, вельми пристосовані до життя відлюдницького.

Тому двоє друзів залишили свої монастирі й пішли шукати собі для проживання таке місце, де б, не відволікаючись ні на що, невідомо для людей, могли цілком присвятити себе на служіння Богові. Преподобний Лонгин ніс із собою дерев’яний хрест, який йому дали в благословіння від обителі. Це сталося в 1535-му або в 1537 році. Спустившись водою від Вологди до Устюга, мандрівники скоро досягли Сольвичегодська і на деякий час зупинилися в тамтешньому Борисоглібському монастирі, а потім вирушили в подальший шлях. Вийшовши із міста, вони пішли вгору лівим берегом річки Вичегди і, дійшовши до гирла річки Коряжемки, зупинилися на її березі в глухому лісі. Тут вони побудували спершу келію, а потім і каплицю.

Однак блаженний Симон недовго пробув із Лонгином біля гирла Коряжемки. Допомігши старцю влаштуватися, він пішов далі вздовж Вичегди, на річку Сойгу, за 60 верст від Коряжемки. Преподобний Лонгин залишився сам і весь віддався думкам про Бога, дні й ночі проводячи в молитвах та псалмоспіві. Незабаром звістка про пустельника рознеслася околицями, і до нього почали приходити люди, котрі бажали розділити з ним пустельні труди. Даремно старець спершу намагався всім відмовляти, представляючи труднощі життя на порожньому місці, цілковиту відсутність засобів для прожитку і своє бажання жити одному на самоті й у богодумстві. Такі промови ще більше викликали прихильність до нього тих, хто до нього приходив, так що побудована ним капличка вже не могла вміщати всіх пустельників, які оселилися біля нього, і потрібно було подбати про побудову молитовного приміщення більшого обсягу. Братія стала просити старця замість каплиці спорудити церкву і заснувати при ній правильне спільножительство. Не так думав, не того бажав преподобний Лонгин для себе самого. Однак він прийняв бажання братії за вказівку згори, і не наважився чернець, котрий давно відрікся від своєї волі, противитися волі Божій. Він побудував храм в ім’я святителя Миколая, трапезу та інші необхідні для гуртожитку служби – так склалася обитель Коряжемська, а преподобний Лонгин був у ній ігуменом.

Час недовгого управління його новою обителлю багатий прикладами невсипущих трудів його і духовної досвідченості. Преподобний Лонгин, незважаючи на свої вже немолоді роки, намагався всіх перевершити подвижництвом і працями. Ще досі зберігся викопаний ним колодязь, влаштований у самій братській трапезі, а нині стоїть біля храму на відкритому місці; ціла і жорстка волосяниця, якою він виснажував своє тіло.

Блаженна кончина преподобного Лонгина настала 10 лютого 1540 року. Помираючи, смиренний старець заповів учням своїм поховати його біля входу до храму, щоб усі, хто йшов до церкви й з церкви, топтали його могилу. Братія не наважилася не послухатися заповіту і поховали свого ігумена там, де він наказав.

Але Господь незабаром, ще за життя тих, хто ховав преподобного Лонгина, прославив тіло його нетлінням і чудесами. У 1557 році устюзький воєвода князь Володимир перебував у сильному розслабленні і не міг рухати ні рукою, ні ногою; хвороба його була такою стікою, що ліки не приносили хворому ані найменшої користі. Перебуваючи в такому безнадійному стані, воєвода одного разу побачив уві сні старця, який сказав йому: “Княже Володимире, якщо хочеш бути здоровим, молись Богові й обіцяй незабаром побути в Коряжемському монастирі та накажи ігумену й братії перенести на інше місце тіло начальника того монастиря ігумена Лонгина. Бо непристойно тілу Лонгина спочивати на тому місці, де воно нині перебуває”.

Старець, котрий з’явився, докладно розповів, де знаходиться тіло і куди перенести його. Прокинувшись від сну, воєвода вельми дивувався незвичайності і ясності свого сновидіння та зважився негайно вирушити на Коряжемку. Після прибуття до монастиря він сам вказав місце, де був похований преподобний і куди слід було перенести його, хоча до того часу не лише ніколи не бував у монастирі, а навіть і не чув про нього. Коли, за його словами, гроб преподобного Лонгина було вийнято із могили й перенесено в нову, біля північної стіни церкви, князь негайно ж став цілком здоровим, начебто не піддавався хворобі. Радіючи та дякуючи Богові і Його угодникові за своє чудесне зцілення, він розповів ігуменові й братії про сновидіння, яке бачив, і наказав над гробом преподобного влаштувати намет або каплицю. Коли чутка про зцілення воєводи рознеслася в народі, багато хто став приходити до монастиря і служити над гробом преподобного панахиди, і всі, хто приходив з вірою, отримували зцілення від хвороб.

Тропарі, кондаки, молитви та величання