Преподобний Лонгин Коряжемський

Місяця лютого на 10-й день

Преподобний Лонгин був засновником Миколаївського Коряжемського монастиря.

Перш ніж оселитися біля річки Коряжемки, преподобний Лонгин подвизався в обителі преподобного Павла Обнорського, або Комельського. Він прибув у цю обитель у молодому віці, пройшов там довгу низку різних послухів, дожив до сивини й набув чималої досвідченості в чернечому житті, тож став усім відомий як старець випробуваний і гідний щирого шанування. У нього був друг і співрозмовник у сусідньому Корнилієвому монастирі – чернець Симон. Багатолюдні гуртожитки Павлової та Корнилієвої обителей і зростаюча до них увага братії обтяжували скромних ченців Лонгина і Симона. Вони стали схилятися до думки про відокремлені подвиги далеко від багатолюдного братства. Можна припускати, що Симон охоче згадував у цих бесідах про свою батьківщину і вихваляв її відокремлені пустинні місця, вельми пристосовані до життя відлюдницького.

Тому двоє друзів залишили свої монастирі й пішли шукати собі для проживання таке місце, де б, не розважаючись нічим, невідомо для людей, цілком присвятити себе на служіння Богові. Преподобний Лонгин ніс із собою дерев’яний хрест, який йому дали в благословіння від обителі. Це сталося в 1535 або в 1537 рр. Спустившись водою від Вологди до Устюга, мандрівники скоро досягли Сольвичегодська і на деякий час зупинилися в тамтешньому Борисоглібському монастирі, а потім вирушили в подальший шлях. Вийшовши з міста, вони пішли вгору лівим берегом річки Вичегди й дійшовши до гирла річки Коряжемки, зупинилися на її березі в глухому лісі. Тут вони побудували спершу келію, а потім і каплицю.

Однак блаженний Симон недовго пробув із Лонгином при гирлі Коряжемки. Допомігши старцю влаштуватися, він пішов далі по Вичегді, на річку Сойгу, за 60 верст від Коряжемки. Преподобний Лонгин залишився один і весь віддався думкам про Бога, дні й ночі проводячи в молитвах і псалмоспіві. Незабаром звістка про пустельника рознеслася околицями, і до нього почали приходити люди, які бажали розділити з ним пустельні труди. Даремно старець спершу намагався всім відмовляти, представляючи труднощі життя на порожньому місці, цілковиту відсутність засобів для прожитку і своє бажання жити одному на самоті й богодумстві. Такі промови ще більше викликали прихильність до нього тих, хто до нього приходив, так що побудована ним капличка вже не могла вміщати всіх пустельників, які оселилися біля нього, і потрібно було подбати про побудову молитовного приміщення більшого обсягу. Братія стала просити старця замість каплиці спорудити церкву і заснувати при ній правильний гуртожиток. Не так думав, не того бажав преподобний Лонгин для себе самого. Однак він прийняв бажання братії за вказівку згори, і не наважився чернець, який давно відрікся від своєї волі, противитися волі Божій. Він побудував храм в ім’я святителя Миколая, трапезу та інші необхідні для гуртожитку служби – так склалася обитель Коряжемська, а преподобний Лонгин був у ній ігуменом.

Час недовгого управління його новою обителлю багатий прикладами невсипущих трудів його і духовної досвідченості. Преподобний Лонгин, незважаючи на свої вже немолоді роки, намагався всіх перевершити подвижництвом і працями. Ще досі зберігся викопаний ним колодязь, влаштований у самій братській трапезі, а нині стоїть біля храму на відкритому місці; ціла і жорстка волосяниця, якою він виснажував своє тіло.

Блаженна кончина преподобного Лонгина настала 10 лютого 1540 р. Помираючи, смиренний старець заповів учням своїм поховати його при вході до храму, щоб усі, хто йшов до церкви й з церкви, зневажали його могилу. Братія не наважилася не послухатися заповіту і поховали свого ігумена там, де він наказав.

Але Господь незабаром, ще за життя тих, які ховали преподобного Лонгина, прославив тіло його нетлінням і чудесами. У 1557 році устюзький воєвода князь Володимир перебував у сильному розслабленні і не міг рухати ні рукою, ні ногою; хвороба його була такою наполегливою, що ліки не приносили хворому ані найменшої користі. Перебуваючи в такому безнадійному стані, воєвода одного разу побачив уві сні старця, який сказав йому: “Княже Володимире, якщо хочеш бути здоровим, молись Богові й обіцяй незабаром побути в Коряжемському монастирі та накажи ігумену й братії перенести на інше місце тіло начальника того монастиря ігумена Лонгина. Бо непристойно тілу Лонгина спочивати на тому місці, де воно нині перебуває”.

Старець, який з’явився, докладно розповів, де знаходиться тіло і куди перенести його. Прокинувшись від сну, воєвода вельми дивувався незвичайності і ясності свого сновидіння і зважився негайно вирушити на Коряжемку. Після прибуття в монастир він сам вказав місце, де був похований преподобний і куди слід було перенести його, хоча до того часу не тільки ніколи не бував у монастирі, але навіть і не чув про нього. Коли, за його словами, труну преподобного Лонгина було вийнято з могили й перенесено в нову, біля північної стіни церкви, князь негайно ж став абсолютно здоровим, начебто не піддавався хворобі. Радіючи та дякуючи Богові та Його угоднику за своє чудесне зцілення, він розповів ігуменові та братії про сновидіння, яке йому снилося, і наказав над труною преподобного влаштувати намет або каплицю. Коли чутка про зцілення воєводи рознеслася в народі, багато хто став приходити в монастир і служити над труною преподобного панахиди, і всі, хто приходив з вірою, отримували зцілення від хвороб.

Тропарі, кондаки, молитви та величання