Преподобний Корнилій, чудотворець Комельський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 19-й день / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Вологодських святих (перехідне) / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Тверських святих (перехідне)

Преподобний Корнилій Комельський, Вологодський чудотворець, народився 1457 року. Він був родом зі знатної боярської сім’ї Крюкових, яка жила в Ростові Великому. Дядько преподобного, дяк Лукіан, служив при дворі великої княгині Марії, дружини великого князя московського Василія Темного. За посередництва Лукіана юний Корнилій був призначений до московського великокнязівського двору. Для виховання отрока не можна було знайти кращого місця, ніж тодішній великокнязівський двір, який не поступався в найсуворішому виконанні всіх правил церковного уставу жодній чернечій обителі. Тут Корнилій міг бачити і вивчати саме лише добре. Сучасний описувач його життя називає велику княгиню Марію, яка померла черницею, славною благочестям і милостивішою за всіх, хто колись був: справді, вона, котра зазнала нещастя і була цілком віддана вихованню дітей своїх, ровесників Корнилія, могла служити для юного царедворця найкращим живим прикладом для наслідування.

Молодий Корнилій якнайкраще скористався обставинами своєї юності, що щасливо склалися: набув у науках пізнання, отримавши найкращу за тодішнім часом освіту, а заразом зберіг чистоту серця і моральну неушкодженість, тож, не досягнувши ще повноліття, він здавався вже мужем досконалим. З раннього віку почав у ньому розвиватися потяг до життя споглядального, відлюдницького, який посилювався під впливом бесід дядька і великої княгині, котрі прагнули до чернецтва. І коли старий Лукіан залишив придворну службу і постригся в Кирилові, за ним пішов туди ж двадцятирічний Корнилій, хоча служба при дворі великого князя могла принести йому честь, багатство та інші життєві вигоди.

Прийнявши постриг у Білозерському монастирі, він із благою лагідністю віддав себе волі прозорливого, досвідченого в духовному житті старця Геннадія, підкоряючись йому з любов’ю, наче батьку, і не роблячи нічого без його благословення. Через деякий час Корнилій покликав до благодатної обителі свого молодшого брата Акинфія.

Свої чернечі подвиги в монастирі юний чернець почав з важкого послуху — у хлібні, носив важкі вериги, а в рідкісні години відпочинку переписував богослужбові книги.

Пройшовши вже всі важчі послухи і ревнуючи про вищу досконалість, преподобний Корнилій, випросивши благословення свого духовного наставника, відвідав багато обителей поблизу Кирило-Білозерського монастиря. Подібно до птаха, він шукав собі гнізда, і, як бджола витягує мед із різних квітів, так і він скрізь намагався здобувати собі духовну користь з усього, що бачив і чув. Побувавши у всіх найближчих до Кирилово-Білозерської обителі монастирях і пустинях, преподобний Корнилій попрямував до Новгорода, який славився тоді безліччю чернечих обителей.

У Новгороді архієпископ Геннадій (пам’ять 4 / 17 грудня), познайомившись з богобоязливим і досвідченим у духовному житті ченцем та побачивши в ньому рідкісну на той час книжкову освіту, хотів висвятити преподобного Корнилія в священний сан. Але він ухилився від такої почесті, надаючи перевагу шляху безмовного усамітненого подвигу. Подвижник спочатку оселився в порожньому місці недалеко від Новгорода, потім жив у безмовності в пустинях новгородських і тверських, терплячи “трудів багато: і спрагу, і голод, мороз же і спеку Христа заради”. Коли ж стали відвідувати його любителі чернечого житія, він перейшов до Тверської Савватієвої пустині. Але і тут не знайшов жаданої тиші і безмовності преподобний, бо братія Савватієвої пустині і мандрівники та прочани, що приходили до неї, почали відвідувати відокремлену келію Корнилія, просячи його порад та повчань, унаслідок чого преподобний знову наважився тікати й шукати собі іншого місця.

І 1497 року на Вологодській землі, в густих комельських лісах, біля перетину річок Нурма і Талиця, преподобний Корнилій знайшов покинуту розбійниками хатину, яку перетворив на келію для безмовності. Одного разу напали на старця розбійники, але, крім книг, нічого не знайшли. Завдяки старанній молитві й Божій допомозі святому пустельнику вдалося заспокоїти розбійницький люд, що мешкав тоді у дрімучих комельських лісах, протистояти їхнім погрозам і навіть навернути гріховну розбійницьку братію на шлях каяття й виправлення.

У віці сорока років преподобний Корнилій отримав змогу жити цілковито на самоті і в безмовності, перебуваючи в постійній молитві та трудах. Через чотири роки до місця подвигів преподобного Корнилія стали приходити любителі безмовності. Пустельники харчувалися працями рук своїх, молилися кожен у своїй келії, а коли кількість їхня значно зросла, то стали просити преподобного Корнилія влаштувати церкву, вважаючи великим збитком і шкодою для душі відсутність Божественної служби. Почувши про благочестиве бажання своїх сподвижників, преподобний був дуже радий. Тоді й зрозумів він, що пора усамітнення і безмовності для нього вже минула, що настав час жити не для себе лише, а потрудитися і для користі братії, а страшний розбійницький притон перетворити на святу обитель для ченців.

У 1501 році був побудований дерев’яний храм на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці, і того ж року митрополит Симон висвятив преподобного Корнилія в сан ієромонаха. Наважуючись жити разом з братією, блаженний Корнилій не шкодував себе для їхньої користі, поряд з іншими працював у лісі та в обителі, і взагалі для влаштування обителі він переніс безліч праць та зусиль. У 1512 році, коли кількість братії зросла, преподобний побудував кам’яний храм і написав для братії устав, складений на основі уставів преподобних Іосифа Волоцького і Ніла Сорського. Це був третій устав, написаний руським святим для ченців.

З роками збільшилася кількість ченців братії, з’явилася необхідність у будівництві більшого храму. Очолювані своїм ігуменом, комельські пустельники самі взялися до роботи, будували стіни, теслярували, створювали ікони, переписували церковні книги і виготовляли своїми руками необхідне для храму начиння. У 1515 році з благословення митрополита Варлаама новий храм звели й освятили також на честь Введення до храму Пресвятої Богородиці. Через деякий час було добудовано трапезну церкву, будинок для мандрівників і богадільню.

Преподобний Корнилій Комельський вирізнявся щедрістю до бідних. Спаситель повчає нас: “Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. Давайте, і дасться вам: мірою доброю, утрясенною, натоптаною, переповненою віддадуть вам, бо якою мірою міряєте, такою ж відміриться і вам” (Лк. 6:36,38). Преподобний особливо любив виконувати цю заповідь Спасителя. Він роздавав милостиню щедрою рукою і твердо вірив обітниці Господа Свого. Сталося, що до дня свята преподобного Антонія запаси закінчилися і роздавати було нічого. Преподобний помолився Богові — і на світанку дня святкового посланець великого князя Василія приніс багату милостиню, тож весь народ харчувався вдосталь. Милосердя і віра його відкрилися під час голоду, що відвідав Вологодську країну. Батьки залишали дітей біля стін обителі, не маючи чим годувати їх; преподобний влаштував для них богадільню на монастирському подвір’ї і годував. За любов до бідних і сиріт преподобний Корнилій багато разів удостоювався благодатного видіння преподобного Антонія Великого (пам’ять 17 / 30 січня), до якого відчував особливе благоговіння, і спорудив на честь великого подвижника храм у своїй обителі.

Преподобний жив упованням на Господа, і Господь охороняв його Своєю благодаттю. З незмінною ретельністю преподобний Корнилій дбав про духовне спасіння ввірених його опіці іноків. Як мудрий і духовний наставник та розпорядчий господар, преподобний, приміряючись до стародавніх отецьких правил, схожим чином розподілив усі церковні служби й монастирські роботи, щоб ніхто не залишався без діла, і повчав усіх під час будь-якого рукоділля постійно творити молитву Іісусову. Всіх, і своїх, і тих, хто приходив, він вчив жити за правилами святих отців, у всьому підкорятися волі настоятеля та молитовно звершувати подвиг послуху впродовж усього життя.

Суворість життя святого викликала нарікання декого із братії. І, не шукаючи підтримки у великого князя, преподобний Корнилій разом з молодим вихованцем Геннадієм залишив монастир, залишивши його під опікою дванадцяти старших учнів. Коли вони прийшли в костромські ліси, то старцю сподобалося місце на березі Сурського озера поблизу річки Костроми верст за сімдесят від Комельського монастиря.

Незважаючи на похилий вік, святий старець почав будувати собі келію, рубав ліс і розчищав місце для ріллі. Так було закладено основу нового монастиря, який згодом став Геннадієвою обителлю). Всупереч неодноразовим спробам ченців Комельського монастиря і великого князя Василія повернути старця до рідної обителі, святий угодник залишався непохитним. Лише через кілька років, після паломництва і перебування в затворі в Троїце-Сергієвому монастирі, преподобний Корнилій повернувся до неї, але настоятельство передав своєму учневі Лаврентію (пам’ять 16/29 травня), а сам знову зачинився в келії.

Під час нападу татар на Вологодську землю преподобний Корнилій, оберігаючи братію, разом з ними пішов до Білозерського краю за прикладом Спасителя, Який переховувався від Ірода в Єгипті. Брати разом з наставником молилися про порятунок обителі, і Господь почув їхні молитви. Татари несподівано відступили в панічній втечі, прийнявши покинутий монастир за грізно озброєну твердиню з численним військом.

Після повернення до рідного монастиря преподобний Корнилій незабаром відчув наближення кончини. Побажавши попрощатися з братією, великий праведник оголосив свою настанову. Він заповів ченцям суворо дотримуватися монастирського уставу, жити в мирі та злагоді один з одним. На четвертому тижні після Великодня знесилений через похилі літа старець велів вести його до церкви, щоб ще раз причаститися Святих Таїн. Повернувшись із церкви, він попрощався зі всіма, вислухав акафіст Спасителеві й Богоматері й тихо віддав дух свій Господу; це було 19 травня 1537 року, на вісімдесят другому році життя.

Тіло преподобного Корнилія пза величезного скупчення народу і загальному плачу було поховано поблизу Введенського храму. Святі мощі його були згодом прославлені численними чудесами.

Усе життя Корнилія було одним безперервним служінням Богу і ближнім. Як світильник, поставлений на свічниці, він світив сучасникам своїми чеснотами. Серед численного сонму святих подвижників Вологодської країни преподобний Корнилій посідає одне із перших і найвидніших місць. Він виховав безліч святих учнів, які згодом стали засновниками монастирів: Кассіан і Лаврентій, ігумени Комельські (пам’ять 16 / 29 травня), Кирил Новоєзерський (пам’ять 4/17 лютого), Іродіон Ілоєзерський (пам’ять 28 вересня / 11 жовтня), Геннадій Любимоградський (пам’ять 23 січня / 5 лютого), Адріан Пошехонський (пам’ять 5 / 18 березня) та інші. Ігумен Лаврентій ще десять років після старця охороняв у мирі зібрану ним паству і разом з колишнім ігуменом Кассіаном обрав собі останній притулок поблизу гробу блаженного свого вчителя.

Загальноцерковне святкування преподобному Корнилію було встановлене 25 січня 1600 року святителем Іовом, першим Патріархом Московським і всієї Русі (пам’ять 19 червня/2 липня). Житіє преподобного складене його учнем Нафанаїлом в 1589 році. Пізніше були складені тексти служби і похвального слова святому. Зберігся і устав чернечого життя, що вирізняється простотою і досвідченістю духовною.

Тропарі, кондаки, молитви та величання