...
Преподобний Корнилій Комельський p1e9lmq2fh16nr6041hlb1qtpeml5
Житія святих,  Травень

Преподобний Корнилій Комельський

Місяця травня на 19-й день

Преподобний Корнилій Комельський, Вологодський чудотворець, народився 1457 року. Він був родом зі знатної боярської сім’ї Крюкових, що жила в Ростові Великому. Дядько преподобного, дяк Лукіан, служив при дворі великої княгині Марії, дружини великого князя московського Василя Темного. За посередництва Лукіана юний Корнилій був визначений до московського великокнязівського двору. Для виховання отрока не можна було знайти кращого місця, як тодішній великокнязівський двір, що не поступався в найсуворішому виконанні всіх правил церковного статуту жодній чернечій обителі. Тут Корнилій міг бачити і вивчати одне тільки добре. Сучасний описувач його життя називає велику княгиню Марію, яка померла черницею, іменитою благочестям і милостивою паче за всіх, хто колись був: справді, зазнавши нещастя, і цілком віддана вихованню дітей своїх – ровесників Корнилія, вона могла служити для юного царедворця найкращим живим прикладом для наслідування. Молодий Корнилій якнайкраще скористався обставинами своєї юності, що щасливо склалися: набув у науках пізнання, отримавши найкращу за тодішнім часом освіту, а разом із цим зберіг чистоту серця і неушкодженість моралі, тож, не досягнувши ще досконалих років, він здавався вже чоловіком досконалим. З раннього віку почав у ньому розвиватися потяг до життя споглядального, відлюдницького, який посилювався під впливом бесід дядька і великої княгині, які прагнули до чернецтва. І коли старий Лукіан залишив придворну службу і постригся в Кирилові, за ним пішов туди ж двадцятирічний Корнилій, хоча служба при дворі великого князя могла принести йому честь, багатство та інші життєві вигоди.

Прийнявши постриг у Білозерському монастирі, він із благою лагідністю віддав себе волі прозорливого, досвідченого в духовному житті старця Геннадія, підкоряючись йому з любов’ю, як батькові, і не роблячи нічого без його благословення. Через деякий час Корнилій покликав у благодатну обитель свого молодшого брата Акінфія.

Свої чернечі подвиги в монастирі юний чернець почав із важкого послуху – у хлібні, носив важкі вериги, а в рідкісні години відпочинку переписував богослужбові книги.

Пройшовши вже все більш важкі послухи і ревнуючи про вищу досконалість, преподобний Корнилій, випросивши благословення свого духовного наставника, відвідав багато обителей поблизу Кирило-Білозерського монастиря. Подібно до птаха, він шукав собі гнізда, і, як бджола витягує мед із різних квітів, так і він скрізь намагався здобувати собі духовну користь з усього, що бачив і чув. Побувавши у всіх найближчих до Кирилова монастирях і пустелях, преподобний Корнилій попрямував до Новгорода, що славився тоді безліччю чернечих обителей.

У Новгороді архієпископ Геннадій (пам’ять 4/17 грудня), познайомившись із богобоязливим і досвідченим у духовному житті ченцем і побачивши в ньому рідкісну на той час книжкову освіту, хотів висвятити преподобного Корнилія в сан священства. Але він ухилився від такої почесті, надаючи перевагу шляху безмовного усамітненого подвигу. Подвижник спочатку оселився в порожньому місці недалеко від Новгорода, потім жив у безмовності в пустелях новгородських і тверських, терплячи “труди багато: і спрагу, і гладь, студень же і спеку Христа ради”. Коли ж стали відвідувати його любителі чернечого житія, він перейшов у Тверську Савватієву пустинь. Але і тут не знайшов жаданої тиші і безмовності преподобний, бо братія Саватієвої пустелі і мандрівники та прочани, що приходили до неї, почали відвідувати відокремлену келію Корнилія, просячи його порад та повчань, унаслідок чого преподобний знову наважився тікати і шукати собі іншого місця.

І 1497 року на Вологодській землі, в густих комельських лісах, біля перетину річок Нурма і Талиця, преподобний Корнилій знайшов покинуту розбійниками хатину, яку перетворив на келію для безмовності. Одного разу напали на старця розбійники, але, крім книг, нічого не знайшли. Завдяки старанній молитві й Божій допомозі святому пустельнику вдалося заспокоїти розбійницький люд, що мешкав у той час у дрімучих комельських лісах, протистояти їхнім погрозам і навіть навернути гріховну розбійницьку братію на шлях каяття й виправлення.

У віці сорока років преподобний Корнилій отримав змогу жити на досконалій самоті й безмовності, перебуваючи в постійній молитві та трудах. Через 4 роки до місця подвигів преподобного Корнилія стали приходити любителі безмовності. Пустельники харчувалися працями рук своїх, молилися кожен у своїй келії, а коли число їх примножилося, то стали просити преподобного Корнилія влаштувати церкву, вважаючи великим збитком і шкодою для душі позбавлення Божественної служби. Почувши про благочестиве бажання своїх сподвижників, преподобний був дуже радий. Тоді й зрозумів він, що пора усамітнення і безмовності для нього вже минула, що настав час жити не для себе тільки, а потрудитися і для користі братії, а страшний розбійницький притон перетворити на святу обитель для ченців.

У 1501 році був побудований дерев’яний храм на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці, і того ж року митрополит Симон посвятив преподобного Корнилія в сан ієромонаха. Наважуючись жити в товаристві братії, блаженний Корнилій не шкодував себе для їхньої користі, поряд з іншими працював у лісі та в обителі, і взагалі для влаштування обителі він переніс безліч праць і зусиль. У 1512 році, коли кількість братії зросла, преподобний побудував кам’яний храм і написав для братії статут, складений на основі статутів преподобних Іосифа Волоцького і Ніла Сорського. Це був третій статут, написаний руським святим для ченців.

Статут преподобного Корнилія містить 15 розділів, які містять низку повчань ченцям гуртожиткового монастиря.
Суворий статут преподобного Корнилія не всі сприйняли з послухом; в обителі піднялася хвиля нарікань, почалася смута.

З роками збільшилася кількість ченців братії, з’явилася необхідність у будівництві більшого храму. Очолювані своїм ігуменом, комельські пустельники самі взялися до роботи, будували стіни, теслярствували, створювали ікони, переписували церковні книги і виготовляли своїми руками необхідне для храму начиння. У 1515 році з благословення митрополита Варлаама новий храм звели й освятили також на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці. Через деякий час було добудовано трапезну церкву, будинок для мандрівників і богадільню. Преподобний Корнилій Комельський вирізнявся щедрістю до бідних. Спаситель повчає нас: “Будьте милостиві, як і Отець ваш милосердний є. Давайте і дасться їм: мірою доброю, утрясеною і переповненою відсиплють вам у пазуху; бо якою мірою міряєте ви, такою ж мірою відміряється і вам” (Лк. 6:36,38). Преподобний особливо любив виконувати цю заповідь Спасителя. Він роздавав милостиню щедрою рукою і твердо вірив обітниці Господа Свого. Сталося, що до дня свята преподобного Антонія запаси закінчилися і роздавати було нічого. Преподобний звернувся до молитви і на світанку дня святкового посланий великого князя Василя приніс багату милостиню, тож весь народ харчувався з надлишком. Милосердя і віра його відкрилися під час голоду, що відвідав Вологодську країну. Батьки залишали дітей біля стін обителі, не маючи чим годувати їх; преподобний влаштував для них богадільню на монастирському подвір’ї і годував. За любов до бідних і сиріт преподобний Корнилій багато разів удостоювався благодатного видіння преподобного Антонія Великого (пам’ять 17/30 січня), до якого відчував особливе благоговіння і спорудив на честь великого подвижника храм у своїй обителі.

Преподобний жив упованням на Господа, і Господь охороняв його Своєю благодаттю. З незмінною ретельністю преподобний Корнилій дбав про духовний порятунок ввірених його опіці іноків. Як мудрий і духовний наставник і розпорядчий господар, преподобний, приміряючись до стародавніх отецьких правил, подібно розподілив усі церковні служби й монастирські роботи, щоб ніхто не залишався порожнім, і навіював усім під час усякого рукоділля постійно мати у вустах молитву Іісусову. Всіх, і своїх, і тих, хто приходив, він вчив жити за правилами святих отців, у всьому підкорятися волі настоятеля і молитовно здійснювати подвиг послуху впродовж усього життя.

Суворість життя святого викликала нарікання деяких із братії. І, не шукаючи підтримки у великого князя, преподобний Корнилій разом із молодим вихованцем Геннадієм залишив монастир, залишивши його під опікою дванадцяти старших учнів. Коли вони прийшли в костромські ліси, то старцю сподобалося місце на березі Сурського озера поблизу річки Костроми верст за 70 від Комельського монастиря.

Незважаючи на похилий вік, святий старець почав будувати собі келію, рубав ліс і розчищав місце для ріллі. Так було закладено основу нового монастиря (згодом Геннадієва обитель). Всупереч неодноразовим спробам ченців Комельського монастиря і великого князя Василя повернути старця в рідну обитель, святий угодник залишався непохитним. Лише через кілька років, після паломництва і перебування в затворі в Троїце-Сергієвому монастирі, преподобний Корнилій повернувся до Комельської обителі, але настоятельство передав своєму учневі Лаврентію (пам’ять 16/29 травня), а сам знову зачинився в келії.

Під час нападу татар на Вологодську землю преподобний Корнилій, оберігаючи братію, разом із ними пішов у Білозерський край за прикладом Спасителя, Який переховувався від Ірода в Єгипті. Брати разом із наставником молилися про порятунок обителі, і Господь почув їхні молитви. Татари несподівано відступили в панічній втечі, прийнявши покинутий монастир за грізно озброєну фортецю з численним військом.

Після повернення в рідний монастир преподобний Корнилій незабаром відчув наближення кончини. Побажавши попрощатися з братією, великий праведник оголосив свою настанову. Він заповів ченцям суворо дотримуватися монастирського статуту, жити в мирі та злагоді один з одним. На четвертому тижні після Великодня знесилений від років старець велів вести його до церкви, щоб ще раз причаститися Святих Таїн. Повернувшись із церкви, попрощався з усіма, вислухав акафіст Спасителеві й Богоматері й тихо віддав дух свій Господу; це було 19 травня 1537 року, на 82-му році життя.

Тіло преподобного Корнилія при величезному скупченні народу і загальному плачі було поховано поблизу Введенського храму. Святі мощі його були згодом прославлені численними чудесами.

Усе життя Корнилія було одним безперервним служінням Богу і ближнім, як світильник, поставлений на свічниці, він світив сучасникам своїми чеснотами. Серед численного сонму святих подвижників Вологодської сторони преподобний Корнилій посідає одне з перших і найвидніших місць. Він виховав безліч святих учнів, які згодом стали засновниками монастирів: Кассіан і Лаврентій, ігумени Комельські (пам’ять 16/29 травня), Кирило Новоезерський (пам’ять 4/17 лютого), Іродіон Ілоезерський (пам’ять 28 вересня/11 жовтня), Геннадій Любимоградський (пам’ять 23 січня/5 лютого), Адріан Пошехонський (пам’ять 5/18 березня) та інші. Ігумен Лаврентій ще 10 років після старця охороняв у мирі зібрану ним паству і разом із колишнім ігуменом Кассіаном обрав собі останній притулок поблизу гробу блаженного свого вчителя.

Загальноцерковне святкування преподобному Корнилію – 19 травня/1 червня – встановлено 25 січня 1600 року святителем Іовом, першим Патріархом Московським і всієї Русі (пам’ять 19 червня/2 липня). Житіє преподобного складено його учнем Нафанаїлом 1589 року. Пізніше були складені тексти служби і похвального слова святому. Зберігся і статут чернечого життя, що вирізняється простотою і досвідченістю духовною.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Корнилию Комельскому, глас 4

От ю́ности горя́щим жела́нием Боже́ственныя любве́ разжига́емь,/ жите́йския молвы́ оста́вил еси́, преподо́бне,/ ревни́тель Анто́нию Ве́ликому быв,/ безмо́лвием и жесто́ким пребыва́нием после́дуя Христу́,/ бде́нием и моли́твами и посто́м о́браз быв свои́м ученико́м./ Те́мже моли́ся Го́сподеви, Корни́лие блаже́нне,// спасти́ся душа́м на́шим.

Ин тропарь преподобному Корнилию Комельскому, глас 8

По́стническими труды́ нетру́дную жизнь стяжа́, преподо́бне,/ слеза́ми же мы́сленнаго фарао́на потопи́л еси́/ и вме́сто ско́рби ра́дость обре́л еси́,/ предстоя́ Христо́ви в ли́це святы́х,// помина́й моля́щихся чад твои́х, Корни́лие, о́тче наш.

Тропaрь, глaсъ д7:

T ю4ности горsщимъ желaніемъ бжcтвенныz любвE разжигaемь, житє1йскіz молвы6 њстaвилъ є3си2, прпdбне, ревни1тель ґнтHнію вели1кому бhвъ, безм0лвіемъ и3 жест0кимъ пребывaніемъ послёдуz хrтY, бдёніемъ и3мlтвами, и3 пост0мъ, џбразъ бhлъ є3си2 твои6мъ ўченикHмъ. тёмже моли1сz гDеви, корнjліе бlжeнне, сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.

Кондaкъ, глaсъ и7:

ГDеви t с™hz дв7ы возсіsвшу мjрови, и3 томY и3змлaда ћкw ѓгGлъ послужи1лъ є3си2, бlжeнне, и3 си1лою є3гw2 пустhню ћкw грaдъ сотвори1лъ є3си2, мн0жество же ўчєни1къ въ нeй собрaлъ є3си2, и5хже бGодохновeнными ўчeньми просвэти1лъ є3си2. тёмъ вопіeмъ ти2: рaдуйсz, џтче нaшъ корнjліе, и4нокwмъ бжcтвенное ўдобрeніе.

Ще в розробці

Знайшли помилку