Преподобний Ісаакій сповідник, ігумен обителі Далматської

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 22-й день / травня на 30-й день / серпня на 3-й день

Преподобний Ісаакій походив «зі сходу», імовірно із Сирії. Він подвизався в пустелі, доки не почув голос з небес, який повелів йому вирушити до Константинополя. Прибувши туди, святий застав столицю охопленою єрессю аріанства, прибічником якої був імператор Валент (364–378). Коли правитель збирався на війну з варварами, преподобний Ісаакій декілька разів підходив до нього з напоумленнями, просячи відкрити церкви й припинити гоніння на православних. За це наближені імператора побили святого, а Валент наказав кинути його у смердюче болото, із якого живою не вибиралася жодна істота.

Проте два ангели чудесним чином позбавили преподобного Ісаакія загибелі. Прийшовши до імператора востаннє, він передрік йому поразку у війні та загибель у вогні. Розгніваний правитель звелів кинути подвижника в темницю до свого повернення. Як і пророкував святий, армія Валента була розбита варварами, а сам він, рятуючись втечею, згорів у дерев’яному амбарі, підпаленому переслідувачами.

Про зустріч преподобного Ісаакія з Валентом та передречення поразки й загибелі імператора повідомляють також церковні історики блаженний Феодорит Кірський, Созомен і деякі інші. У синаксарному житії преподобного Ісаакія у зв’язку з цими подіями наведено історію, яка не зустрічається в інших редакціях: святий дізнався про загибель імператора ще до того, як вісті дійшли до Константинополя, бо він чудесним чином відчував запах спаленого тіла, котрий доносився з місця битви. Ця історія була згодом пересказана істориком Іоанном Зонарою.

Після смерті імператора Валента на престол зійшов імператор Феодосій І Великий  (379–395). Дізнавшись про пророцтво святого, він наказав випустити його із темниці й з почестями прийняв у палаці. Після цього преподобний Ісаакій, згідно з його житієм, брав участь в ІІ Вселенському Соборі (381) (однак у списках учасників Собору він не зазначений).

Потім святий хотів повернутися в пустелю, але благочестиві вельможі Сатурнин і Віктор просили його не покидати Константинополь та не залишати своїх духовних чад. Дослухавшись до їхніх умовлянь, преподобний Ісаакій попросив побудувати йому келію. Кожний із вельмож звів у своєму маєтку житло для нього, і святий обрав скромну келію, споруджену Сатурнином. Вона знаходилася в передмісті Константинополя, за міськими мурами.

До святого приходило багато людей із міста, він відвідував жителів на їхні прохання, щоб помолитися з ними і благословити їхні домівки. Імператор Феодосій також неодноразово запрошував його до палацу. Преподобний Ісаакій завжди прагнув допомагати бідним, і якщо хтось, зустрівши його дорогою, просив милостині, то він знімав з себе плащ та віддавав убогому. Якщо він повертався із міста й ворота були вже зачинені, то після молитви і хресного знамення вони завжди чудесно відчинялися.

Через деякий час навколо келії Ісаакія був заснований монастир, пізніше названий Далмата монастир, який вважався найдавнішим у Константинополі. Там святий прожив до кінця своїх днів.

Відчувши наближення смерті, преподобний Ісаакій скликав учнів, наставляв їх у правій вірі та вибрав із-поміж них одного, на ім’я Далмат, котрого призначив своїм наступником.

Поісля кончини святого імператор наказав звершити урочисте погребіння з процесією до церкви святої Ірини, яка була тоді кафедральним собором Константинополя. Братія монастиря й учні святого випросили дозвіл покласти останки Ісаакія у церкві святого Стефана, побудованій неподалік від Далматського монастиря. Святий Ісаакій був похований у вівтарі цього храму, справа від святого престолу.

З огляду на житіє Ісаакія роком його смерті слід вважати 383-й. Проте інші джерела таку дату не підтверджують. Згідно з житієм Далмата, Ісаакій жив ще за архієпископа Аттики (406–425). Каліник, автор житія преподобного Іпатія Руфиніанського, також повідомляє, що святий Ісаакій був живий ще в 406 році, коли відвідував преподобного Іпатія в його монастирі. Водночас інша версія житія Далмата, видана М. Гедеоном, підтверджує 383 рік як дату кончини святого, однак сам видавець критично ставиться до датувань цього твору, указуючи на різноманітні невідповідності, що зустрічаються в тексті.

Дослідники неодноразово торкалися цього питання, і, на загальну думку, 383 рік не можна вважати роком смерті преподобного. Зараз загальновизнаним є датування його кончини часом після 406 року. Деякі дослідники точніше визначають рік смерті святого Ісаакія. Так, А. Камерон відносить його кончину до 416 року на підставі даних про церкву першомученика Стефана, де були покладені мощі Ісаакія. Існує і думка, що святий помер у 424 або 425 році.

За відомостями О. Мейнардуса, частинки мощей преподобних Ісаакія і Далмата збергаються в скиту Нова Фиваїда на Афоні.

Тропарі, кондаки, молитви та величання