Преподобний Іов Угольський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 15-й день / вересня на 5-й день — прославлення / жовтня на 9-й день — знайдення мощей / у першу неділю після 11 травня — Собор Карпаторуських святих (перехідне)

Преподобний Іов, в миру Іван Георгійович Кундря, народився 18 травня 1902 року в селі Іза Хустського району в багатодітній сім’ї Георгія Кундрі й Анни Мадяр. У їхній родині було п’ять братів та три сестри.

Народився Іван якраз в той час, коли на Закарпатті відроджувалося Православ’я. Разом з братом Георгієм він уважно стежив за православним рухом та старався допомагати дорослим у боротьбі за віру предків в умовах переслідування православних угорською владою.

З раннього дитинства Іван став проявляти палке бажання до подвижницького життя. Як він сам оповідав, у 1915 році до Ізи прибув із Мараморош-Сиготу (нині місто на території Румунії) ієромонах Амфілохій. За те, що він під час свого перебування на Закарпатті таємно звершував православне богослужіння, угорська влада стала його переслідувати, тож йому доводилося переховуватися. Православний священник знайшов притулок в оселі Григорія Кундрі, а майбутній подвижник Іван разом з братом носив йому їжу.

Ієромонах Амфілохій аж сяяв благодаттю від аскетичних трудів і духовних випробувань. Благодаттю сяяв і його великий священницький наперсний хрест, який здавався хлопцям найдорогоціннішим, що лише може бути на світі. Обидвом братам нестримно хотілося його поцілувати, так що одного разу, зібравшись з духом, хлопці звернулися до отця Амфілохія з цим проханням. Але відповідь священника здивувала юнаків. Він сказав їм, що цей хрест незвичайний і той, хто його поцілує, повинен буде потім обов’язково стати монахом.

Брати не спали всю ніч. Їхні дитячі душі були захоплені неземною красою цього наперсного хреста священника та бажанням присвятити все своє майбутнє життя служінню Богу. Вранці обидва брати сказали отцю Амфілохію про свою згоду і поцілувати святий хрест. Так вперше в житті, цілком свідомо й самостійно, вони зробили свій життєвий вибір — і один, і інший стали в майбутньому ченцями.

У своєму рідному селі Іван закінчив восьмирічну народну школу, а 1920 року закінчив так звані господарські курси. Протягом 1924–1925 років він служив у чехословацькій армії в Михайлівцях, що у Словаччині.

В 20-х роках ХХ сторіччя в Пантелеймонівському монастирі на Афоні несли свій чернечий подвиг чимало закарпатців. Туди й вирішив попрямувати після військової служби Іван Кундря. Але в прийнятті до монастиря йому відмовили, основною причиною чого була тодішня політика грецької влади, спрямована на еллінізацію Афону. 10 вересня 1926 року влада Греції прийняла закон, згідно з яким усі монахи, незалежно від національності, вважалися грецькими підданими. Водночас до афонських монастирів заборонялося приймати осіб, які не мали грецького громадянства.

Згодом Іван Кундря ще раз спробував потрапити на Афон, але й ця спроба завершилася невдачею. На той час в Ізі вже діяв Миколаївський чоловічий монастир, і 1928 року Іван закінчив у ньому пастирсько-богословські курси. Після цього він разом з декількома друзями вирішив побудувати монастир у Городилові, також неподалік від рідної Ізи.

1930 року Іван Кундря, Василь Орос, ієромонах Пантелеїмон (Кундря) та інші обміняли свої земельні ділянки в Ізі на невеличку ділянку в Городилові. Першим настоятелем новоствореного скиту на честь Святої Трійці став архімандрит Олексій (Кабалюк), а його наступником був архімандрит Амфілохій (Кемінь).

22 грудня 1938 року архімандрит Олексій (Кабалюк) постриг послушника Івана Кундрю в чернецтво з нареченням імені Іов.

1939 року Закарпаття було окуповано Угорщиною, і отець Іов вирішив емігрувати до Радянського Союзу. Наступного року він спробував здійснити цей намір, але на радянській границі був заарештований та засуджений на двадцять п’ять років таборів. Отця Іова переводили із табору до табору: деякий час він був у Воркуті, потім на Колимі і в Норильську.

В 1942 році монаха Іова, як громадянина Чехословацької Республіки, замість таборів забрали на фронт, перевівши до корпусу Людвика Свободи артилеристом.

Після закінчення війни отець Іов деякий час охороняв чехословацьке посольство в Москві, а 1945 року повернувся до рідної обителі. В листі від 14 листопада 1945 року до єпископа Мукачівського і Ужгородського Нестора (Сидорука) архімандрит Олексій (Кабалюк) писав: «Прошу рукопокласти на ієродиякона ченця Іова (Кундрю), який є моїм заступником у скиту Городилово». 16 листопада 1945 року єпископ виконав прохання архімандрита Олексія, а 10 грудня того року братія Городилівського скиту попросила владику Нестора висвятити отця Іова на ієромонаха. Хіротонія відбулася у свято Благовіщення Пресвятої Богородиці 7 квітня 1946 року. На монастирському зібранні братія однодушно обрала ієромонаха Іова настоятелем.

За часів настоятельства отця Іова обитель стала розширюватися та зміцнюватися. Ченці збудували трапезну, братський корпус, кухню. Архімандрит Єфрем (Молнар), настоятель Свято-Троїцького Городилівського монастиря з 1990 до 1996 року, який добре знав отця Іова, так описував його діяльність: «Очолюючи скит у 1946–1958 рр., він був для ченців і простих мирян прикладом. Отець Іов майже ніколи не використовував адміністративні накази. Щодня він звершував Божественну літургію. Після закінчення Літургії і трапези він повідомляв братії про послух та сам приєднувався до роботи. У вільний від роботи час братія збиралася у трапезній, де один із ченців читав чернечий устав, а о. Іов давав відповідні роз’яснення, як потрібно використовувати чернечі правила в повсякденному житті. Іноді він розповідав про ті події, сучасником яких йому доводилося бути. Його людськими якостями були працелюбність, простота у стосунках, милосердя, смиренність…»

1947 року за старанні труди на славу Православної Церкви отець Іов був возведений в сан ігумена.

В 1950 році архієпископ Львівський, Тернопільський і Мукачево-Ужгородський Макарій (Оксіюк) поклав на старця обов’язок бути духівником не лише для Городилівського скиту, а й для мукачівського Миколаївського монастиря, який незадовго до того було повернуто Православній Церкві.

У часи правління єпископа Варлаама (Борисевича) в Мукачівській єпархії почався планомірний наступ на права монастирів та скитів. Отець Іов рішуче виступив проти такої позиції і навіть підписав колективний лист-скаргу до патріарха Московського і всієї Русі Олексія І, в якому духовенство просило вплинути на антицерковні дії керуючого Мукачівською єпархією. Після цієї події єпархіальне начальство звільнило ігумена Іова від обов’язків настоятеля скиту, а невдовзі скит і зовсім був закритий.

В 1958–1959 роках старець Іов перебував у Миколаївському монастирі села Іза-Карпутлаш Хустського району, а потім у Спасо-Преображенському монастирі села Теребля Тячівського району, де якийсь час ніс послух настоятеля. Однак невдовзі і ці монастирі були закриті й ігумена Іова направили нести послух на парафіях єпархії: спершу в селі Угля Тячівського району, а потім в селі Монастирець Хустського району.

З 1962 року і аж до своєї кончини отець Іов ніс послух настоятеля храму святого Димитрія Солунського, що в селі Мала Уголька Тячівського району, де колись у давнину був монастир.

Старець був безкорисливою та глибоко віруючою і смиренною людиною. Як благочестивого старця, його запрошували на урочистості храмів багатьох парафій Закарпаття і не лише. За побожне життя він отримав від Бога дар прозорливості і зцілення. Про чудеса, звершені старцем Іовом, досі живе в народі пам’ять.

За п’ять років до свого упокоєння, 25 лютого 1980 року, отець Іов склав заповіт, в якому написав: «Я, архімандрит Іов, який нижче підписався, 20 років прожив у Малій Угольці при храмі св. Димитрія. Моє життя добігає кінця, скоро мені виповниться 80. Невідомий день моєї смерті. Багато священників заповідають поховати їх у монастирі або в рідних селах, а я забороняю куди-небудь вивозити моє грішне тіло. Заповідаю відспівати чернечим чином і поховати біля хреста на середині кладовища».

28 липня 1985 року, в день памяті святого рівноапостольного князя Володимира, архімандрит Іов мирно відійшов до Господа. У день своєї смерті, в неділю, він відслужив Божественну літургію, виголосив змістовну та обширну проповідь і звершив всі необхідні треби для вірян. Того ж дня, о десятій годині вечора, отцю Іову стало погано, і з молитвою на устах він закінчив своє земне подорожування. Чин похорону, який очолив архімандрит Єфрем (Молнар), було звершено 31 липня 1985 року.

Стежка до могили великого праведника ніколи не заростала. Місцеві жителі і прочани йдуть до останків отця Іова для молитви, просячи про його заступництво перед Богом.

18 вересня 2008 року відбулося прославлення преподобного Іова Угольського як місцевошанованого святого. Святкове богослужіння з цієї нагоди очолив Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Володимир разом з багатьма архіпастирями й численним духовенством.

Тропарі, кондаки, молитви та величання