Преподобний Арсеній Великий

Місяця травня на 8-й день.

Народився 354 р. в Римі, у благочестивій християнській родині, що дала йому добре виховання й освіту. Вивчив твори всіх риторів і філософів і добре знав як грецьку, так і латинську мови, проте залишив суєтне життя мирське і знехтував еллінським любомудрієм, присвячуючи себе на служіння Богові. Коли він вступив до числа кліриків однієї з римських церков, то був зведений у сан диякона.

Імператор Феодосій (379-395 рр.), який правив на той час Східною половиною Римської імперії, шукав для своїх синів Аркадія і Гонорія вчителя, який навчив би їх і філософії, і божественної мудрості не тільки словом, а й прикладом свого доброчесного життя. Почувши про освіченість і благочестя диякона Арсенія, він доручив йому виховання своїх синів. Проти волі, але з ретельністю зайнявся преподобний освітою юнаків. Однак висока пошана, якою його оточували, обтяжувала його дух, який прагнув служіння Богу в безмовності чернечого життя. Преподобний Арсеній став зі сльозами молитися Богу, щоб Він направив його на шлях спасительний. І одного разу почув згори голос, який говорив: “Арсенію! Біжи від людей, і ти спасешся”. Тоді, знявши з себе розкішний одяг і вдягнувши мандрівний, він таємно пішов із палацу, сів на корабель і відплив до Олександрії, звідки негайно поспішив у скитську пустелю.

Проходячи послух під керівництвом преподобного авви Іоанна Колова (пам’ять 9/22 листопада), преподобний Арсеній незабаром перевершив у подвижництві багатьох отців-пустельників. Коли він знову молився, щоб Господь навчив його врятуватися, то у відповідь на це був голос із неба, який говорив: “Арсенію! Ховайся від людей і перебувай у мовчанні, це корінь чесноти”. Відтоді преподобний Арсеній оселився поза скитом, у відокремленій келії, прийнявши подвиг мовчання, приходячи до церкви тільки у святкові та недільні дні, ні з ким не розмовляв, дотримуючись повного мовчання. Коли ченці, які трудилися в скитській пустелі, запитували його, чому він ховається навіть від них, святий відповідав: “Знає Бог, як я люблю вас, але я не можу перебувати одночасно і з Богом, і з людьми, бо на небі, хоч і дуже багато вишніх сил – тисячі тисяч або десятки тисяч, але всі вони мають одну волю і тому одностайно славлять Бога, але на землі багато воль людських, і в кожної людини свої думки; кожен з нас має різні наміри і думки, і тому я не можу, залишивши Бога, жити з людьми”. Преподобний Арсеній говорив про себе, що він ні в чому не має потреби, бо він помер для світу; нехай ніхто не вважає його більш живим (тобто таким, що живе для світу).

Один мандрівний чернець, відвідавши преподобного, не почув від нього жодного слова, а коли прийшов до преподобного Мойсея (пам’ять 28 серпня / 10 вересня), то той прийняв його з радістю, запропонував відпочити і підкріпитися їжею, і чернець визнав кращим преподобного Мойсея, який надав йому велику любов. Інший чернець, дізнавшись про це, став молитися до Бога, кажучи так: “Господи! Скажи мені, хто з них досконаліший і заслуговує більшої благодаті Твоєї: чи той, хто ховається від людей заради Тебе, чи той, хто приймає всіх також заради Тебе?” І у відповідь на молитву свою цей любомудрий чернець мав таке видіння. Йому уявилися два кораблі, що пливли якоюсь дуже великою річкою, в одному кораблі перебував преподобний Арсеній, і Дух Божий керував кораблем його, дотримуючись його у великій тиші, в іншому був преподобний Мойсей, кораблем його керували ангели Божі, втискуючи мед у вуста Мойсея. Про це видіння чернець той розповів іншим, більш досвідченим подвижникам, і всі знайшли, що досконалішим є преподобний Арсеній, який перебуває в мовчанні, ніж преподобний Мойсей, який приймає мандрівників, бо з першим перебував Сам Бог, а з другим же були тільки святі Ангели.

Преподобний Арсеній продовжував перебувати в мовчанні, дедалі більше й більше заглиблюючись у богомислення. Він палав настільки сильною любов’ю до Бога, що постійно був ніби у вогні через свої полум’яні молитви. Преподобний не завжди трудився на одному і тому ж місці, але іноді переселявся зі скитської пустелі в більш відокремлені і безмовні місця, віддаляючись від людей, які приходили для бесіди, оскільки вони порушували спокій його душевний.

Преподобний Арсеній вчив: “Є багато таких людей, які всіляко намагаються дотримуватися чистоти тілесної і для цього умертвляють тіло своє постом, чуванням і багатьма працями; але мало таких, які ревно оберігають душу свою від гріха марнославства, гордості, грошолюбства, грошолюбства, заздрості, братовідеодобства, гніву, пам’яткозлобивості, осуду. Такі зовні чисті тілом, але душа їхня брудна, вони подібні до трун, зовні оздоблених, а всередині повних кісток смердючих. Блаженний той, хто намагається зберегти від скверни як тіло, так і душу свою, істинно блаженні чисті серцем (а не тільки тілом), тому що вони Бога побачать”.

Про себе великий авва часто говорив такі слова: “Арсеній! Для чого ти сюди прийшов? Ти прийшов сюди не для відпочинку, а для праці, не для лінощів, а для подвигу. Подвизайся ж, трудися і не лінуйся”. Часто говорив також преподобний і такі слова: “Багато разів я шкодував про слова, які вимовляли уста мої, але про мовчання я не шкодував ніколи”. Здобував блаженний Арсеній і дар благодатних сліз.

Великий подвижник і безмовник провів 50 років у чернечих працях і подвигах, постом і молитвою догоджаючи Богу. У скиті пробув сорок років, десять років жив на місці, яке називалося Трогін, біля Вавилона, навпроти міста Мемфіса; потім преподобний пробув три роки в Канопі, поблизу Олександрії та в деяких інших пустельних місцях, так що ніхто не знав його способу життя, потім знову повернувся до Трогіна, прожив там два роки і там же спочив у Господі у віці 95 років у 449 р. або на початку 450 р., заслуживши від сучасників назву Великого.

 

Тропарі, кондаки, молитви та величання