Преподобномучениця Татіана Фомічева, послушниця

Місяця листопада на 20-й день

Послушниця Татіана народилася 1897 року в селі Надовражне неподалік міста Істра Московської губернії в сім’ї селянина Олексія Фомічева. У 1916 році вона надійшла послушницею до монастиря і після революції була на послуху в Борисоглібському монастирі. У 1928 році влада закрила монастир, і вона переїхала до батьків у село Надовражне.
У 1931 році влада почала переслідувати ченців і черниць закритих монастирів. Багато хто з них, незважаючи на закриття обителів, намагався дотримуватися у своєму житті монастирського статуту. Деякі поселялися неподалік обителів, заробляли на їжу, подібно до стародавніх пустельників, рукоділлям, а молитися ходили до найближчої парафіяльної церкви.
На початку 1931 року ОГПУ створило «справу» проти черниць Хрестовоздвиженського монастиря, розташованого поряд із селом Лукине Подільського району. До революції в Хрестовоздвиженському монастирі трудилося близько ста черниць. Після революції монастир було закрито, але черниці домоглися дозволу на відкриття у стінах обителі сільськогосподарської артілі, що складається з колишніх монастирських сестер. Таким чином чернече життя продовжилося тут до 1926 року, коли монастир був остаточно скасований, а в його корпусах розмістився будинок відпочинку імені Карпова. Дванадцять сестер обителі і тоді не пішли звідси, частково влаштувавшись працювати в будинку відпочинку, частково оселившись у сусідніх селах і рукоділля. Молитися всі ходили до Іллінського храму в селі Лемешево. Хор при храмі також складався з ченців та послушниць закритих монастирів. Серед інших у хорі співали послушниці Марія Брянцева та Тетяна Фомічова.
Допитаний 13 травня 1931 року слідчим ОГПУ директор будинку відпочинку показав, що «у колишньому монастирі, де зараз знаходиться будинок відпочинку, ще й досі висять дзвони, хрести, стінні гравюри ікон і різні церковні прикраси, а за огорожею монастиря знаходиться церква. Чим пояснюється, що досі не зняті дзвони і монастир не перероблений у нормальний вигляд, важко сказати. Однак перебування до цього дня дванадцяти монашок та їхня антирадянська діяльність дає підстави вважати, що відстале населення навколишніх сіл перебувало під їх впливом і не підписувалося за зняття дзвонів з монастиря. Дванадцять монашок становлять не що інше, як громаду навколо колишнього монастиря… ці дванадцять монашок мають спілкування між собою, проживають при монастирі, пов’язані з куркульським елементом, агітують серед селян проти заходів радянської влади, часто обертаючись серед селянства, мають спілкування з відпочиваючими, всіляко намагаючись впливати на них, показуючи себе ошуканими радянською владою».
Допитаний слідчим ОГПУ культпрацівник будинку відпочинку показав: «Висловлю свою думку про “святе” осередок навколо церкви. Хоча я стикався всього два-три рази з цим вогнищем під час обстеження місцевості, цвинтаря, церкви, і дуже поверхово, проте я яскраво відчув саме гніздо і розсадник, ворожий нам, зі своїми зловісними старими, що проклинають нашу установку. Характерно відзначити, наскільки сильно їх вплив. Дівчата-селянки віком до двадцяти п’яти років, з якими я розмовляв біля церкви, вірують у Бога і на мої спроби переконати їх спочатку прислухалися, але незабаром відмахнулися і пішли до церкви, керовані старенькими черницями. Взимку були відзначені випадки, коли відпочиваючі також ходили до церкви, тому моя думка така, що треба взагалі ліквідувати це вогнище аж до знесення церкви».
18 травня 1931 року послушниці Марія та Тетяна були заарештовані та ув’язнені в Бутирську в’язницю в Москві. Загалом тоді було заарештовано сімнадцять черниць і послушниць з різних обителів, що оселилися поблизу закритого Хрестовоздвиженського монастиря.
Хазяйка будинку в селі Лемешево, де жила послушниця Тетяна, показала, що послушниця займається рукоділлям, яке продає селянам сусідніх сіл, і що вона налаштована проти заходів радянської влади. Одна з лжесвідок показала, що послушниця Тетяна є затятою церковницею і веде активну антирадянську діяльність. Інший свідок показав, що послушниця Марія казала селянам: «Навіщо вам потрібні колгоспи та навіщо йти в них, коли там чинять насильство над селянами? Зараз ви, селяни, загнані в такий хлів, у якому жодних законів не писано». І селяни ніби закричали у відповідь на слова однієї з послушниць: «Правильно говорять матінки, вони все ж таки більше нашого знають».
На допиті послушниця Марія сказала: «До радянської влади я належу з презирством. Радянська влада нас задушила. На Церкву комуністи влаштували переслідування, закриваючи храми та вимагаючи сплати великих податків. Винною в антирадянській агітації я не визнаю себе».
29 травня 1931 року трійка ОГПУ засудила послушниць Марію та Тетяну до п’яти років ув’язнення до виправно-трудового табору. Звільнившись у 1934 році, Марія оселилася у селі Високове, а Тетяна – у селі Шелудькове Волоколамського району, та стали допомагати у Троїцькому храмі протоієрею Володимиру. Вони були заарештовані у 1937 році разом із ним.
Допитані 26 листопада 1937 р. ода, послушниці категорично відмовилися підтвердити звинувачення, які зводяться ними слідчими, і погодилися нікого обговорювати. 28 листопада слідство було закінчено, і наступного дня трійка НКВС засудила протоієрея Володимира до розстрілу, а послушниць Тетяну та Марію – до десяти років ув’язнення до виправно-трудового табору.
У цей час дружині батька Володимира Варварі Дмитрівні повідомили, що ув’язнених готують до відправки до Москви і поїзд пройде через найближчу від їхнього села станцію о третій годині дня. Їй сказали, що ув’язнених повезуть у першому вагоні, який буде із ґратами. Варвара Дмитрівна з дітьми підійшла до поїзда, взявши з собою речі, – їх вона думала передати чоловікові. Потяг зупинився, але вагон із ув’язненими оточила охорона, нікого не підпускаючи до нього близько. Вони стали пильно вдивлятися в загратоване віконце і раптом побачили, як в одному з них з’явилася рука і священицьким благословенням благословила їх. Потяг стояв на станції три хвилини, які здалися їм однією миттю. Після відходу поїзда не було сил йти назад три кілометри та нести речі, призначені для отця Володимира. В цей час підійшов підліток, який жив у селі Язвище, і спитав, що сталося. Вони пояснили, і він допоміг донести речі до будинку.
Протоієрей Володимир Медведюк був розстріляний 3 грудня 1937 року і похований у безвісній спільній могилі на полігоні Бутове під Москвою. Послушниця Марія Брянцева після закінчення терміну ув’язнення повернулася додому, а послушниця Тетяна Фомічова прийняла смерть ув’язнена.