Преподобномучениця Пелагія Тєстова, інокиня

Місяця жовтня на 21-й день

Преподобномучениця Пелагія народилася у селянській сім’ї у селі Арга Тамбовської губернії. З чотирнадцяти років майже три десятиліття вона подвизалася в Серафимо-Дивєєвському монастирі, несла послух кравчині та косці.
Після революції монастир став існувати як трудова артіль. Наприкінці літа 1919 року влада запропонувала послати частину черниць на прибирання полів, які належали родинам червоноармійців. Рада монастиря справедливо вказала, що сестри виснажені голодом, йти на польові роботи не можуть, та й свого врожаю не прибрано. Інокіня Пелагія була членом ради та «завідувача робочих сил монастиря». Вона намагалася захистити сестер і відмовилася виконати вимогу представника влади, за що і була заарештована вперше та засуджена до трирічного ув’язнення. Для розслідування «контрреволюційності» монастиря в Дівєєво була надіслана комісія, яка встановила невинність чернець. Сестри були звільнені, а рада монастиря відновлена ​​у своїх правах. Обитель проіснувала вісім років. 1927 року розпочалася кампанія з ліквідації монастиря, обшуки та арешти за списками ОГПУ.
Як і інші дивіївські сестри, які знаходили притулок у вірян, інокиня Пелагія та її старша сестра інокиня Марфа стали жити при храмах: мати Марфа оселилася у сторожці при церкві села Розвил’є Борського району, а мати Пелагія – при церкві села Воробйове Арзамаського району. У їхньому подальшому життєвому шляху є дуже багато спільного, хоча у архівних справах можна зробити висновок, що вони більше не зустрічалися.
20 листопада 1937 року інокіню Пелагію знову заарештували та звинуватили у веденні «контрреволюційної агітації поразницького та наклепницького характеру». Рішенням трійки НКВС від 14 грудня 1937 року її було засуджено до ув’язнення в Карагандинському виправно-трудовому таборі строком на вісім років. З документів її особової справи випливає, що за втрати працездатності на 85% мати Пелагія використовувалася на спільних роботах.
Незважаючи на виснажливу каторжну працю при тяжких хворобах, у характеристиках ув’язненої Пелагії Тестової зазначається: «якість роботи хороша», «норми виконує», «стягнень не має».
3 листопада 1944 року, напередодні святкування Казанської ікони Божої Матері, інокиня Пелагія померла в табірній лікарні та була похована на таборовому цвинтарі біля селища Жартас.
6 жовтня 2001 року на засіданні Священного Синоду Руської Православної Церкви було прийнято рішення включити до складу вже прославленого Собору новомучеників і сповідників Руських XX століття преподобно-сповідницю Пелагію (Тестову).