Преподобномученик Єфрем Новий, Неа-Макринський чудотворець

Місяця травня на 5-й день

На узбережжі Аттики, трохи на північ від порту Рафіна, стоїть село Неа Макрі. За ним височіє гора Амомон, біля підніжжя якої розташований монастир Благовіщення, більше відомий православним грекам просто як “монастир святого Єфрема”. Донедавна про святого Єфрема нічого не знали не лише на Заході, а й на Сході, і лише за останні тридцять років преподобномученик Єфрем Неа-Макринський став для греків одним із найулюбленіших святих, поклонитися якому з’їжджаються люди з усієї країни.

1950 року грецька черниця сестра Макарія, відчуваючи, що Господь хоче, щоб вона зайнялася відновленням монастиря Благовіщення, зруйнованого піратами в XV столітті, випросила дозволу єпископа і взялася за роботу. Відчувала, що це місце – святе. Вона працювала тут щодня, розчищаючи завали, і в молитвах просила Бога, щоб Він відкрив їй, ким були і як жили тут ченці минулих часів.

Якось уранці сестра Макарія працювала на монастирському подвір’ї, і раптом у голову їй прийшла наполеглива думка: “Копай землю на цьому місці і знайдеш те, що шукаєш”. Минуло ще трохи часу, і знову та сама думка відвідала її. Вона звернулася до молодого працівника, який прийшов у монастир дещо полагодити, але їй чомусь незручним здалося пояснювати йому справжню мету пошуків, і вона попросила його копати на тому місці нібито з наміром відшукати стародавній монастирський колодязь. Він відмовився, заперечивши, що воду можна швидше знайти не тут, а в інших місцях, і протягом кількох годин безрезультатно копав у різних місцях, там, де вважав за потрібне. Наприкінці дня він повернувся туди, де просила копати сестра Макарія.

Дуже скоро вони відкопали вогнище, три маленькі віконця і напівзруйновану стіну, – ознаки того, що тут колись була чернеча келія. Розчищаючи каміння, працівник діяв так енергійно, що їй доводилося просити його не поспішати. Він не слухався, поки вона не сказала: “Можливо, тут хтось похований, і ти ризикуєш вдарити лопатою по його останках. Благаю тебе бути обережнішим”. Він глянув на неї з подивом і сказав: “Ти справді вважаєш, що ми знайдемо тут чиїсь останки?” Сестра Макарія згадує:

Я була майже впевнена, я майже бачила цього ченця своїм внутрішнім поглядом. Ми продовжували благословенну працю, і ось на глибині ста сімдесяти сантиметрів побачили главу цієї людини Божої. Коли її повністю відкопали, нас оточили найтонші пахощі. Працівник був блідий, він навіть не міг говорити. Я попросила його залишити мене одну, і він пішов. Я приклалася до мощів святого з великою пошаною і всім єством відчула, що йому довелося зазнати страждань. Мене наповнювала свята радість, ніби я знайшла небесний скарб.

Я чомусь заздалегідь знала, що він монах. Обережно зчистивши пісок, побачила добре збережену облямівку його ряси. Чиста тканина була майстерно підшита по-старовинному, нитками понад міліметр завтовшки. Земля навколо його рук і ніг була твердою, і на ній збереглися відбитки… Я спробувала зчистити землю з його пальців, але вони виявилися настільки крихкими, що почали кришитися. Пішов дощ, могилка швидко намокла, і я вирішила залишити мощі лежати під дощем. Дощ струмував м’якими срібними крапельками, очищаючи могилу і тіло святого.

Увечері, читаючи всеношну службу, абсолютно одна в цьому святому місці, я раптом почула звук кроків. Хтось ішов із двору, де була могилка, до храму. Я вже знала, що це він, той невідомий святий. Його кроки відлунням віддавалися в мене у вухах, я була страшенно налякана. Кров кинулася мені в голову, я застигла, навіть не в змозі обернутися. Раптово ззаду пролунав спокійний голос: “Скільки ж ти збираєшся тримати мене там, зовні?” Я обернулася і побачила його. Високий, темноволосий, очі круглі, з важкими повіками. Чорна кучерява борода повністю закривала шию. У лівій руці він тримав якийсь світильник, правою благословляв мене.

При цих його словах мій страх миттєво зник, змінившись незвичайною радістю, ніби я зустрілася з давнім добрим знайомим. Я сказала: “Вибач мені, завтра на світанку я подбаю про твої святі мощі”. Він розчинився в повітрі, а я продовжила читання вечірньої служби….

Вранці я з благоговінням зчистила з мощей землю, обмила їх і, поклавши їх у храмі, запалила поруч негасиму лампаду. Тієї ночі мені наснилося, що цей чернець прийшов знову. Він стояв біля храму, тримаючи в руках велику, майстерно зроблену срібну ікону. Поруч з іконою був свічник, і я запалила воскову свічку. Потім він вимовив: “Велике тобі спасибі. Я – Єфрем”.

Протягом наступних кількох років св. Єфрем відкрив історію свого мучеництва Макарії та іншим людям, з’являючись їм у видіннях і снах.

Він народився 14 вересня 1384 року, у ранньому дитинстві втратив батька. Мати його була благочестивою жінкою. Вона одна виростила Єфрема і його шістьох братів і сестер. У віці чотирнадцяти років святий Єфрем пішов у монастир Благовіщення Пресвятої Богородиці та двадцять сім років прожив там у молитві та стриманості. У монастирі він прийняв сан священика і став хранителем монастиря. Невідомо, чи були в обителі ще ченці або ж він жив один.

У день його народження, у вересні 1425 року, у свято Воздвиження Хреста Господнього, його взяли в полон пірати-мусульмани. Вони піддали святого мукам, примушуючи відректися від Христа. Він відмовився, і вони катували його вісім місяців, даючи ранам на його тілі трохи загоїтися і потім знову мучили його. 5 травня 1426 року його привели на подвір’я монастиря і підвісили вниз головою на дереві. Це дерево збереглося і донині. Йому вбили цвяхи в руки і ноги, а тіло пронизали розпеченим до червоного гострим залізним прутом.

Так віддав дух Господу цей святий преподобномученик, а через п’ятсот років люди дізналися про його страждання і виявили його мощі. Господь прославив його за перенесені ним страждання і благословив його даром чудотворення. Він став відомим лікарем душ і тіл, і зараз тому є сотні письмових свідчень, що накопичилися від дня обрітення його мощей.

З 1950 року мати Макарія, яка згодом стала ігуменею, працювала над відновленням монастиря. Вона і сестри проводили служби за монастирським чином і дбали про сотні прочан, які щодня приїжджають помолитися в храмі біля мощей Святого. 23 квітня 1999 року ігуменя Макарія відійшла до Господа.

За монастирем росте ліс зі стародавніми соснами та дубами. Серед цих дерев стоїть невелика кам’яна каплиця святого апостола Іоанна Богослова, а навколо неї розташовується монастирський цвинтар. Ця каплиця була побудована ще до святого Єфрема, і сам Святий любив прогулюватися тут. Коли ввечері сідає сонце, дерева світяться теплим, золотим світлом, осяваючи весь ліс дивовижним сяйвом.

Чудеса святого Єфрема

Наводимо лише деякі із сотень розповідей про чудеса за заступництвом святого Єфрема, записаних сестрами обителі.

Шведський в’язень
Моє ім’я – Т. М., я живу у Швеції, хоч і є греком за походженням. Дванадцять років тому мене звинуватили у злочині, якого я не скоював, і засудили до трьох років в’язниці. Замкнули в темній камері, де я протягом п’яти місяців очікував на розгляд моєї апеляції, призначений на п’ятницю, 18 грудня 1981 року.

У четвер раптово прокинувся о третій годині ночі, здригнувся і, навіть не встигнувши збагнути, що вже не сплю, схопився на ноги. Переді мною стояв чоловік і посміхався мені. Він був босий, у білому одязі, високий і худий, з густою бородою і непокритою головою, очі в нього були блакитного кольору, ясні й добрі.

Я запитав шведською: “Хто ти?” Він знову посміхнувся і відповів грецькою: “Завтра в суді тебе звільнять”. Я повторив: “Хто ти? Звідки ти це знаєш?” Він знову сказав із посмішкою: “Завтра ти будеш на волі”. Я в подиві обернувся подивитися, чи відчинені двері. Двері були замкнені. Повернувся назад і глянув на відвідувача. І тут сталося щось, чого я не забуду до кінця своїх днів: постать цієї людини піднялася у верхній кут камери і там розчинилася. Я був переконаний, що став свідком дива, яке здійснив Христос. Перехрестився і заснув.

Наступного ранку мене повели до суду. Я провів там кілька годин і, ось, нарешті, суддя встав і вимовив: “Ви вільні”. Я опустився на коліна, перехрестився і вийшов із будівлі суду. Зателефонував батькам повідомити, що мене звільнили. На мій подив, вони вже про це знали. “Як? Як ви дізналися?” – вигукнув я. Вони відповіли, що їм повідомила моя сестра, яка молилася напередодні преподобномученику Єфрему в Неа-Макрі.

Я зателефонував сестрі. Вона розповіла, як вирушила в четвер увечері в монастир святого Єфрема помолитися за мене; там вона відчула в молитві, що святий Єфрем почув її, і мене звільнять. Тоді вона зателефонувала батькам і розповіла про це, про подію, що мала статися лише наступного дня! Це все було тим більше дивно, що дата розгляду апеляції не була відома нікому з них.

Кілька днів потому сестра надіслала мені поштою іконку святого Єфрема і книгу про нього. Я одразу впізнав на іконі свого таємничого гостя. Поїхав до Греції й одразу ж вирушив у монастир подякувати Святому за милість, яку Господь послав мені через нього.

Свідоцтво грецької черниці сестри М.
Я дуже сильно хворіла, і одного разу вночі мене мучили сильні болі в нирках і печінці, бо в мене в них було запалення. У ліжку лежати не могла, тому всю ніч просиділа в кріслі. Близько четвертої години ранку – не пам’ятаю, спала я чи просто була в заціпенінні від болю – побачила, що знаходжуся в церкві святого Іоанна Предтечі під час всенічної. Раптом до мене підійшов високий худий монах із блідим обличчям і чорною бородою. Сестра, що стояла поруч, запитала, хто цей монах. “Це отець Григорій”, – відповіла я, але чернець м’яко торкнувся мого плеча і вимовив: “Чадо, я не Григорій, я – Єфрем. Подивися на мене. Ти забула мене?”

Серце в мене забилося, я відчувала невимовну радість. Нахилилася і поцілувала йому руку, а він благословив мене. Піднявши голову, побачила, що він дуже високого зросту. Дивлячись на те, як він усміхається, я відчувала, наскільки наш світ сповнений Божественного світла. Мені хотілося поговорити з ним, але він зник з поля зору, ніби розчинився в хмарі. Прокинувшись, я почувалася здоровою і сильною. Іншим разом, коли я була хвора на запалення легенів, отець Єфрем знову відвідав мене, і я його не впізнала. Він був високий, тонкий, блідий, із чорним волоссям. Він увійшов до мене в келію і сказав: “Дозволь мені присісти ненадовго; я за цілий день так втомився, трудився, відвідував пацієнтів, які мене кликали. Ось і до тебе прийшов подивитися, як у тебе справи”. “Ох, отче, я зовсім ослабла, і так болить, що не зітхнеш”. Він відповів: “Так, я все знаю. Потерпи і не бійся. Христос переможе”.

…Страждаючи від своєї хвороби, я зважилася запитати у відвідувача: “Чому тебе мучили?” – “За Христа, – відповів він. – Вимагали, щоб я відрікся від Христа, і продовжували мучити, бо я відмовлявся. Дивись, – додав він і відсунув рясу, показуючи величезну рану. У ній до самої спини було видно нутрощі, по краях була чорна згоріла кров. – Любов до Христа додала мені мужності в стражданнях, і Христос переміг. Тому, повторюю, ніколи нічого не бійся. За Христа варто постраждати”.

Усе ще не усвідомлюючи до кінця, що це – святий Єфрем, я сказала: “Отче, Вам, мабуть, страшенно боляче, вам потрібно звернутися до моїх лікарів, пана і пані Харалабулос. Вони поважають і люблять ченців. Ви повинні піти до них, отче, вони можуть вас вилікувати”. Він усміхнувся і відповів: “Чадо, я страждав у минулому. Тепер я вже не страждаю. Як сказав уже, любов до Христа зробила мене переможцем. А тепер мені пора, я прийду в інший день”. Я поцілувала йому руку. Він благословив мене і пішов.

Через кілька днів він повернувся: “Я прийшов провідати тебе”. “Мені все ще погано, – сказала я, – але у Вашій присутності мені дуже легко, на душі спокій, і я хочу покинути цей світ, у мене немає більше сил”. Він відповів серйозно: “Чадо, ще не час тобі йти. У нас ще тут є справи. Не бійся. Раз я просив тебе терпіти, то завжди буду захищати тебе”.

З його слів у мене склалося враження, ніби він лікар, і я запитала, чи не може він подбати про інших хворих сестер. Він відповів: “У мене є достатньо ліків, щоб усіх їх зцілити, але їм потрібно ще постраждати заради Христової любові. Ця боротьба – найкраще, що є. Її варто вести. Як ще вони доведуть свою любов до Бога і Господа Ісуса?”

Я відповіла: “Як Ви скажете, отче”. Раптово я зрозуміла, що звідкись його знаю, і запитала: “Отче, вибачте мене, я не впевнена, але мені здається, я Вас уже раніше бачила”. Він сказав: “Хіба ти не пам’ятаєш, як я приходив до тебе в лікарні Ігнатеон? Ми там уперше зустрілися”. – “А де Ви зараз живете?” – запитала я. – “Мій дім у Неа Макрі”, – сказав він. “А як Вас звати?” – “Єфрем”, – нарешті відкрив своє ім’я відвідувач.

І все ж я ще не усвідомлювала, що це святий Єфрем. “Мені вже час іти, чадо, – промовив він. – Мені ще потрібно відвідати багатьох хворих. Я прийду до тебе знову”. Я поцілувала його руку, він благословив мене і вийшов.

Наступного дня він прийшов знову, в той самий час: “Чадо, ти все ще дуже слабка, і якщо так піде справа, я боюся, ти не витримаєш. Ти маєш попросити доктора Діонісіса давати тобі більшу дозу тих ліків, які ти приймаєш”. Мене це в той момент здивувало, і я запитала: “Ви знайомі з доктором Діонісісом?”. Він відповів: “Так, я його знаю досить добре, але він мене не знає. Тобі слід попросити його прийти до мене додому, і там він зможе зустрітися зі мною. І я хотів би, щоб і ти, тільки-но одужаєш, прийшла до мого дому і допомогла сестрам очистити територію; це і тобі, і їм принесе багато щастя”.

Він благословив мене. Коли я цілувала йому руку, він додав: “Я сюди більше не повернуся; тепер твоя черга відвідати мене”.

Однак, на мій подив, він через кілька днів повернувся: “Ось, я знову прийшов. Боюся, що якщо я тобі не допоможу, з тобою буде біда”. Він дістав із кишені якісь ліки і дав мені їх зі словами: “Даю тобі це, тому що ти дуже слабка. Ти одужаєш”. У руці в нього був хрест. Він благословив мене, я поцілувала його руку. Він пішов, а я незабаром повністю одужала, так, що майже й не згадувала про хворобу.

Тропарі, кондаки, молитви та величання