Преподобномученик Єфрем Новий, Неа-Макринський чудотворець

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 5-й день

На узбережжі Аттики, трохи на північ від порту Рафіна, стоїть село Неа Макрі. За ним височіє гора Амомон, біля підніжжя якої розташований монастир Благовіщення, більше відомий православним грекам просто як «монастир святого Єфрема». Донедавна про святого Єфрема нічого не знали не лише на Заході, а й на Сході, і лише за останні тридцять років преподобномученик Єфрем Неа-Макринський став для греків одним із найулюбленіших святих, поклонитися якому з’їжджаються люди зі всієї країни.

1950 року грецька черниця сестра Макарія, відчуваючи, що Господь хоче, щоб вона зайнялася відновленням монастиря Благовіщення, зруйнованого піратами в XV столітті, випросила дозволу єпископа і взялася за роботу. Вона відчувала, що це місце — святе. Макарія працювала тут щодня, розчищаючи завали, і в молитвах просила Бога, щоб Він відкрив їй, ким були і як жили тут ченці минулих часів.

Якось уранці сестра Макарія працювала на монастирському подвір’ї, і раптом у голову їй прийшла наполеглива думка: «Копай землю на цьому місці — і знайдеш те, що шукаєш». Минуло ще трохи часу, і знову та сама думка відвідала її. Вона звернулася до молодого працівника, який прийшов у монастир дещо полагодити, але їй чомусь незручним здалося пояснювати йому справжню ціль пошуків, і вона попросила його копати на тому місці нібито з наміром відшукати стародавній монастирський колодязь. Він відмовився, заперечивши, що воду можна швидше знайти не тут, а в інших місцях, і протягом кількох годин марно копав у різних місцях, там, де вважав за потрібне. Наприкінці дня він повернувся туди, де просила копати сестра Макарія.

Дуже скоро вони відкопали вогнище, три маленькі віконця і напівзруйновану стіну, — ознаки того, що тут колись була чернеча келія. Розчищаючи каміння, працівник діяв так енергійно, що їй доводилося просити його не поспішати. Він не слухався, поки вона не сказала: «Можливо, тут хтось похований, і ти ризикуєш вдарити лопатою по його останках. Благаю тебе бути обережнішим». Він глянув на неї з подивом і сказав: «Ти справді вважаєш, що ми знайдемо тут чиїсь останки?» Сестра Макарія згадує:

«Я була майже впевнена, я майже бачила цього ченця своїм внутрішнім поглядом. Ми продовжували благословенну працю, і ось на глибині ста сімдесяти сантиметрів побачили голову цієї людини Божої. Коли її повністю відкопали, нас оточили найтонші пахощі. Працівник був блідий, він навіть не міг говорити. Я попросила його залишити мене на самоті, і він пішов. Я приклалася до мощів святого з великою пошаною і всім єством відчула, що йому довелося зазнати страждань. Мене наповнювала свята радість, ніби я знайшла небесний скарб.

Я чомусь заздалегідь знала, що він чернець. Обережно зчистивши пісок, побачила добре збережену облямівку його ряси. Чиста тканина була майстерно підшита по-старовинному, нитками понад міліметр завтовшки. Земля навколо його рук та ніг була твердою, і на ній збереглися відбитки… Я спробувала зчистити землю з його пальців, але вони виявилися такими крихкими, що почали кришитися. Пішов дощ, могилка швидко намокла, і я вирішила залишити мощі лежати під дощем. Дощ струмував м’якими срібними крапельками, очищаючи могилу і тіло святого.

Увечері, читаючи всенічну службу, цілком сама в цьому святому місці, я раптом почула звук кроків. Хтось ішов зі двору, де була могилка, до храму. Я вже знала, що це він, той невідомий святий. Його кроки відлунням віддавалися в мене у вухах, я була страшенно налякана. Кров кинулася мені в голову, я застигла, навіть не в змозі обернутися. Раптово ззаду пролунав спокійний голос: «Скільки ж ти збираєшся тримати мене там, зовні?» Я обернулася і побачила його. Високий, темноволосий, очі круглі, з важкими повіками. Чорна кучерява борода повністю закривала шию. У лівій руці він тримав якийсь світильник, правою благословляв мене.

Після цих його слів мій страх миттєво зник, змінившись незвичайною радістю, ніби я зустрілася з давнім добрим знайомим. Я сказала: «Пробач мені, завтра на світанку я подбаю про твої святі мощі». Він розчинився в повітрі, а я продовжила читання вечірньої служби…

Вранці я з благоговінням зчистила з мощей землю, обмила їх і, поклавши їх у храмі, запалила поруч негасиму лампаду. Тієї ночі мені наснилося, що цей чернець прийшов знову. Він стояв біля храму, тримаючи в руках велику, майстерно зроблену срібну ікону. Поруч з іконою був свічник, і я запалила воскову свічку. Потім він вимовив: «Велике тобі спасибі. Я — Єфрем».

Протягом наступних кількох років святий Єфрем відкрив історію свого мучеництва Макарії та іншим людям, з’являючись їм у видіннях і снах.

Він народився 14 вересня 1384 року, у ранньому дитинстві втратив батька. Мати його була благочестивою жінкою. Вона сама виростила Єфрема та його шість братів і сестер. У віці чотирнадцяти років святий Єфрем пішов у монастир Благовіщення Пресвятої Богородиці і двадцять сім років прожив там у молитві та утриманні. У монастирі він прийняв сан священника і став хранителем монастиря. Невідомо, чи були в обителі ще ченці або ж він жив сам.

У день його народження, у вересні 1425 року, у свято Воздвиження Хреста Господнього, його взяли в полон пірати-мусульмани. Вони піддали святого мукам, примушуючи відректися від Христа. Він відмовився, і вони катували його вісім місяців, даючи ранам на його тілі трохи загоїтися і потім знову починаючи катування. 5 травня 1426 року його привели на подвір’я монастиря і підвісили вниз головою на дереві. Це дерево збереглося й донині. Йому вбили гвіздки в руки і ноги, а тіло пронизали розпеченим до червоного гострим залізним прутом.

Так віддав дух Господу цей святий преподобномученик, а через п’ятсот років люди дізналися про його страждання і виявили його мощі. Господь прославив його за перенесені ним страждання і благословив його даром чудотворення. Він став відомим лікарем душ і тіл, і зараз є сотні письмових свідчень цього, що накопичилися від дня знайдення його мощей.

З 1950 року мати Макарія, яка згодом стала ігуменею, працювала над відновленням монастиря. Вона й сестри проводили служби за монастирським чином і дбали про сотні прочан, які щодня приїжджають помолитися в храмі біля мощей святого. 23 квітня 1999 року ігуменя Макарія відійшла до Господа.

За монастирем росте ліс зі стародавніми соснами та дубами. Серед цих дерев стоїть невелика кам’яна каплиця святого апостола Іоанна Богослова, а навколо неї розташовується монастирське кладовище. Ця каплиця була побудована ще до святого Єфрема, і сам святий любив прогулюватися тут. Коли ввечері сідає сонце, дерева світяться теплим, золотим світлом, осяваючи весь ліс дивовижним сяйвом.

Тропарі, кондаки, молитви та величання