Преподобномученик Валентин (Лук’янов) ієромонах

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 19-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Преподобномученик Валентин народився 2 серпня 1875 року в Калузькій губернії в сім’ї селянина. Освіту здобув у церковно-парафіяльній школі. Був одружений і мав трьох дітей, але незабаром після народження останньої дитини овдовів.

У 1906 році святий вступив до Троїце-Сергієвої лаври і 26 травня 1908 року був прийнятий до неї послушником; як наділеного чудовими музичними та співочими здібностями, його було призначено на клірос. 7 листопада 1915 року Василій був пострижений в чернецтво і наречений Валентином.

1920 року Лавра була закрита безбожниками, частина братії залишилася в ній сторожами, інші розійшлися по храмах Сергієвого Посада. Чернець Валентин став служити псаломщиком у П’ятницькій церкві, де настоятелем був на той час архімандрит Вассіан (П’ятницький). У березні 1920 року настоятель і парафіяльна рада П’ятницької церкви клопотали перед Патріархом Тихоном про прийняття ченця Валентина на посаду псаломщика до П’ятницької церкви і висвячення його в сан ієродиякона. Патріарх Тихон поцікавився думкою намісника Лаври архімандрита Кроніда (Любимова); той відповів, що не заперечує проти зарахування ченця Валентина псаломщиком, але погодитися з його висвяченням на ієродиякона не вважає за можливе.

У вересні 1920 року архімандрит Вассіан знову звернувся до Патріарха з клопотанням, у якому писав, що в парафії, яку він очолює, «багато звершується різних треб як у церкві, так і в будинках парафіян, і звершувати всі ці треби доводиться… одному, що за хворобливого стану мого для мене дуже важко… Я маю сміливість відновити моє клопотання про ченця Валентина, який, не будучи офіційно зарахованим до причту нашої церкви, протягом усіх минулих літніх місяців добровільно, старанно, акуратно та безоплатно брав участь (як чтець і співака) у звершенні як служби, так і треб…»

Патріарх погодився задовольнити клопотання і 20 вересня 1920 року в хрестовій церкві Троїцького подвор’я висвятив ченця Валентина на ієродиякона до П’ятницької церкви, де він прослужив до її закриття.

26 січня 1933 року влада міста Кунцева оголосила про закриття останнього храму в місті. Віряни не погодилися з цим рішенням і направили до Всеросійського центрального виконавчого комітету клопотання про скасування незаконного рішення, під проханням підписалися тисячі жителів міста. Влада, однак, відмовилася виконати прохання, закрила храм, а разом з ним закрили і кладовище. Після закриття храму отець Валентин перейшов служити до Миколаївського храму в селі Ромашково.

26 листопада 1937 року співробітники НКВС допитали двох чергових свідків, мешканців міста Кунцево, один із яких сказав, що отець Валентин в один із червневих днів 1937 року розмовляв з жінками та спочатку читав їм якусь релігійну книжку, а потім роз’яснював; у розмові він заявив, що ми живемо тепер у такий період часу, коли православна віра та духовенство у радянської влади не в пошані. Комуністи спрямовують усі зусилля до остаточного розгрому Православної Церкви, але віряни всіма способами повинні цьому протидіяти, поширюючи слово Боже серед своїх знайомих, зміцнюючи віру з надією на те, що цьому тиранізму настане кінець.

Того ж дня отця Валентина заарештували, ув’язнили в Таганській в’язниці в Москві і наступного дня допитали.

27 листопада слідство було закінчено, і 29 листопада 1937 року трійка НКВС засудила отця Валентина до десяти років ув’язнення. Ієромонах Валентин (Лук’янов) помер 1 червня 1940 року у виправно-трудовому таборі в Новосибірській області і був похований в безвісній могилі.