Преподобномученик Тавріон (Толоконцев)

Місяця травня на 25-й день

Преподобномученик Тавріон народився 5 серпня 1871 року в Нікольському повіті Вологодської губернії в сім’ї селян Григорія Максимовича й Ольги Павлівни Толоконцевих і в хрещенні наречений був Матвієм. 26 серпня 1908 року він вступив у Спасо-Преображенський Валаамський монастир і 26 червня 1912 року був зарахований до нього послушником. 23 грудня 1920 року на Валаамському подвір’ї в Москві послушника Матвія постригли в чернецтво і нарекли Тавріоном.
Після закриття 1925 року подвір’я він влаштувався при церкві на честь Ржевської ікони Божої Матері, виконуючи послух півчого. Кілька ченців Валаамського монастиря винайняли квартиру недалеко від цього храму й утворили чернечу громаду із загальним статутом, трапезою і послухами. Усі вони служили в Ржевській церкві священиками і півчими, і весь дохід здавали обраному громадою скарбнику, який видавав на місяць по п’ять рублів на особисті потреби. Скарбник громади зберігав і частину коштів Валаамського монастиря.
7 жовтня 1930 року у квартирі, де жили ченці, провели обшук, вилучили всі монастирські кошти, а братію, і серед них ченця Тавріона, заарештували та помістили в Бутирську в’язницю. В ОДПУ ченцеві Тавріону запропонували відповісти на деякі запитання, зокрема, чи позбавлений він виборчих прав і якщо був позбавлений, то коли, і якщо поновлений, то коли. Чернець Тавріон відповів, що громадянських прав він позбавлений, але коли був позбавлений, не пам’ятає, і не поновлений у них, оскільки не клопотав про поновлення.
Співробітник ОДПУ, враховуючи, ймовірно, що монах Тавріон із селян і не має священного сану, запитав його, чим він збирається займатися далі. “Поки існує Церква – буду служити їй”, – відповів той.
16 жовтня слідчий викликав його на допит. Відповідаючи на його запитання, монах Тавріон сказав: “При Ржевській церкві я живу в громаді ченців, у церкві я служу півчим… Усі священики, диякони, півчі, сторожі, прибиральники й узагалі весь керівний і обслуговуючий склад церкви складається з нас, ченців… Я і всі ченці нашої громади часто між собою говорили, що за радянської влади погано жити служителям культу, ми всі позбавлені пайка… хліба та інших продуктів, які дають за книжками, що духовенство без усякої провини заарештовують, висилають і навіть розстрілюють. Але ми вважаємо, що владу цю Господь послав людям за гріхи… апостолом Павлом сказано, що всяка влада від Бога, треба молитися, і Бог дасть, що влада покращиться і радянська влада буде ставитися краще до служителів культу”.
13 листопада 1930 року слідство було закінчено, і слідчий в обвинувальному висновку написав: “Після ліквідації в 1925 році московського подвір’я Валаамського монастиря, група ченців на чолі з ченцем-економом… привласнивши собі частину майна і цінностей монастиря, організували при Ржевській церкві нелегальний монастир”; ченці “розпускали провокаційні чутки про гоніння з боку радянської влади на релігію, про прийдешнє повалення радянської влади, доводячи, що влада ця від антихриста і що треба посилено молитися про якнайшвидше її падіння”.
23 листопада 1930 року Колегія ОДПУ засудила ченця Тавріона до трьох років заслання в Північний край, і його відправили у Вологодську область. Після закінчення заслання він залишився жити у Вологодській області, і 1937 року архієпископ Велико-Устюзький Питирим (Крилов) запросив його приїхати до Великого Устюга, і він оселився в сторожці при храмі Іоанна Предтечі.
Тим часом храми один за одним закривали, священиків заарештовували; бувало, що храм і не був офіційно владою закритий, але вже не було священика і, відповідно, не було і богослужіння. Черниці, які жили поруч з одним із таких храмів, стали просити ченця Тавріона, щоб він поклопотався за їхній храм і сам пішов би в цей храм священиком. Він погодився і поїхав клопотати про це в Москву і в Архангельськ, оскільки у Великому Устюзі архієрея вже не було. У Москві він зустрівся з митрополитом Сергієм (Страгородським). Усі його клопоти закінчилися, однак, нічим, і він повернувся до Великого Устюга. У цей час почали заарештовувати всіх священиків і ченців, які ще залишалися на волі, і найбільш активних мирян. 3 грудня 1937 року ченця Тавріона заарештували і того ж дня допитали.
Восени 1937 року я їздив до Москви і в Архангельськ клопотати про відкриття димківської церкви, куди хотів вступити священиком, але поїздки виявилися безрезультатними.
На цьому допити було закінчено, і ченця Тавріона було перепроваджено у вологодську в’язницю. 10 грудня 1937 року трійка НКВС засудила його до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. 12 березня 1939 року його відправили до в’язниці в місто Грязовець, а 4 квітня того ж року до Новоєзерської виправно-трудової колонії, що розташовувалася в будівлях розореного Новоєзерського монастиря. Чернець Тавріон (Толоконцев) помер у Новоезерській виправно-трудовій колонії 7 червня 1939 року і був похований у безвісній могилі.