Преподобномученик Тавріон (Толоконцев)
День пам'яті (н. ст.)
Місяця травня на 25-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у першу неділю після свята Преображення Господнього — Собор Валаамських святих (перехідне)
Преподобномученик Тавріон народився 5 серпня 1871 року в Нікольському повіті Вологодської губернії в сім’ї селян Григорія Максимовича і Ольги Павлівни Толоконцевих і в Хрещенні наречений був Матфеєм. 26 серпня 1908 року він вступив до Спасо-Преображенського Валаамського монастиря і 26 червня 1912 року був зарахований до нього послушником. 23 грудня 1920 року на Валаамському подвор’ї в Москві послушник Матфей був пострижений в чернецтво і наречений Тавріоном.
Після закриття подвор’я він влаштувався при церкві на честь Ржевської ікони Божої Матері, виконуючи послух півчого. Кілька ченців Валаамського монастиря винайняли квартиру недалеко від цього храму й утворили чернечу громаду зі спільним уставом, трапезою і послухами. Усі вони служили в Ржевській церкві священниками й півчими і весь дохід здавали обраному громадою скарбнику, який видавав на місяць по п’ять рублів на особисті потреби. Скарбник громади зберігав і частину коштів Валаамського монастиря.
7 жовтня 1930 року у квартирі, де жили ченці, провели обшук, вилучили всі монастирські кошти, а братію, зокрема й ченця Тавріона, заарештували та помістили до Бутирської в’язниці. В ОДПУ ченцю Тавріону запропонували відповісти на деякі запитання, зокрема про те, чи був позбавлений він виборчих прав і якщо був, то коли, а якщо поновлений, то коли. Чернець Тавріон відповів, що громадянських прав він позбавлений, але коли був позбавлений, не пам’ятає, і не поновлений у них, оскільки не клопотав про поновлення.
Співробітник ОДПУ, враховуючи, імовірно, що монах Тавріон із селян і не має священного сану, запитав його, чим він збирається займатися далі. «Поки існує Церква — служитиму їй», — відповів той.
23 листопада 1930 року Колегія ОДПУ засудила ченця Тавріона до трьох років заслання в Північний край, і його відправили до Вологодської областї. Після закінчення заслання він залишився жити там. 1937 року архієпископ Велико-Устюзький Питирим (Крилов) запросив його приїхати до Великого Устюга, і він оселився в сторожці при храмі Іоанна Предтечі.
Тим часом храми один за одним закривали, священників заарештовували; бувало, що храм і не був офіційно владою закритий, але вже не було священника, тож, відповідно, не було і богослужіння. Черниці, які жили поруч з одним із таких храмів, стали просити ченця Тавріона, щоб він поклопотався за їхній храм і сам пішов би служити в ньому священником. Він погодився і поїхав клопотати про це до Москви і до Архангельська, оскільки у Великому Устюзі архієрея вже не було. У Москві він зустрівся з митрополитом Сергієм (Страгородським). Усі його клопотання закінчилися, однак, нічим, і він повернувся до Великого Устюга. У цей час почали заарештовувати всіх священиків і ченців, які ще залишалися на волі, і найдіяльніших мирян. 3 грудня 1937 року ченця Тавріона заарештували і того ж дня допитали.
10 грудня 1937 року трійка НКВС засудила його до десяти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. 12 березня 1939 року його відправили до в’язниці в місто Грязовець, а 4 квітня того ж року відправили до Новоєзерської виправно-трудової колонії, що розташовувалася в будівлях розореного Новоєзерського монастиря. Чернець Тавріон (Толоконцев) помер у Новоєзерській виправно-трудовій колонії 7 червня 1939 року і був похований у безвісній могилі.