Преподобномученик Серафим (Щелоков), архімандрит

Місяця жовтня на 8-й день

Преподобномученик Серафим народився 1877 року в місті Бузулуку Самарської губернії в сім’ї майстра Прокопія Щелокова. Закінчивши міську школу, він вступив до Спасо-Єліазарова Великопустинського монастиря Псковської губернії, де в цей час подвизався преподобний Гавриїл (Зирянов); тут преподобномученик був пострижений у чернецтво з ім’ям Серафим і 1909 року висвячений у сан ієромонаха. 1917 року він перейшов у Седміозерну Богородицьку Вознесенську пустель Казанської губернії, в якій наприкінці свого життя трудився і де був похований преподобний Гавриїл і де серед ченців було багато його духовних дітей. Тут отець Серафим прослужив до дня закриття пустелі 1928 року, а потім духовними дітьми отця Гавриїла його запросили до Москви у Свято-Данилів монастир. У 1930 році його призначили виконувачем обов’язків намісника монастиря. Того ж року монастир закрили, і отець Серафим став служити в храмі Воскресіння Словущого, що в Даниловській слободі.
У 1931 році ОДПУ провело широкомасштабну операцію з арешту священнослужителів, ченців і черниць, і в ніч на 15 квітня отця Серафима заарештували, серед інших, помістили до Бутирської в’язниці в Москві, і того самого дня його допитали. Слідчий запитав про знайомих священика. Отець Серафим відповів, що знайомий зі священиком, з яким служив в одному храмі; господарів квартири, в якій живе, погано знає, оскільки тільки нещодавно в ній оселився; також знає брата диякона, який живе разом із ним. “Ми тільки сіли вечеряти, як нас забрали, – сказав отець Серафим. – Розмов на політичні теми у нас не було”. Під час цієї невеликої розмови надійшла пропозиція про співпрацю з ОДПУ як секретного інформатора, але отець Серафим відмовився.
Через десять днів після початку слідства, за яким проходило близько п’ятдесяти осіб, було завершено. Отця Серафима, як і інших, звинуватили в тому, що вони, “будучи активними церковниками-антирадянщиками… групуючись навколо реакційних московських церков, проживаючи групами і поодинці, займалися активною антирадянською діяльністю, що виражається в організації нелегальних антирадянських “сестринств” і “братств”, наданні допомоги засланцю за контрреволюційну діяльність духовенства, виголошуванні проповідей контрреволюційного характеру, в антирадянській агітації про релігійні гоніння, що їх нібито чинить радянська влада, і поширенні всіляких провокаційних чуток серед населення”.
30 квітня 1931 року Особлива Нарада при Колегії ОДПУ засудила отця Серафима до трьох років заслання в Північний край, і його відправили в Усть-Кулом Комі області.
Повернувшись із заслання, отець Серафим оселився в місті Каширі Московської області. Служити він став у міському соборі і незабаром був зведений у сан архімандрита.
10 вересня секретний інформатор на прізвисько Колишній повідомив, що 8 вересня архімандрит Серафим влаштовував у одного парафіянина молитовний вечір і на ньому сказав: “Часи настали люті, віряни мають бути мудрі, як змії, щоб перемогти ворога; треба молитися і все терпіти; якщо не час ще прийти антихристу, Церква ще буде панувати”.
25 вересня 1937 року архімандрита Серафима заарештували й ув’язнили в Каширській в’язниці. Дізнавшись, що священик був певний час намісником Данилова монастиря в Москві і знав заарештованого архієпископа Феодора (Поздеєвського), слідчий запитав:
– Який ви маєте зв’язок із Феодором?
– Після його заслання я з ним зв’язку не маю.
– Які ви маєте зв’язки з черницями, які проживають у Каширі?
– Я знаю, що деякі черниці, – Матрона, Євдокія, Конкордія, Авраамія, – приходять у собор і співають у церковному хорі.
– Яку антирадянську діяльність проводять ці черниці?
– Мені про це нічого не відомо.
12 жовтня 1937 року слідство було закінчено, і 19 жовтня трійка НКВС засудила отця Серафима до розстрілу. Архімандрит Серафим (Щелоков) був розстріляний 21 жовтня 1937 року і похований у безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.