Преподобномученик Максиміліан (Марченко), ігумен

Місяця жовтня на 14-й день.

Преподобномученик ігумен Максиміліан (Марченко) був вихідцем із козаків, його батько був священиком. Майбутній преподобномученик прийняв постриг у Свято-Троїцькій Сергієвій Лаврі. У 1914 році ієромонах Максиміліан був відряджений у діючу армію. За відгуками протопресвітера Георгія Шавельського, отець Максиміліан був простий, ненавчений, але добрий, сердечний, послужливий і при тому з усіма лагідний і балакучий, він незабаром став загальним улюбленцем: і хворих, і лікарського персоналу військового лазарету, де ніс своє служіння. У 1915 році він повернувся в Лавру, яку після революції перетворили на музей. Ієромонах Максиміліан став працювати в ньому сторожем. Одночасно його призначили на посаду уставника Троїцького собору, а пізніше звели в сан ігумена. Заарештували отця Максиміліана 1928 року як “колишнього ченця, який не співчуває соціалістичному будівництву”. На початку ув’язнення він перебував у Бутирській в’язниці, а звідти його відправили до Соловецького табору особливого призначення. Після відбуття 3-х річного терміну ігумен Максиміліан став служити в Кукуївській церкві міста Загорська. Тут він був заарештований у 1935 році. Заарештовано було відразу кілька священнослужителів за звинуваченням у створенні “контрреволюційного монархічного угруповання духовенства і церковників”. У висунутому обвинуваченні йшлося про те, що отець Максиміліан “під час імперіалістичної війни служив попом у ставці колишнього царя Миколи II-го”, заарештованих обвинуватили в тому, що вони “… поширювали неправдиві чутки про нібито гоніння, яке нібито проводять на вірян у СРСР, закликали вірян об’єднатися і встати на захист православної церкви…”. Отця Максиміліана засудили до 3 років заслання в Казахстан. На засланні він був заарештований 1937 року і засуджений до 10 років таборів. Майже відразу після прибуття до виправно-трудового табору в селищі Чемолган в Алма-Атинській області преподобномученик Максиміліан (Марченко) помер.