Преподобномученик Лаврентій, ієромонах

Місяця жовтня на 12-й день

Преподобномученик Лаврентій народився 26 квітня 1893 року в селі Миколаївському Кур’їнській волості Зміїногорського повіту Томської губернії в сім’ї селян Івана Леонтійовича та Акіліни Федорівни Левченко і в хрещенні був названий Стефаном. Окрім Стефана, у сім’ї були старші дочки Ксенія, Єфросинія та Марія.
Будь-яка земна праця, сімейний і господарський послух мали в поданні російського православного селянина врешті-решт завершитися суто подвигом на терені спасіння душі і молитви за ближніх, живих і спочилих родичів, мали завершитися працею і життям, присвяченим виключно Господу Ісусу Христу. А де було найкраще місце порятунку, як не в монастирі? У 1891 році до Шамординського монастиря в Калузької губернії надійшла сестра Стефана Ксенія, пострижена згодом у чернецтво з ім’ям Євгена, через чотири роки в Шамордіно надійшла сестра Євфросинія, яка прийняла постриг з ім’ям Анатолія, а в 1909 році. У 1910 році в монастирі надійшли батько і мати Стефана, мати – до дочок у Шамордіно, а батько – в Оптіну Пустинь, мати прийняла постриг з ім’ям Акіліна, а батько прийняв схиму з ім’ям Іоанн (він спочив у 1929 році і був похований у храму Покрови Божої Матері у Козельську); разом із батьком прийшов у монастир та сімнадцятирічний Стефан.
В Оптиній Стефан був пострижений в чернецтво з ім’ям Лаврентій, висвячений у сан ієродиякона і зведений в сан архідиякона. Після закриття Оптиної Пустелі безбожниками в 1923 році архідіакон Лаврентій оселився в Козельську в будиночку, в якому зібралися його батько, мати і сестри – всі чернечі, до них приєдналися деякі з оптинської братії, і вийшла невелика обитель. Заробляли вони тим, що давала кустарна майстерня з виготовлення валяного взуття, яке було влаштовано у їхньому будинку. Валянки, які вони виготовляли, славилися добротністю та високою якістю вичинки, і на них завжди був великий попит.
Після того, як у Казанському храмі Оптиної припинилися служби, ченці перейшли служити в Георгіївський храм у Козельську, де настоятелем став ієромонах Макарій (Чилікін); тут і став служити архідиякон Лаврентій. Служили, хоч і дещо скорочено, щоб не втомлювати незвичних до довгих служб мирян, але саме служіння і співи були, як і раніше, оптинськими, і сюди потягнулися православні російські люди, які завжди цінували монастирську службу як найбільш молитовну; хто сам не вмів молитися, той схоплювався за чернечу молитву. На великі свята в Георгіївський храм приходив служити настоятель Оптіної архімандрит Ісаакій (Бобраків) та ченці, що оселилися в довколишніх селах, і в ці дні співали на два клироси.
Згодом парафіяни храму села Іванівського, розташованого неподалік Козельська, стали просити архієпископа Калузького Сильвестра (Братановського) висвятити вподобаного благочестивого архідіакона в ієромонаха, і архієпископ виконав їхнє прохання. В Іванівське до нього переїхали черниці-сестри, вони допомагали храмом і заробляли життя рукоділлям.
Ієромонах Лаврентій ходив селами, спілкувався з селянами і, будучи людиною майстровою, часто був залучений до ремонту молотильних машин у колгоспі: машини колгоспу дали, а майстрів тоді ще не підготували.
У 1935 році співробітники НКВС почали збирати про батька Лаврентії відомості щодо його арешту. З цією метою інформаторам було дано завдання заводити про отця Лаврентії бесіди, щоб отримати про нього такі відомості, щоб звинуватити його в контрреволюційній діяльності і заарештувати. З бесіди інформатора з деякими віруючими з’ясовувалося, що ієромонах Лаврентій має великий авторитет серед православних. Приїжджаючи в Козельськ, він «обминає всіх ченців і монашок і вмовляє, щоб ми терпіли, як терпів Христос… ми, коли говоримо з ним, і не ївши ситі буваємо від його слів», – розповів якийсь чоловік інформатору. Від інших віруючих інформатор дізнався, що ієромонах Лаврентій тримається дуже обережно, непомітно і намагається бути корисним не тільки для православного суспільства, а й для новостворених колгоспів, тож коли там ламається що з техніки, то йдуть до нього, а він допомагає безвідмовно. Але здебільшого намагається мовчати, щоб не виявити своєї думки.
У квітні 1936 року співробітники Козельського відділення НКВС допитали кількох мешканців приходу села Іванівське, вимагаючи, щоб вони дали компрометуючі свідчення про священика, щоб, не розкриваючи імен інформаторів, отримати матеріали для його арешту та засудження. Але свідки дали свідчення настільки плутані, що арешт ієромонаха Лаврентія тоді відкладено. Однак наприкінці літа 1937 вийшов наказ Сталіна про масові арешти, і тоді протоколи допитів були витягнуті як доказові для звинувачення священика.

На початку вересня сусідка отця Лаврентія повідомила йому, що заарештовано священика сусідньої парафії, і отець Лаврентій почав збирати разом із сестрою речі, які могли б йому знадобитися у в’язниці. Ієромонаха Лаврентія було заарештовано 6 вересня 1937 року і поміщено в камеру попереднього ув’язнення при козельській міліції. Того ж дня його допитав начальник Козельського районного відділення НКВС.
– Слідство має у своєму розпорядженні дані, що ви проводили церковну службу по колгоспах району, брали гроші та продукти від колгоспників, збирали підписи серед колгоспників, не маючи дозволу на це від сільради, райвиконкому та колгоспу. Просимо не плутати та дати правдиве свідчення з цього питання.
– Справді, робив богослужіння в колгоспах сіл Лаврове, Іванівське, Старосілля, Новосеління, Заріччя, Товсте та селища Алпатівське, за зроблені релігійні вибаги платили грошима… хлібом… підпису я серед колгоспників не збирав…
– Слідство має у своєму розпорядженні дані, що ви пропонували колгоспниці Єфросинії Волковій відвідувати церкву разом з дітьми і… проводили агітацію проти школи.
– Єфросинію Волкову я знаю… вона з 1932 року не ходить до церкви; чому вона покинула церковну службу, я не знаю… проти школи я… не агітував.
– Слідство має в своєму розпорядженні дані, що ви… на полі серед колгоспниць у колгоспі Світовий Жовтень проводили контрреволюційну агітацію проти радянської влади. Вимагаємо правдивого свідчення з цього питання.
– У колгоспі я бував, але контрреволюційної агітації я не проводив – винним не визнаю себе.
– У 1937 році ви без відома сільради та колгоспу вночі обходили двори колгоспників і збирали підписи – просимо дати правдиве свідчення з цього питання.
– Без діла я по будинках колгоспників не ходив, якщо ходив, то на прохання колгоспників: були випадки, що вечорами ходив служити «треби» до будинків, де є потреба. Підписи не збирав.
22 вересня 1937 року начальник козельського відділення НКВС склав обвинувальний висновок і направив його на рішення трійки, додавши від себе, щоб справа ієромонаха Лаврентія була розглянута за першою категорією, інакше кажучи, щоб він був засуджений до розстрілу.
5-6 жовтня 1937 року відбулося засідання трійки НКВС, і отця Лаврентія було засуджено до розстрілу. Ієромонаха Лаврентія (Левченка) було розстріляно 25 жовтня 1937 року і поховано у спільній невідомій могилі.
Переказ зберіг пам’ять про зовнішній образ преподобномученика. Батько Лаврентій був високого зросту, з чорним довгим волоссям, великою густою чорною бородою.