Преподобномученик Корнилій Псково-Печерський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 20-й день (перехідне) / липня на 1-й день – Собор Псковських святих (перехідне) / липня на 8-й день – Собор преподобних отців Псково-Печерських (перехідне) / листопада на 18-й день – Собор святих Естонської землі

Преподобномученик Корнилій Псково-Печерський (1501-1570) народився в Пскові в боярській родині. Батьки його, Стефан і Марія, виховували сина в благочесті та страху Божому. Уже в ранньому віці мати помітила в отрока Корнилія особливу схильність до духовного життя, навчила його молитви і прищепила любов до мандрівників. Щоб дати синові освіту, батьки віддали його до Псковського Мирозького монастиря. У монастирських стінах отроків виховували в послуху, навчали читання і письма, мистецтва книгописання і писання ікон. У монастирі складалися і переписувалися літописи, житія святих, богослужбові книги. У Мирозькій обителі юний Корнилій подвизався під керівництвом старця, здійснюючи подвиги молитви і праці, робив свічки. З особливою ретельністю готувався він до писання ікон, дотримуючись перед цим посту, молився Пресвятій Владичиці про благословення його на працю. Під час роботи над іконою зберігав власну чистоту, творячи в душі безперестанну молитву.

Закінчивши навчання, святий Корнилій повернувся до рідної домівки. Перебування у святій обителі ще більше утвердило його покликання до чернечого життя.

Одного разу царський дяк Місюр Мунехін, людина освічена і благочестива, друг сім’ї святого Корнилія, зібрався їхати до загубленої серед лісів маленької Печерської обителі і взяв із собою юного Корнилія. Краса природи, тиха монастирська служба в печерній церкві сповнили серце юнака духовною радістю і благоговінням. Ніколи і ніде ще він так гаряче не молився. Ця поїздка справила великий вплив на його подальше життя.

Незабаром він назавжди пішов з рідного дому і прийняв постриг у Псково-Печерському монастирі. Там преподобний Корнилій вів суворе життя: в убогій келії спав на дошках, весь свій час присвячував корисній праці та молитві.

У 1529 році преподобний Корнилій, який служив зразком богоугодного життя, був обраний ігуменом. За його настоятельства кількість братії збільшилася від 15 до 200 осіб, і ця кількість насельників не була перевищена за жодного із наступних настоятелів. Встаючи зі сходом сонця, преподобний Корнилій сам звершував службу, і віддавав усі сили працям, надихав братію на виконання уставу, суворого посту, молитви, нагадуючи про подвиг перших християн. За своїм смиренням преподобний Корнилій вважав себе першим серед рівних лише за обранням.

Діяльність преподобного Корнилія поширювалася далеко за межі обителі. Його життя було зразком діяльної любові до Бога і людини. Він поширював православ’я серед жителів навколишніх місць – естів і сету, багато хто із яких охрестився в монастирі. Преподобний Корнилій, завжди лагідний і привітний, мовчки вислуховував людей, давав настанови, а потім благословляв з молитвою і любов’ю. Під час звучання його голосу відкривалося серце, сором відбігав. Після покаяння люди плакали сльозами, що полегшували душу.

Одного разу на Псковщині була морова пошесть. Люди тікали із селищ у ліси, підступи до міст закривалися, щоб уберегти мешканців від морової виразки. Багато хто помирав не лише від зарази, а й від голоду. З благословення преподобного Корнилія в той страшний час ченці монастиря виходили до голодних, щоб роздавати їм варене жито.

Під час Лівонської війни преподобний Корнилій проповідував християнство у відвойованих містах, будував там храми, допомагав постраждалим, піклувався про поранених. В обителі ховали вбитих і записували їх у синодики для поминання.

1560 року, на свято Успіння Пресвятої Богородиці, преподобний Корнилій послав на благословення військам Московського царства, які обложили місто Феллін, просфору і святу воду. Того ж дня німці здали місто.

Преподобний Корнилій дуже любив і добре знав книги – він створив у монастирі велику на той час бібліотеку. У середині XVI століття Псково-Печерський монастир перейняв від Спасо-Єлизарівського монастиря традицію літописання. Крім того, святий ігумен Корнилій завів великий монастирський синодик для поминання покійних братії та благодійників обителі, почав вести “Кормову книгу”. У цій праці він залишив наступним поколінням історичну характеристику свого часу, склав “Опис монастиря” і “Опис чудес Печерської ікони Божої Матері”.

Преподобний Корнилій розширив і прикрасив свій монастир, прокопав далі монастирські печери, переніс дерев’яну церкву в ім’я Сорока мучеників Севастійських за монастирську огорожу, на приїжджий монастирський двір, на її місці 1541 року поставив церкву на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці та 1559 року збудував храм Покрови Пресвятої Богородиці. У 1558-1565 роках преподобний Корнилій спорудив навколо монастиря надійну кам’яну стіну, а над святою брамою за своїм задумом побудував кам’яну церкву в ім’я святителя і чудотворця Миколая (1565 р.). Тим самим він доручив цьому істинному захиснику чистоти православної віри заступництво святої обителі на кордоні з неправославними народами.

Так обитель, що виникла на рубежі Московської держави, стала не лише світочем православ’я, а й фортецею проти її зовнішніх ворогів.

Іншою справою преподобного Корнилія було заснування 1538 року в Пскові подвор’я монастиря з кам’яною церквою на честь ікони Божої Матері “Одигітрія”.

Під час свого управління монастирем преподобний Корнилій заснував при обителі іконописну майстерню. Ченці, котрі працювали в ній, вчилися мистецтву іконопису в Мирозькому монастирі й після повернення до своєї обителі писали ікони та допомагали преподобному Корнилієві прикрашати храми й навчати інших ченців. У монастирі були також столярна, ковальська, керамічна та інші господарські майстерні.

Про мученицьку кончину преподобного Корнилія написано в стародавньому рукописі Троїце-Сергієвої Лаври. Коли преподобний ігумен Корнилій вийшов із хрестом на монастирську браму назустріч цареві Іоанну Грозному, розгніваний неправдивим наклепом на святого ігумена цар своєю рукою відтяв йому голову, але одразу ж розкаявся і, піднявши тіло його, на руках поніс у монастир. Обпалена кров’ю преподобного Корнилія доріжка, якою цар ніс його тіло до церкви Успіння Пресвятої Богородиці, названа “кривавим шляхом”.

Покаявшись, цар пожертвував Псково-Печерському монастирю безліч дорогоцінних вкладів, вписав ім’я преподобного ігумена у свій синодик, але пам’ять про скоєне переслідувала його все життя.

Тіло преподобномученика Корнилія було покладено в стіні “Богом збудованої печери”, де неушкоджено перебувало 120 років. 1690 року митрополит Псковський і Ізборський Маркел переніс його мощі, що прославилися зціленнями хворих, із печери до соборного храму Успіння Пресвятої Богородиці та поклав у новому гробі в стіні.

17 грудня 1872 року мощі преподобного Корнилія було перекладено в мідно-сріблясту раку, а 1892 року – в нову раку. Вважають, що служба преподобномученику була складена до дня відкриття мощей у 1690 році.

Тропарі, кондаки, молитви та величання