Преподобномученик Філарет (Пряхін), ігумен

Місяця лютого на 22-й день

Преподобномученик Філарет народився 29 серпня 1880 року в селі Чулкове Пронського повіту Рязанської губернії в сім’ї селянина Трохима Пряхіна, а при хрещенні його нарекли Іоанном. Грамоти він навчився вдома і в сімнадцять років, маючи палке бажання послужити Христу і Його святій Церкві, вступив до Спасської Пронської пустелі, яка була поблизу від міста Пронська. В обителі, крім господарських послухів, він проходив послух на криласі. 21 квітня 1913 року його постригли в чернецтво з ім’ям Філарет, 18 серпня того ж року висвятили на ієродиякона, а 16 листопада 1914 року – на ієромонаха.
Філарет (Пряхін)Головною святинею пустелі був список чудотворної ікони Божої Матері “Споручниця грішних”, з цим образом братія здійснювала хресні ходи по сусідніх селах і селах. Разом із братією ходив із хресними ходами і звершував молебні й ієромонах Філарет. Після того як за часів гонінь 1919 року пустинь закрили безбожники, отець Філарет переніс ікону до храму в селі Срезнево Шиловського району Рязанської області, де він став служити. Архієпископ Рязанський і Зарайський Веніамін (Муратовський) благословив отця Філарета відновити монастирський звичай ходити з іконою селами, і на 29 травня (11 червня) на парафії було встановлено святкування цієї ікони. Цього дня в село сходилося до восьми тисяч прочан і до двадцяти священиків. У 1926 році отця Філарета було возведено в сан ігумена.
У липні 1930 року Рязанський відділ ОДПУ повідомив своєму керівництву в Москві, що в селі “Срезнево Шиловського району 11 червня з нагоди престольного свята мав місце масовий наплив прочан – загалом близько восьми тисяч осіб. Таке велике скупчення, як з’ясовано, пояснюється тим, що в селі Срезневе служить як священик такий собі Філарет… Попереднім з’ясуванням встановлено, що Філарет, маючи “чудотворну ікону”, проводить щоденні молебні та інші види служб, у яких беруть участь кілька попів, ченців і черниць. 11 червня цього року на святі в селі Срезневе перебувало до двадцяти попів і до двохсот осіб чернечого елемента. Служби відбувалися протягом трьох діб… У період проведення масової колективізації паломництво селян навколишніх сіл і сіл, головним чином жінок, було особливо великим, відзначалося також, що після їхнього побачення з Філаретом такі не вступали в колгоспи, а ті, що вступили, швидко виписувалися.
Окружним відділом ОДПУ вжито низку термінових заходів до паралізації діяльності Філарета…”.
Отець Філарет бачив, що влада веде за ним пильне спостереження, і, знаючи, що всюди йдуть арешти духовенства, ченців і мирян, попереджав усіх, хто приходив до нього в храм помолитися, що наближається час його ув’язнення. Сам він уже давно приготувався до цього, і в нього завжди висів на стіні мішечок із білизною.
31 травня 1931 року ігумена Філарета заарештували. Відповідаючи на запитання слідчого, він сказав: “Я перебував протягом двадцяти років у Спаському монастирі… Події вбивства царя Миколи II вразили наш монастир, усі дуже шкодували… У 1919 році розігнали наш монастир. Майно розграбували, а в будівлях помістили різні установи… Усі ченці й послушники розбрелися по різних сторонах, хто куди… Водночас були розгромлені як чоловічі, так і жіночі монастирі… Усі ченці та черниці оселилися біля церков у церковних сторожках і були вірними послідовниками Христа… Я є ворогом для радянської влади, тому що радянська влада весь час іде проти Православної Церкви і релігії”.
12 листопада 1931 року Колегія ОДПУ засудила ігумена Філарета до п’яти років ув’язнення в концтаборі, і він був відправлений на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу.
Після закінчення терміну ув’язнення отець Філарет у 1936 році повернувся до Рязані, прийшов до архієпископа Іувеналія (Масловського), і той порадив йому виїхати з міста, де його можуть знову заарештувати, і вирушити до Твері, де він, як людина нова, буде не настільки помітний для місцевої влади, і там йому буде спокійніше.
Ігумен Філарет виїхав до Твері, де познайомився зі священиком єдиновірчого храму – другого з незакритих тоді храмів міста, той допоміг йому знайти в місті квартиру, в якій він прожив приблизно два роки, а потім перебрався до далекого родича, який жив у селі Трубине Медновського району Тверської області. Поки отець Філарет жив у Твері, він відвідував храм на честь ікони Божої Матері “Неопалима Купина”, де тоді служив архієпископ Тверський Тадей (Успенський), а після його арешту та закриття храму отець Філарет приїжджав із села Трубине до Твері помолитися в останній незакритий храм міста, який розташовувався на Волинському цвинтарі, де служив єпископ Паладій (Шерстєнніков), який замінив заарештованого архієпископа Фадея і служив там замість заарештованого архієпископа Тадея. У 1938 році єпископ Паладій запропонував ігумену Філарету посісти місце священика, яке звільнилося, у селі Конакове, куди він одразу ж вирушив, але конаківська влада відмовилася видати йому реєстрацію, і він повернувся до Трубиного.

У серпні 1939 року співробітники НКВС провели арешти в Твері, було заарештовано і єпископа Паладія. 28 серпня, коли ігумен Філарет прийшов на свято Успіння Божої Матері помолитися до храму, до нього підійшов диякон і повідомив, що приїжджали співробітники НКВС, які хотіли його заарештувати, і диякон порадив йому негайно тікати. Отець Філарет разом із родичем, у якого мешкав і який також прийшов помолитися, через перелісок вийшли з міста і прийшли в село Трубине. Того ж вечора отець Філарет був заарештований і доставлений до в’язниці в місто Твер. Допити тривали протягом трьох місяців. На всіх допитах отець Філарет категорично відмовлявся визнати себе винним. І тоді слідчі представили йому витяги зі свідчень єпископа Палладія, який, увійшовши в тісну співпрацю зі слідчими, погодився підписати лжесвідчення і показати на очній ставці, що ігумен Філарет є учасником антирадянського монархічного угруповання.
– У чому конкретно ви визнаєте себе винним згідно з пред’явленим вам обвинуваченням? – запитав слідчий отця Філарета.
– Я визнаю, що владиці Палладію я висловлював антирадянські вигадки, звинувачуючи радянську владу в утисках релігії та гонінні на духовенство, називав радянську владу владою антихриста. Учасником антирадянського церковно-монархічного угруповання я ніколи не був і в цьому себе винним не визнаю. Ніяких порад і вказівок… церковникам про проведення антирадянської діяльності я не давав і вказівок давати такі поради ні від кого не отримував. Владика Палладій ніяких антирадянських доручень мені не давав, і про те, що він є керівником антирадянського угруповання, я до очної ставки з ним не знав. Крім Палладія, я нікому і ніколи своїх антирадянських настроїв не висловлював. Ніякої антирадянської діяльності не проводив, винним себе в інших пред’явлених мені обвинуваченнях не визнаю.
4 березня 1940 року Особлива Нарада при НКВС засудила отця Філарета до трьох років ув’язнення у виправно-трудовий табір. Ігумен Філарет (Пряхін) помер 7 березня 1942 року в Ново-Іванівському відділенні Маріїнського табору в Кемеровській області, його поховали в безвісній могилі.