Преподобні Іуліанія та Євпраксія Московські
День пам'яті (н. ст.)
Місяця травня на 3-й день / у неділю перед 13 жовтня — Собор Московських святих (перехідне)
Преподобні Іуліанія і Євпраксія були рідними сестрами святителя Олексія, митрополита Московського, і походили зі знатного роду чернігівських бояр.
У благочестивому сімействі батьків святителя було п’ятеро синів і дві доньки: Іулія (в чернечому постригу Євпраксія) та Уляна (Іуліанія). Любов до старшого брата спонукала сестер влаштувати обитель на славу святого Олексія, — покровителя їхнього брата в чернецтві. Спочатку монастир був споруджений на Остожжі (нині територія Московського Зачатіївського монастиря). Місцевість ця на той час була частково вкрита лісом, а більшу її частину вкривали луки з сіножатями, тому й називалася вона Остожжя, Стоженець, нині Остоженка (сіно, яке складали в стоги). Місце це було відокремленим і тихим, що було дуже сприятливим для створення обителі. З одного боку протікала річка Остоженка, яка давно вже не існує, з іншого ж протікала Москва-ріка.
Першою ігуменею обителі стала Іуліанія. Літопис того часу говорить, що вона була «від града Ярославля, дочка якогось багатого батька і славна». Однак дуже поширений переказ, що першою ігуменею обителі була одна із сестер святителя Олексія. Вся пройнята духом християнського благочестя, вона мудро керувала ввіреними їй сестрами, навчаючи їх чернечого життя не тільки велінням і порадою, а й особистим прикладом.
Преподобна Іуліанія, подібно до свого брата, рано знехтувала мирськими задоволеннями і навчилася чернецтва завдяки духовному подвигу, керувала обителлю відповідно до досвіду давніх подвижників. Маючи світлий розум, вона ясно усвідомлювала необхідність відмінності у поводженні з насельницями монастиря і благословляла новоначальниць на послух згідно зі здібностями та характером кожної; змогла об’єднати силою свого мудрого правління різних за походженням і мирськими звичками людей у духовну сім’ю. Цілком пройнята духом християнського благочестя, навчала вона чернечого життя не так велінням, як порадою, проханням і власним прикладом. Ці душевні властивості здобули їй загальну любов не тільки чернецтва, а й мирян.
Вірною помічницею преподобної Іуліанії була її сестра, черниця Євпраксія. Усі труди з облаштування обителі вони несли разом. У монастирі все робилося за порадою і благословенням їхнього старшого брата, і біля південної частини огорожі була збудована келія, в якій він часто зупинявся.
Сестри святителя Олексія просіяли подвижницьким життям. За милосердя і лагідність, духовну мудрість і смиренність ще за життя вони шанувалися в народі як святі.
Преподобні жінки мали люблячі й милосердні серця і завжди були готові надати допомогу голодним, убогим, знедоленим, які приходили під дах святої обителі. Під час бід рідної землі ставали вони утішницями, молитовницями, годувальницями, цілительками всіх стражденних і хворих. Так, виявляючи любов до ближніх, у лагідності та смиренні, преподобні сестри звершували своє спасіння.
Але ось підійшли до кінця дні земного життя засновниць обителі. Померла улюблена всіма ігуменя 1393 року в четверту суботу після Великодня, в ніч на 3 травня 1393 року, і була похована поблизу храму.
Про смерть начальниці монастиря писав тогочасний літописець: «По Великом дни на четвертой недели в субботу на ночь преставися игумения Алексеевская Ульяна, дщи некоего богата родителя и славна, сама же зело богобоязлива, чернечьствовавши лет более 30 и игумения бывши 90 черницам, и общему житию женскому начальница бывши, и за премногую добродетель любима бысть от всех и почтена всюду и положена подле церкви». Через рік померла і сестра ігумені монахиня Євпраксія.
Над місцем поховання преподобних сестер незабаром було споруджено каплицю. Пізніше, в 1766 році, на цьому місці був побудований храм на честь ікони Божої Матері «Неопалима Купина», який у 1887 році був з’єданий з собором Різдва Пресвятої Богородиці та освячений на честь Казанської ікони Божої Матері.
І після смерті преподобні не залишали створеної ними обителі. Господь сподобив Своїх угодниць благодатних дарів, що проявилися в багатьох чудесах, які творили преподобні Іуліанія і Євпраксія за старанною молитвою всіх, хто закликав їх на допомогу. До кінця XIX століття були підготовлені документи для канонізації подвижниць, але події 1917 року завадили цьому здійснитися. Прославлення преподобних Іуліанії та Євпраксії було звершено 2000 року.