Преподобна Євфросинія (в миру Євдокія) велика княгиня Московська

Місяця травня на 17-й день / травня на 19-й день / липня на 7-й день

Свята велика княгиня Євдокія народилася 1353 року. Вона була дочкою суздальського князя Димитрія Костянтиновича († 1383) і його дружини княгині Анни. Змалечку вихована в дусі християнського благочестя, Євдокія вирізнялася тихою, лагідною вдачею. Але, живучи в Суздалі та Переяславлі-Залеському, в неспокійній обстановці постійних міжусобних чвар, які вели з її батьком питомі князі, з ранніх років княгиня Євдокія звикла покладати все своє сподівання на Бога. 1367 року вона стала дружиною благовірного великого князя московського Димитрія Донського († 1389). Їхній щасливий союз був запорукою союзу і миру між Московським і Суздальським князівствами. Любов до чоловіка і дітей княгині Євдокії освячувалася її любов’ю до Бога. Справи християнського милосердя княгиня та її чоловік поєднували з подвигами посту і молитви. У своєму житті вони покладалися на допомогу святих, працями яких була в ті часи настільки славетна Руська земля.

Час життя святої благовірної великої княгині Євдокії († 1407) збігається з епохою великого ігумена землі Руської преподобного Сергія Радонезького, тайновидця Святої Трійці. Благочестиве подружжя можна з повною підставою вважати учнями преподобного Сергія. Святитель Олексій, митрополит Московський, був близький до княжого сімейства; духівником Євдокії та Димитрія був учень преподобного Сергія, ігумен Симонова монастиря, святий Феодор (згодом архієпископ Ростовський). Преподобний Сергій був хрещеним батьком їхніх двох дітей (загалом у княжого подружжя було 8 синів і 4 дочки).

Великою любов’ю до Бога, Святої Церкви і Батьківщини горіла душа княгині. Подвиг великого князя Димитрія зі звільнення Русі від монголо-татарського ярма поділяла княгиня Євдокія. Похід благовірного князя московського Димитрія проти Мамая, що переможно завершився 8 вересня 1380 року на Куликовому полі, підтримували з її боку гарячі молитви і справи любові. На згадку перемоги княгиня побудувала всередині Московського Кремля храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці – всесвітньо-історична перемога росіян на Куликовому полі сталася в це свято. Храм був розписаний видатними іконописцями Феофаном Греком і Симеоном Чорним. Храмотворчість і заснування монастирів працями святої благовірної княгині Євдокії сприяли розквіту руського храмобудівництва в XIV столітті, початок якому було покладено будівництвом храму на честь Пресвятої Трійці Преподобним Сергієм.

Поступово життя святої княгині Євдокії ставало подвигом самозречення і віддання себе цілком волі Божій. 1383 року великий князь московський мав з’явитися до татарського хана Тохтамиша. Але через крайнє озлоблення Тохтамиша на князя Димитрія вирішили послати в Орду його старшого сина Василя, якому на той час було близько 13 років. Свята Євдокія відпустила сина й у такий спосіб прирекла себе на дворічне страждання: князя Василя затримали в Орді як заручника. 1389 року благовірний князь Димитрій, не досягнувши сорока років, небезпечно захворів і відійшов до Господа (пам’ять 19 травня/1 червня).

Овдовіла княгиня бачила свій обов’язок перед Богом насамперед у завершенні виховання дітей. Водночас вона почала облаштування Вознесенського жіночого монастиря в Московському Кремлі, віддавши під нього князівські палаци. Мабуть, від початку вона мислила цей монастир місцем свого майбутнього чернецтва. Одночасно вона будувала кілька храмів і монастирів у Переяславлі-Залеському. Однак не тільки про будівництво храмів думала княгиня Євдокія: її головною потаємною метою після смерті чоловіка стало влаштування внутрішнього чернецтва, творення храму у власному серці. Княгиня Євдокія стала вести таємне подвижницьке життя. За пишним одягом, у якому свята княгиня з’являлася перед людьми, не можна було здогадатися про те, що вона виснажувала себе постом, чуванням, важкими веригами. Довелося їй зазнати і людського наклепу.

Свята княгиня після блаженної кончини чоловіка утримувалася від безпосередньої участі в державних справах, але все ж саме з її порадою пов’язане перенесення з Володимира до Москви чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, спричинене навалою на Москву хана Тамерлана. Пресвята Богородиця відгукнулася на всенародне благання. У день Стрітення ікони в Москві (26 серпня 1395 року) Тамерлану було грізне видіння уві сні Світлоносної Дружини; заляканий завойовник відступив від Москви. 1407 року, після видіння їй Архангела Михаїла, який провістив швидку кончину, княгиня Євдокія, “явленням Ангельським від усього земного відчужена” (див. акафіст), вирішила залишити великокнязівський терем і прийняти чернецтво, до якого вона йшла все своє життя. За її вказівкою був написаний образ Архангела і поміщений у кремлівському храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Під час переходу до Вознесенського монастиря княгиня Євдокія зцілила сліпця, який прозрів, відтерши очі краєм її одягу, також від різних недуг під час цієї її ходи зцілилося 30 осіб. В обителі княгиня прийняла постриг з ім’ям Євфросинія. Крім смиренного несення чернечих подвигів, таємних для людей, але відомих Богу, свята княгиня заклала в монастирі нову іменну церкву Вознесіння. У чернецтві свята Єфросинія прожила кілька місяців: 7 липня 1407 року мирно преставилася до Господа. Тіло її було поховано в заснованому нею Вознесенському монастирі.

Святість преподобної Євфросинії засвідчена чудовими знаменнями милості Божої, що відбувалися на її гробниці протягом кількох століть. Багато разів бачили, що біля труни святої Євфросинії сама загорялася свічка. І в XIX столітті тут відбулося кілька чудесних зцілень. Так, 1869 року, приклавшись до гробниці з мощами преподобної, зцілився одержимий отрок. У 1870 році преподобна Євфросинія з’явилася уві сні паралізованій дівчині і повернула їй здоров’я. Невиліковно хворий був повернутий до життя через покладання на нього пелени з гробниці святої Євфросинії. Її духовний подвиг свідчить про те, що ні багатство, ні високе суспільне становище, ні родинні зв’язки не можуть бути непереборною перешкодою для здобуття благодаті Божої і святості.

Тропарі, кондаки, молитви та величання