Преподобна Олімпіада Козельщанська (Вербецька)

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 20-й день

Майбутня ігуменя й преподобномучениця Олімпіада народилася в 1875 році в селі Вербецьки Кобеляцького району Полтавської області. Її батьки були глибоко віруючими людьми. Матір, Марія Федорівна (проста селянка, без освіти), у 1917 році прийняла чернецтво з ім’ям Афанасія в Козельщанському монастирі. Чин постригу звершив архімандрит Олександр (Петровський), котрий тоді обіймав посаду благочинного Козельщанського округу й був духівником обителі. Батько ж святої Олімпіади закінчив життя в ангельській схимі в одному із київських монастирів.

Майбутня свята було відносно ранньою дитиною у своєї матері, вона народила її в п’ятнадцять років. Хрестили дівчинку в Свято-Вознесенській церкві села Горішні Млини Кобеляцького повіту й нарекли їй ім’я Єлена. Освіту отроковиця отримала в Кобеляцькій гімназії. Дуже грамотною її не вважали, однак вона від природи була наділена світлим розумом й прекрасною пам’яттю. Серед інших учениць вирізнялася терпінням й старанністю. Після закінчення гімназії в 1889 році випускниця Вербецька пів року працювала помічником вчителя підготовчих класів цього навчального закладу.

Єлена росла досить релігійною. У 18 років (30 жовтня 1893 року) дівчина вступила до Козельщанського монастиря . Указом консисторії за № 18320 від 13 липня 1904 року вона була зарахована до послушниць цієї обителі. А 17 травня 1915 року владика Феофан (Бистров) звершив чернецький постриг послушниці Єлени з нареченням їй імені Олімпіада.

На той час обитель очолювала ігуменя Олімпіада І (також Єлена). Благородна, інтелігентна й високоосвічена настоятелька (із багатого купецького роду Дмитрієвих) була взірцем для молодої інокині та її прекрасною наставницею. Олімпіада-старша забудовувала й облаштовувала монастир, а Олімпіада-молодша була її правою рукою: вона вела складне діловодство та бухгалтерські справи обителі. З часом вона стала наступницею своєї попередниці. Мирські й чернецькі імена цих матерів обителі були однаковими, але чернецькі долі виявилися зовсім різними. Ігуменство Олімпіади І припало на добу щасливого злету й успішного розквіту Козельщанського монастиря, а Олімпіади ІІ — на період його болісного падіння й страшного занепаду.

У 1916 році владика Феофан звів черницю Вербецьку в чин ігумені. Жезл настоятельства єпископ вручив матінці безпосередньо в соборі Різдва Богородиці Козельщанської обителі (цей храм мав приділ, освячений на честь святої мучениці Олімпіади — небесної покровительки обох монастирських керівниць). Лише трохи понад року втішалася матушка мирним молитовно-господарським життям обителі. А з початком «нових часів» материнське серце її не знало спокою: воно розривалося від болю за рідну обитель, безмежно страждало за вручених їй Богом сестер, не могло змирится з розгулом неправди і беззаконня. Після 1917 року земля й частина монастирського майна були націоналізовані.

Перед закриттям монастиря надбрамна ікона Богородиці, котра перебувала біля центрального входу до Козельщанської обителі, раптом заплакала кривавими сльозами. Багряні краплі з’являлися на лику Пречистої щоденно. Багато богомольців стікалося до святині, проливаючи покаянні сльози перед нею. Радянська влада, щоб не розповсюджувалися чутки про диво Божої Матері, не підпускали людей, які приходили до неї на поклоніння. Сльози, котрі проступали на образі, безбожники густо замальовували фарбами, але через годину образ знову орошався червоними краплями. Сльози текли по щоках Богоматері й навіть капали з ікони на землю. Їхні сліди на землі буквально «вигризалися» працівниками охорони.

Для повної перемоги над чудотворною святинею невіруючі «дослідники» віддали її на експертизу. У результаті такого «наукового підходу» було складено документ «про лжечудеса від ікони, вигадані мракобісами». Щоб засвідчити й підтвердити «доведені факти», комуністи змушували церковників підписати дані папери. За відмову це зробити монастирського священника Іліодора (Данилевського), черницю Феофанію (Зонову, згодом ігуменю обителі) й рабу Божу Анну Миколаївну Богаєвську було заслано на Урал. Саме з цього й почалися відкриті та офіційні репресії проти обителі і її мешканців.

Восени 1929 року монастир був юридично закритий. Серед білого дня група комсомольців на підводах під’їхали до обителі й з величезним ентузіазмом повністю пограбували чернечі келії та поспіхом захопили монастирське майно. Черниць зібрали всіх разом й вивезли, а потім частково розпустили. У соборі було влаштовано театр. Мармур з іконостасу було використано в господарських цілях. На іконних дошках зі зворотного боку писали портрети передовиків виробництва.

Після закриття монастиря сестри перейшли жити до скиту, духівником якого був архімандрит Олександр (Петровський), нині канонізований священномученик Олександр, архієпископ Харківський.

Доля ігумені Олімпіади ІІ після знищення останнього монастирського притулку була дуже складною й обірвалася трагічно. Вочевидь, літня, втомлена роками й великими працями настоятелька могла у той час вибрати для себе тихий спосіб життя: піти на спокій й прожити залишок своїх днів в одному із найближчих невеликих поселень чи на батьківщині, заробляючи на хліб насущний, однак невтомна сповідниця Христової віри взяла на себе тяжкий хрест мучеництва.

Спочатку їй довелося витерпіти страшний голод 1933 року, потім довелося перенести мандрування по домівках різних людей. Нарешті вона перебралася до Полтави, де таємно мешкала на квартирі. Потрапивши до обласного міста, вона почала збирати навколо себе православних жінок, опікати черниць із розорених монастирів. Про це розповідали полтавські старожили й згадували козельщанські насельниці.

У лютому 1938 року було підписано ордер на арешт матушки Олімпіади, але одразу здійснити це не вдалося: вірні люди матінку ретельно переховували. Однак донос зрадниці зробив свою справу, й 18 березня маткшку все ж відправили до в’язницю. Ігумені було інкриміновано злочинну участь у штучно сфабрикованому органами НКВС Московському Центрі контрреволюційної фашистської організації церковників (КРФОЦ), який нібито був зв’язаний з гестапо гітлерівської Німеччини і мав свої осередки в Полтавській області. Організатором і координатором відгалужень КРФОЦ на Полтавщині за цією схемою вважався владика Митрофан (Русинов). Як підсудні у цьому процесі проходили близько сорока представників духовенства та церковнослужителів Полтавщини.

Шістдесятитрьохлітня ігуменя трималася у в’язниці з глибокою людською порядністю й високим християнським достоїнством. Її відповіді на допитах були чіткими й безкомпромісними. Старожили згадували, що матушку надзвичайно жорстоко катували, їй навіть вирізали на грудях хрест.

23 квітня 1938 року над ігуменею та іншими колишніми церковнослужителями, заарештованими в лютому та березні, відбулося судилище. Особлива «трійка» Управління НКВС у Полтавській області притягнула до кримінальної відповідальності немолоду жінку-монахиню та ще близько сорока осіб, звинувативши їх у «злочині», передбаченому статтями 54-8, 54-10 ч. 1 та 54-11 Кримінального Кодексу Української РСР (антирадянська агітація, участь в антирадянській фашистській організації). Ігуменю Олімпіаду II засудили до найвищої міри покарання — розстрілу (з конфіскацією особистого майна, якого в неї фактично не було).

Вирок кати виконали 2 червня того ж року. Місце її розстрілу й місце її поховання невідомі.

Преподобна Олімпіада була реабілітована Полтавською обласною прокуратурою 22 червня 1990 року. 18 квітня 2008 рішенням Священного Синоду УПЦ вона була причислена до лику місцевошанованих святих. 2 червня 2008 року в Козельщанській обителі відбулося урочисте прославлення її як преподобномучениці.

Тропарі, кондаки, молитви та величання