Перенесення мощей преподобномученика Макарія, архімандрита Овруцького, Канівського, ігумена Пінського, Переяславського чудотворця

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 13-й день — перенесення мощей / вересня на 7-й день / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Білоруських святих (перехідне) / місяця жовтня на 10-й день — Собор Волинських святих

Преподобномученик Макарій Канівський жив у XVII столітті. Це був важкий час для православних жителів Західної Русі. Життєвий подвиг, звершений преподобномучеником, був подвигом захисту православної віри в умовах нерівної виснажливої боротьби, коли захищати можна було тільки майбутнє  Православної Церкви, оскільки те, що зберігалося від буревію унії, що проносився, зносилося татарськими набігами.

Святий Макарій народився 1605 року в місті Овручі, що на Волині, у знатній родині Токаревських, відомих ревнителів православ’я. Батьки виховали хлопчика в страху Божому, любові до молитви і храму. У 1614–1620 роках святий навчався при Успенському Овруцькому монастирі та після смерті батьків, “Спаса Христа измлада возлюбивши”, став ченцем цього монастиря, почавши своє служіння з меншого монастирського чину — послушника. Молитва і читання святоотцівських творінь стали улюбленим заняттям постриженого молодого ченця.

1625 року чернець Макарій, з благословення архімандрита, залишив Успенський монастир і попрямував до єпископа Пінського Авраамія, котрий направив його до Куп’ятицького Пінського монастиря. Там преподобний так прославився подвижницьким, доброчесним життям, що незабаром (1630 року) був висвячений єпископом Лазарем (Барановичем) на ієродиякона, а через два роки був рукопокладений на ієромонаха.

Слава про зразкове чернече життя ієромонаха Макарія поширилася за межі Куп’ятицького монастиря, і 1637 року братія Симонівського Брестського монастиря звернулася з проханням до ігумена Куп’ятицького монастиря Іларіона (Денисевича) відпустити до них на настоятельство святого Макарія. Але ієромонах Макарій був потрібен і куп’ятицькому ігуменові, і того ж року він послав його до Київського митрополита Петра Могили для вручення зібраних братією грошей на перебудову Київського Софійського храму та для прохання про допомогу для будівництва й оновлення зруйнованої монастирської церкви. Побачивши в ієромонаху Макарії відданого сина Церкви Божої, митрополит видав йому універсальний аркуш для збору пожертвувань, а 1638 року призначив його настоятелем Кам’янецького Воскресенського монастиря (Гродненська область). До пограбування і захоплення монастиря уніатами 1642 року преподобний Макарій керував братією цього монастиря. У суворий час братія Куп’ятицького монастиря прикликали на ігуменство преподобного Макарія, який керував цим монастирем до 1656 року. З 1656 до 1659 року включно він очолював Пінський монастир. У 1660 році в сані архімандрита, “до спасіння вічного православних людей приводячи”, святий Макарій керував братією рідного Овруцького Успенського монастиря.

Життя православних християн Західної Русі було тоді непросте. Католицька Польща намагалася нав’язати їм унію і латинство. Понад дев’ять років тривала безперервна боротьба в Овручі. Уніати й ченці-домініканці неодноразово нападали на обитель преподобного, грабували церковне майно, завдавали побоїв і образ братії. Але угодник Божий Макарій не падав духом і підбадьорював братію надією на небесне заступництво. “Повторюйте, повторюйте частіше слова пророка Давида, — говорив він, — Господь — просвіта моя і спаситель мій, кого мені боятися?.. Нехай війна почнеться проти мене — навіть тоді уповатиму!” (Пс. 26:1-3). І серця ченців зміцнювалися твердою вірою та упованням на Всесильного Бога.

Під час нападу на обитель в 1671 році уніати закликали святого Макарія перейти в унію, але “віри православної безстрашний захисник” мужньо відповідав: “Яке спілкування можливе для нас із вами? Ви залишили правила Вселенських Соборів, прийняли передання неправди і замість того, щоб бути під Главою Церкви Іісусом Христом, схилилися перед земним володарем — Римським папою”. Розлючені поляки, підбурювані єзуїтами, розорили місто й обитель і розігнали всіх ченців. Преподобний Макарій покинув монастир, у якому не залишилося жодного ченця, і вирушив для духовних подвигів до Києво-Печерської Лаври. Тут він провів у подвигах два роки. Але такий ревний захисник православ’я потрібен був не лише в Києві. Митрополит Київський Іосиф (Нелюбович-Тукальський) призначив архімандрита Макарія настоятелем Канівського монастиря. Там угодник Божий, чоловік високого праведного та духовного життя, повчаючи всіх “істинної віри і життя богоугодного”, прославився багатьма чудесами й благодатним даром прозріння. Безліч убогих, бідних, хворих і скорботних людей приходили до нього в обитель, де отримували духовну пораду і зцілення.

Одного разу святий Макарій зцілив осліплого жителя міста Канева. “Віруй і молися Тому, Хто дав зір сліпому, — сказав він, — іди до навечір’я Богоявлення Господнього і молися”. Під час богослужіння, коли преподобний читав слова молитви на освячення води: “велий еси Господи и чудны дела Твоя”, сліпий побачив промінь світла, що промайнув біля очей, і раптово прозрів. На знак подяки Богу зцілений побудував храм на честь святого Богоявлення.

Відомий також випадок, коли преподобний Макарій “ледачого і неблагочестивого сина жінки благочестивої доброю порадою і молитвою навернув до покаяння. “Читай одну молитву “Отче наш”, — говорив преподобний юнакові, — і в ній знайдеш усе — і світло богопізнання, і уроки для життя, і розраду, і силу для духу; прочитати цю молитву з увагою, гадаю, не важко”. Молитва так сподобалася юнакові, що він став часто читати її і незабаром став чесною і добродійною людиною.

За два роки до блаженної кончини преподобний Макарій передрік руйнування Канева і своє страдницьке завершення життя. Він невпинно закликав твердо і безбоязно сповідувати святе православ’я: “Прийняти вінець нетлінний не можна інакше, — говорив святий, — як звершуючи законно подвиг свій. Нехай не відступлять православні від святої віри, а нехай прагнуть з терпінням на прийдешній подвиг, пам’ятаючи безперестанку Господа Іісуса”.

4 вересня 1678 року турки і татари напали на Канів і увірвалися до монастиря. З хрестом у руках преподобний безстрашно зустрів варварів на паперті храму. Татари стали жорстоко бити його, вимагали вказати, де заховано монастирське золото і майно. “Моє золото на Небі, а не на землі”, — відповідав святий старець. Нечестиві загарбники стали бити його палицями, ламали руки і ноги залізними знаряддями й здирали з нього шкіру. Але святий Макарій, закликаючи Найсолодшого Іісуса, терпляче переносив муки. “Стопи мої спрямуй на шлях мирний, до Тебе, Боже, — вигукував він, — бо цього бажає і в цьому скінчується душа моя”.

Через два дні (7 вересня 1678 року) мучителі відтяли преподобному Макарію голову і кинули тіло на площі. Християни таємно вночі внесли святого до монастирської церкви. Але вороги підпалили храм, і всі, хто ховався в ньому, загинули від вогню і диму. Коли загарбники пішли з монастиря, то вцілілі жителі міста знайшли тіло преподобномученика нетлінним. Неначе живий, в самій лише волосяниці, з хрестом на грудях і з хрестом у руках лежав преподобний. 8 вересня 1678 року християни поховали його святі мощі під жертовником храму.

1688 року під час перебудови монастирської церкви було відкрито гріб преподобного і в ньому було виявлено його нетлінне тіло, яке видавало пахощі. У зв’язку з небезпекою нападу на Канівську обитель 13 травня 1688 року святі мощі було перенесено до новозбудованого храму Михайлівського Переяславського монастиря, а після його закриття, з 4 серпня 1786 року, вони спочивали в Переяславському Вознесенському монастирі Полтавської губернії.

У 1942 році мощі було перенесено до Троїцької церкви міста Черкаси, а з 1965 року вони перебувають у храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці того самого міста.

Тропарі, кондаки, молитви та величання