...
Житія святих,  Травень

Перенесення мощей преподобномученика Макарія, архімандрита Овруцького, Канівського, ігумена Пінського, Переяславського чудотворця

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 13-й день — перенесення мощей / вересня на 7-й день / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Білоруських святих (перехідне) / місяця жовтня на 10-й день — Собор Волинських святих

Преподобномученик Макарій Канівський жив у XVII столітті. Це був важкий час для православних жителів Західної Русі. Життєвий подвиг, звершений преподобномучеником, був подвигом захисту православної віри в умовах нерівної виснажливої боротьби, коли захищати можна було тільки майбутнє  Православної Церкви, оскільки те, що зберігалося від буревію унії, що проносився, зносилося татарськими набігами.

Святий Макарій народився 1605 року в місті Овручі, що на Волині, у знатній родині Токаревських, відомих ревнителів православ’я. Батьки виховали хлопчика в страху Божому, любові до молитви і храму. У 1614–1620 роках святий навчався при Успенському Овруцькому монастирі та після смерті батьків, “Спаса Христа измлада возлюбивши”, став ченцем цього монастиря, почавши своє служіння з меншого монастирського чину — послушника. Молитва і читання святоотцівських творінь стали улюбленим заняттям постриженого молодого ченця.

1625 року чернець Макарій, з благословення архімандрита, залишив Успенський монастир і попрямував до єпископа Пінського Авраамія, котрий направив його до Куп’ятицького Пінського монастиря. Там преподобний так прославився подвижницьким, доброчесним життям, що незабаром (1630 року) був висвячений єпископом Лазарем (Барановичем) на ієродиякона, а через два роки був рукопокладений на ієромонаха.

Слава про зразкове чернече життя ієромонаха Макарія поширилася за межі Куп’ятицького монастиря, і 1637 року братія Симонівського Брестського монастиря звернулася з проханням до ігумена Куп’ятицького монастиря Іларіона (Денисевича) відпустити до них на настоятельство святого Макарія. Але ієромонах Макарій був потрібен і куп’ятицькому ігуменові, і того ж року він послав його до Київського митрополита Петра Могили для вручення зібраних братією грошей на перебудову Київського Софійського храму та для прохання про допомогу для будівництва й оновлення зруйнованої монастирської церкви. Побачивши в ієромонаху Макарії відданого сина Церкви Божої, митрополит видав йому універсальний аркуш для збору пожертвувань, а 1638 року призначив його настоятелем Кам’янецького Воскресенського монастиря (Гродненська область). До пограбування і захоплення монастиря уніатами 1642 року преподобний Макарій керував братією цього монастиря. У суворий час братія Куп’ятицького монастиря прикликали на ігуменство преподобного Макарія, який керував цим монастирем до 1656 року. З 1656 до 1659 року включно він очолював Пінський монастир. У 1660 році в сані архімандрита, “до спасіння вічного православних людей приводячи”, святий Макарій керував братією рідного Овруцького Успенського монастиря.

Життя православних християн Західної Русі було тоді непросте. Католицька Польща намагалася нав’язати їм унію і латинство. Понад дев’ять років тривала безперервна боротьба в Овручі. Уніати й ченці-домініканці неодноразово нападали на обитель преподобного, грабували церковне майно, завдавали побоїв і образ братії. Але угодник Божий Макарій не падав духом і підбадьорював братію надією на небесне заступництво. “Повторюйте, повторюйте частіше слова пророка Давида, — говорив він, — Господь — просвіта моя і спаситель мій, кого мені боятися?.. Нехай війна почнеться проти мене — навіть тоді уповатиму!” (Пс. 26:1-3). І серця ченців зміцнювалися твердою вірою та упованням на Всесильного Бога.

Під час нападу на обитель в 1671 році уніати закликали святого Макарія перейти в унію, але “віри православної безстрашний захисник” мужньо відповідав: “Яке спілкування можливе для нас із вами? Ви залишили правила Вселенських Соборів, прийняли передання неправди і замість того, щоб бути під Главою Церкви Іісусом Христом, схилилися перед земним володарем — Римським папою”. Розлючені поляки, підбурювані єзуїтами, розорили місто й обитель і розігнали всіх ченців. Преподобний Макарій покинув монастир, у якому не залишилося жодного ченця, і вирушив для духовних подвигів до Києво-Печерської Лаври. Тут він провів у подвигах два роки. Але такий ревний захисник православ’я потрібен був не лише в Києві. Митрополит Київський Іосиф (Нелюбович-Тукальський) призначив архімандрита Макарія настоятелем Канівського монастиря. Там угодник Божий, чоловік високого праведного та духовного життя, повчаючи всіх “істинної віри і життя богоугодного”, прославився багатьма чудесами й благодатним даром прозріння. Безліч убогих, бідних, хворих і скорботних людей приходили до нього в обитель, де отримували духовну пораду і зцілення.

Одного разу святий Макарій зцілив осліплого жителя міста Канева. “Віруй і молися Тому, Хто дав зір сліпому, — сказав він, — іди до навечір’я Богоявлення Господнього і молися”. Під час богослужіння, коли преподобний читав слова молитви на освячення води: “велий еси Господи и чудны дела Твоя”, сліпий побачив промінь світла, що промайнув біля очей, і раптово прозрів. На знак подяки Богу зцілений побудував храм на честь святого Богоявлення.

Відомий також випадок, коли преподобний Макарій “ледачого і неблагочестивого сина жінки благочестивої доброю порадою і молитвою навернув до покаяння. “Читай одну молитву “Отче наш”, — говорив преподобний юнакові, — і в ній знайдеш усе — і світло богопізнання, і уроки для життя, і розраду, і силу для духу; прочитати цю молитву з увагою, гадаю, не важко”. Молитва так сподобалася юнакові, що він став часто читати її і незабаром став чесною і добродійною людиною.

За два роки до блаженної кончини преподобний Макарій передрік руйнування Канева і своє страдницьке завершення життя. Він невпинно закликав твердо і безбоязно сповідувати святе православ’я: “Прийняти вінець нетлінний не можна інакше, — говорив святий, — як звершуючи законно подвиг свій. Нехай не відступлять православні від святої віри, а нехай прагнуть з терпінням на прийдешній подвиг, пам’ятаючи безперестанку Господа Іісуса”.

4 вересня 1678 року турки і татари напали на Канів і увірвалися до монастиря. З хрестом у руках преподобний безстрашно зустрів варварів на паперті храму. Татари стали жорстоко бити його, вимагали вказати, де заховано монастирське золото і майно. “Моє золото на Небі, а не на землі”, — відповідав святий старець. Нечестиві загарбники стали бити його палицями, ламали руки і ноги залізними знаряддями й здирали з нього шкіру. Але святий Макарій, закликаючи Найсолодшого Іісуса, терпляче переносив муки. “Стопи мої спрямуй на шлях мирний, до Тебе, Боже, — вигукував він, — бо цього бажає і в цьому скінчується душа моя”.

Через два дні (7 вересня 1678 року) мучителі відтяли преподобному Макарію голову і кинули тіло на площі. Християни таємно вночі внесли святого до монастирської церкви. Але вороги підпалили храм, і всі, хто ховався в ньому, загинули від вогню і диму. Коли загарбники пішли з монастиря, то вцілілі жителі міста знайшли тіло преподобномученика нетлінним. Неначе живий, в самій лише волосяниці, з хрестом на грудях і з хрестом у руках лежав преподобний. 8 вересня 1678 року християни поховали його святі мощі під жертовником храму.

1688 року під час перебудови монастирської церкви було відкрито гріб преподобного і в ньому було виявлено його нетлінне тіло, яке видавало пахощі. У зв’язку з небезпекою нападу на Канівську обитель 13 травня 1688 року святі мощі було перенесено до новозбудованого храму Михайлівського Переяславського монастиря, а після його закриття, з 4 серпня 1786 року, вони спочивали в Переяславському Вознесенському монастирі Полтавської губернії.

У 1942 році мощі було перенесено до Троїцької церкви міста Черкаси, а з 1965 року вони перебувають у храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці того самого міста.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобномученику Макарию, архимандриту Каневскому, глас 4

Христу́, нас ра́ди с Небе́с соше́дшему,/ после́довал еси́ в по́двизех твои́х,/ Мака́рие, о́тче наш./ Его́же моли́ о нас, ублажа́ющих тя,/ проще́ние прегреше́ний дарова́ти нам,/ любо́вию же и смире́нием сердца́ на́ша озари́ти// и спасти́ ду́ши на́ша.

Кондак преподобномученику Макарию, архимандриту Каневскому, глас 4

Нетле́нною красото́ю смире́ннаго жития́ твоего́/ Бо́га на земли́ просла́вил еси́/ и Боже́ственныя ве́ры чистоту́/ сохраня́ти лю́ди научи́л еси́,/ страда́льческими же по́двиги кончи́ну прие́м,/ от Бо́га просла́влен яви́лся еси́,// преподобному́чениче Мака́рие, о́тче наш.

Тропaрь, глaсъ и7:

Ко всечестнёй рaцэ многоцэлeбныхъ мощeй твои1хъ, прпdбном§ниче макaріе, мы2, грёшніи, со ўмилeніемъ притекaюще, дaръ и3сцэлeніz пріeмлемъ. тh бо при1снw и3сточaеши болsщымъ здрaвіе, печ†льнымъ ўтэшeніе и3 всёхъ чтyщихъ тS всsкое и3сполнsеши трeбованіе, молsсz хrтY бGу, да сп7сeтъ дyшы нaшz.

И$нъ тропaрь, глaсъ д7:

Бжcтвеннымъ желaніемъ вeсь сaмъ себE t ю4нагw в0зраста гDеви возложи1въ, kви1лсz є3си2 свэти1льникъ свётлый грaду твоемY, поучaz всёхъ и4стиннэй вёрэ и3 житію2 бGоуг0дному, сщ7енном§ниче макaріе, џвручскаz похвало2. сегw2 рaди, ћкw ѓгнецъ непор0чный, t распрелюби1выхъ врагHвъ гони1мый, возшeлъ є3си2 во nби1тель кaнэвскую, и3дёже ћкw пaстырь д0брый дyшу твою2 положи1лъ є3си2 за џвцы тво‰. и3 нhнэ ко всечестнёй рaцэ многоцэлeбныхъ мощeй твои1хъ мы2, грёшніи, со ўмилeніемъ притекaюще, и3сцэлє1ніz пріeмлемъ, многострадaльне. тh бо при1снw и3сточaеши болsщымъ здрaвіе, печ†льнымъ ўтэшeніе и3 всBмъ чтyщымъ тS всsкое и3сполнsеши трeбованіе, молsсz хrтY бGу, да сп7сeтъ дyшы нaшz.

Ще в розробці

Знайшли помилку