Перенесення чесних мощів святого отця нашого Миколая, архієпископа Мир Ликійських, Чудотворця

Місяця травня на 9-й день

У роки благовірного царя грецького Олексія, патріарха ж Царгородського Миколая, коли княжив на Русі христолюбний великий князь київський Всеволод Ярославович і благородний син його князь чернігівський Володимир, який Мономахом після того назвався, було нашестя ізраїльтян на Грецьку землю з того боку моря: починаючи з Херсонесу, вороги хреста Христового повоювали християнську землю аж до Антіохії і Єрусалиму. Всі гради, села, церкви ж і монастирі вогнем і мечем спустошили, тих, що залишилися від меча, мужів, і жінок, і дітей полонили, і всі ті краї у своє володіння взяли, тоді й Мири, град у Ликійському краю, де чесні мощі святителя Христового Миколая лежали, ті ж агаряни спустошили, це ж було з допусту Божого, за гріхи наші, ними ж прогнівали Господа вельми й довготерпіння Його випробовуємо, як же сказано про грішників у Псалмі: “Згіршили Вишнього”. Коли-бо до решти буває засмучений Бог беззконнями людей, що без покаяння живуть, тоді не жаліє навіть святинь своїх ані не слухає молитов угодників своїх, казав-бо колись до святого пророка Єремії: “Якщо навіть стануть Мойсей і Самуїл переді Мною (молячись за людей, що засмутили Мене), не буде душа моя до людей цих, скинь їх від лиця мого до смерті, до меча, до голоду і до полону”. Таким праведним гнівом Божим спустошених на Сході було багато грецьких країв, серед них же і Аикія з градом, що Мири називається. Була воля Господня, аби перенесено чесні мощі угодника цього, святителя Миколая, із малолюдного Мирейського града в людний град, що Бар іменується і є на Заході, — аби такого світильника світу, його ж свята душа у світлостях небесних достойну собі честь приймає, мощі на землі не були без пошанування і під сподом, аби завжди текучих чудесних зцілень джерело не було без тих, що черпають з нього, аби Захід не залишився без благодіянь Божих, які заступництвом великого того архієрея бувають.

Відбулося ж перенесення це так. Одному пресвітерові, чесному і благоговійному, який у Барському граді жив і був мужем праведним, явився вночі святий Миколай, кажучи: “Іди і скажи людям цим і всьому собору церковному, щоб ішли в Мири, град Аикійський, взяли звідти мої мощі і, перенісши сюди, поклали в цьому граді Барі: не можу-бо там на місці пустельному бути, така воля Господа, Бога мого”. Після того видіння пресвітер, вставши, пішов до церкви і розповів клирові церковному і всім людям про явлення святого Миколая, яке було йому тої ночі. Вони, те слухаючи, зраділи радістю великою, кажучи: “Днесь возвеличив Господь милість свою на нас, людях своїх, і на граді нашому”. Тому швидко побудували три кораблі і вибрали мужів знатних і богобоязливих, приєднавши до них зі священичого чину осіб чесних, щоб ішли по святі мощі великого святителя Миколая. Розміркувавши, як здійснити те діло, вирішили не відкрито за те братися, щоб замість бажаного чудотворних мощів здобуття супротивне щось їм не трапилося, — тому купецьку подобу на себе прийняли, аби їм, наче торгівлею зайнятим, шлях морський від деяких людей не був перекритий, і, наповнивши кораблі свої пшеницею, відплили, вдаючи, наче торгувати вирушають. І плили швидко, спершу в Антіохію прибули, де продали пшеницю і купецьким звичаєм інші речі собі придбали. Тоді, чувши там від іноземних купців, що раніше прийшли, які називалися венеди, що й вони мають намір іти в Аикію до Мирейського града задля мощів святого Миколая, поспішили ті баряни, аби випередити їх. Тому скоріше відплили, швидко (вітер, Божим Промислом, на допомогу їм дув) пливли, досягнули Аикійського краю і до берега Мирів-града пристали. Про церкву святого і про мощі його випитавши ретельно, вийняли зброю, боячись, аби хто не боронив їм, і пішли до церкви. Побачили там чотирьох монахів, спитали їх, де лежать мощі святого Миколая. “Хочемо, — казали, — поклонитися йому”. Монахи ж показали їм гріб у церкві, у ньому, наче під сподом, під помостом у землі лежали цілющі святителя Христового мощі. Баряни поміст церковний піднявши і землю розкопавши, знайшли раку святого. І коли її відкрили, побачили повну мира пахучого, що з чесних мощів витікало. Миро вилили у свій посуд, а мощі святого, з радістю взявши, священичими руками несли до кораблів своїх і в один з них поклали із шаною. Ішли з ними і два чорноризці, а два на місці тому при церкві залишилися. З такою доброю “купівлею” і безцінним придбанням баряни з мирликійського берега місяця квітня в 11-ий день вирушили, щасливим плаванням швидко свого града у 24-е число місяця травня у день недільний вечірню ж годину досягли. Люди ж барські, довідавшись про прибуття до них чесних мощів великого Божого угодника, зразу з єпископами, і священиками, і ченцями, і всім причтом церковним назустріч вийшли всі — чоловіки, і жінки, і діти, і весь люд, від малого до старого, зі свічками і тим’яном, співаючи, і хвалячи Бога, і молитовні співи святителю Христовому здійснюючи. Прийнявши безцінний той духовний скарб, з радістю і честю великою поклали в церкві Святого Іоана Предтечі, що була при морі. І діялося багато чуд від цілющих тих мощів: криві-бо і сліпі, глухі і біснуваті, і всілякими недугами одержимі приймали зцілення, торкаючись до мощів святого. У понеділок рано зцілилося чоловіків і жінок сорок сім. У вівторок — двадцять двоє. У середу — двадцять дев’ять. У четвер рано зцілився чоловік глухий і німий, який був п’ять років у тій недузі. Після цього одному богоугодному чорноризцеві, святителю Христовому, Миколай, у видінні явившись, мовив: “Божим благоговінням прийшов я у град цей у день недільний, у дев’яту годину дня, і в ту ж годину подав, із благодаті Господньої, зцілення десятьом особам і одній”. Це явлення святого чорноризець розповідав усім на славу Божу і на прославу угодника свого, але й після цього у всі дні не переставали чудесно подаватися зцілення. І донині подаються тим, хто приходить до нього з вірою. Громадяни ж барські, бачивши таку чудодійну благодать від мощів святого отця Миколая, яка, наче з джерела, щедро витікала, збудували церкву кам’яну в ім’я його, велику і прекрасну, і всілякими дорогими прикрасами прибрали її. Тоді раку срібну викували з камінням коштовним, і позолотили її звідусіль, і на третій рік після перенесення чесних мощів із Мир Ликійських у Бар, зібравши з навколишніх градів і країв архиєпископів і єпископів із клирами їхніми, зробили чесне перенесення святих мощів великого чудотворця Миколая із церкви Хрестителя до нової, кам’яної, в ім’я його збудованої церкви — у той самий день, в який раніше із Мир Ликійських у Бар перенесений був. І поклали в раці срібній, у вівтарі, а стару його раку, яку принесли з ним із Мир, поставили в церкві і, частину якусь малу із мощів святих взявши, у ній поклали — для поклоніння всім, хто приходив. І встановили з того часу празник Перенесення чесних мощів святителя Христового Миколая святкувати у всі роки цього місяця в дев’ятий день, вшановуючи подвійне перенесення: і з Мир у Бар, і з церкви Предтечі в нову церкву кам’яну, яку в ім’я святителя баряни збудували.

Не лише в тому західному граді, але і в наших руських градах і краях того часу святкування це благочесне з благоговінням, з любови до Чудотворця, прийнялося, бо новоосвячена тоді Русь багатьох вже чуд святого Миколая сподоблялася. Пізніше, коли минуло декілька років, у граді Барі, за благоволінням самого Миколая святого, який у видінні одному монахові явився, поклали під святою трапезою у вівтарі чесні його мощі мироточиві, які ж і нині можна там побачити, і подають вони зцілення всіляким хворобам на славу ж Христа Бога нашого, що у святому своєму прославляється, з Отцем і Пресвятим його Духом нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

 

Тропарі, кондаки, молитви та величання