Перенесення мощей святителя і чудотворця Миколая з Мир Лікійських у Бар

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 9-й день

22 травня (9 травня за старим стилем) Православна Церква згадує перенесення мощей святителя і чудотворця Миколая із Мир Лікійських до італійського міста Бар (сучасна назва — Барі). Це сталося в 1087 році, коли, рятуючи святиню від можливої наруги, тамтешні купці перевезли мощі із Мир Лікійських до свого міста.

За життя свого святитель Миколай був благодійником роду людського; не перестав він ним бути і після своєї смерті. Господь сподобив його чесне тіло нетління й особливої чудотворної сили. Мощі його почали — і продовжують донині — виділяти запашне миро, що має дар чудотворення.

Минуло сімсот з лишком років після смерті угодника Божого. Місто Мири і вся Лікійська країна були зруйновані сарацинами. Руїни храму з гробницею святителя були в запустінні й охоронялися лише кількома благочестивими ченцями.

У 1087 році святитель Миколай явився уві сні одному апулійському священнику міста Барі, що в південній Італії, і повелів перенести його мощі до того міста. Пресвітери і знатні городяни спорядили для цієї мети три кораблі, на яких барійці під виглядом торговців вирушили в путь. Ця обережність була потрібна для того, щоб приспати пильність венеціанців, котрі, дізнавшись про приготування жителів Барі, мали намір їх випередити і привезти мощі святителя до свого міста.

Баряни, окружним шляхом, через Єгипет і Палестину, заходячи в порти і ведучи торгівлю, як прості купці, прибули, нарешті, на Лікійську землю. Послані розвідники повідомили, що ніякої варти біля гробниці немає і її охороняють тільки чотири старі ченці. Баряни прийшли до Мир, де, не знаючи точного місця розташування гробниці, намагалися підкупити ченців, запропонувавши їм триста золотих монет, але після їхньої відмови застосували силу: звʼязали ченців і під загрозою тортур змусили одного малодушного вказати їм місцезнаходження гробниці.

Гробницю білого мармуру, яка чудово збереглася, було розкрито. Вона виявилася наповненою до країв запашним миром, в якому і були занурені мощі святителя. Не маючи можливості взяти велику й важку гробницю, баряни переклали мощі до заготовленого ковчегу і вирушили у зворотний шлях.

Спочатку барійцям допомагав плисти додому попутний вітер, але наступного дня вітер змінився і повернув корабель у напрямку до міста Патари, батьківщини святителя Миколая.

Перелякані барійці стали побоюватися, чи точно це мощі архієпископа Миколая, чи не прогнівили вони його своїм сміливим вчинком. І тільки коли пʼятеро із них зізналися, що взяли собі частку мощей святого угодника, море заспокоїлося і подув сприятливий вітер.

8 травня кораблі припливли до Бару, і скоро радісна звістка облетіла все місто. Великій святині було влаштовано урочисту зустріч за участю численного духовенства і всього населення.

Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая було урочисто перенесено до церкви святого Стефана, що була недалеко від моря. Урочистість перенесення мощей Миколая Угодника до церкви святого Стефана в Барі супроводжувалася численними зціленнями хворих. За два роки було закінчено й освячено нижню частину (крипт) нового храму в імʼя святого Миколая, спорудженого навмисно для зберігання його мощей, куди їх і було урочисто перенесено папою Урбаном Другим 1 жовтня 1089 року. Верхня частина храму (базиліка) була збудована значно пізніше, а саме 22 червня 1197 року.

Мощі Миколи Чудотворця і понині зберігаються в Барі в білосніжній базиліці Сан Сабіно, храмі романського стилю ХII століття.

Служба святителю, що звершується в день перенесення його мощей із Мир Лікійських у Бар — 9/22 травня — була складена 1097 року руським православним ченцем Печерської обителі Григорієм і руським митрополитом Єфремом.

Свята Церква Православна вшановує памʼять святителя Миколая не лише 19 грудня і 22 травня, а й щотижня, щочетверга, особливими піснеспівами.

Тропарі, кондаки, молитви та величання