Святитель Прокл, патріарх Царгородський

Місяця листопада на 20-й день

Святий Прокл був учнем святого Іоанна Златоустого, він сподобився бачити святого апостола Павла, який щось говорив на вухо святому Золотоустому. Коли один сановитий у Царгороді муж був од заздросників оклепаний перед царем Аркадієм і прогнаний із палацу та й скинутий був зі свого сану, хотів шукати помочі від святого Івана й молив його через якогось посередника, щоб повелів йому прийти до себе вночі: боявся-бо йти вдень до святого, щоб хтось із ворогів не побачив і більше не наклепав цареві. Тоді святий Золотоустий покликав цього блаженного Прокла, який служив йому, мужа благочестивого й прикрашеного всіма добрими ділами, і повелів йому нагадати вночі про того мужа й привести його до себе — таке було у Прокла послушання, щоб нагадував йому про тих, котрі приходять, і вводив перед нього.

Коли ж настала ніч, прийшов той муж, що потребував допомоги, бажаючи бесідувати із патріархом й оповісти йому докладно біду свою, яка трапилася. Блаженний-бо Прокл, коли встав, приступив до дверей спальні патріархової і, подивившись у щілину, побачив Івана Золотоустого, який сидів і писав, а ззаду прихилився святий апостол Павло і, до правого вуха вуста приклавши йому, говорив. Був же апостол образом подібний до Єлисея-пророка, чолом безволосий, бороду мав дуже широку. І хотів Прокл почути, що оповідає, але не міг. Відійшов од дверей та й каже прийшлому мужу: “Не вражайся від цього, але потерпи трохи, бо хтось інший раніше за тебе зайшов до патріарха, через це не можу тебе до нього завести, доки той не вийде від нього”. Був же Прокл нажаханий, не відав, хто ж це зайшов до патріарха, — ніхто-бо не заходив до нього, коли не він кого заводив; не відав-бо Прокл, що то було явлення святого апостола Павла.

Сидів той чоловік довший час і знову молив блаженного Прокла, щоб звістив про нього святому Іванові. Прокл же відповів: “Ось бачиш, який час вичікую, доки не вийде той, котрий бесідує з ним, але одначе піду зирну в щілину, чи перестали говорити”. Пішов, і приник, і побачив, що говорить той іще, знову повернувсь і сів. І втретє, зирнувши, побачив те саме. Мовив той муж до Прокла: “Належало тобі, Прокле, нікого переді мною не пускати, знаєш-бо, що я у великій біді є і щодня чекаю смерті”. Відповів Прокл: “Пойми віру мені, брате, що не вводив його я і не розумію, хто це та й коли ввійшов. Та ж немає іншого входу, яким би хтось увійти міг, окрім цього. Одначе потерпи трохи ще”. Коли так вони бесідували, почули клепання на утреню, і каже Прокл до того мужа: “Вставай та йди з миром, відтепер-бо патріарх не бесідує ні з ким і не дбає про ніщо при нічній молитві, але кладе в молитву весь ум свій і пробуває так до світанку, бесідуючи з одним лишень Богом. Ти ж у наступну ніч приходь, і тоді введу тебе до нього перед усіма”. Звівся той муж із великою печаллю та з численними слізьми і відійшов додому.

Коли ж настала ніч, знову прийшов у дім патріарха. І вставши, Прокл учинив, як раніше, і знову побачив того ж апостола, що говорив на вухо блаженному Івану, та й повернувся, не сміючи переривати бесіди їхньої. Настав же час утреннього співу, і знову повернувся чоловік у дім свій, плачучи. Прокл же вельми дивувався і не міг збагнути, хто той, котрий заходить до патріарха, і коли він заходить. Тож поклав собі такого зарока: не їсти, не пити, не спати, а не відступити від дверей блаженного Івана, доки чоловіка, який у біді, не введе до нього і не збагне, хто є той, котрий беззвісно заходить. Як звичайно, знову згаданий муж прийшов. Прокл же, знаючи, що ніхто не входив до патріарха, мовив до того мужа: “Воістину, пане й брате, через тебе не зійшов із цього місця і оце тепер зайду та звіщу про тебе патріархові”. Встав відтак, наблизився до дверей і знову побачив апостола, який до вуха патріархового говорив. Відтак каже чоловікові: “Іди, брате, додому й моли Бога, щоб допоміг тобі, це ж бо, як бачу, той, котрий із патріархом бесідує, від Бога є посланий, оскільки до нього невидимим заходить, а цими дверима ніхто не входив, тільки сам патріарх”. Чоловік же той, уставши, пішов плачучи, — у відчай прийшов щодо помочі.

Коли настав ранок, пригадав сам блаженний Іван про того мужа і, закликавши Прокла, запитав його: “Чи не приходив сюди муж той, якого повелів тобі привести до мене?” Прокл же відповів: “Так, воістину, отче, вже третю ніч приходить сюди, але з іншим бесідував ти, через це не дерзнув зайти до тебе і звістити про нього”. Іван же рече: “З ким я бесідував? Не було в мене нікого вночі”. Тоді Прокл описав лице і подіб’я того, що являвся, і як, ззаду прихилившись, шептав на вухо. Відтак глянув Прокл на ікону святого апостола Павла, яку Іван мав на стіні, та й каже: Цей є воістину, його бачив, коли говорив він до тебе, отче, вельми-бо подібний до цього”. Тоді обидва збагнули, що то святий апостол Павло являвся, і дякували Богу обидва, перший — за те, що від апостола таємно надихнутий був до писання, а другий — що сподобився бачити такого небесного жителя, апостола Павла. Тому ображеному чоловіку святий Іван подав руку помочі, а блаженний Прокл, за настановами свого вчителя духовного, отця Івана, мав успіх у чеснотах і виявив себе досконалим у боговгодному житті.

Після ж вигнання та смерті святого Івана Золотоустого поставлено було Прокла єпископом у Кизиці Сисанієм, патріархом Константинграда. Пішов на престола свого, але не був прийнятий від тамтешніх клириків, що були єретиками. Повернувся відтак до Константинограда й там прожив одне літо. Коли ж помер патріарх і ще лежали мощі його в церкві, поставлений був святий Прокл патріархом Константинграда і освячений у святий Великий четвер спасительної Страсті Господа нашого Ісуса Христа. Прийнявши престола, добре пас Христове стадо і переконав царя Теодосія, сина Аркадієвого, повернути мощі святого Івана Золотоустого із Коман до Царгорода.

У патріарство цього святого Прокла був великий землетрус проздовж шести місяців, і багато превеликих будівель, церкви, палаци та міські кам’яні стіни падали, немало сіл та малих міст земля пожерла, і острови деякі загинули цілком, джерела та ріки деякі раптово висохли, а на сухих та безводних місцях потекли води. Таке страшне трясіння повсюди було, а найбільше у Витинії, та Єлеспонті, та Фригії. У Царгороді ж багато прегарних і преміцних будівель упало. Цар Теодосій і царівна Пульхерія зі святішим цим патріархом та всім народом вийшли з міста і ходили в полі, творячи литії з великими до Бога слізьми, щоб милостивий був до людей своїх. І сталося чудо предивне: з-посеред люду вихоплений був малий хлопець і знесений у висоту — всі бачили, доки неможливо стало несеного зріти, а з часом знову тим-таки шляхом з висоти долі зведений. І оповів хлопець той перед царем і патріархом та всім народом, що чув ангелів, які співали на небі таке: “Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас”. І почали люди співати те трисвяте співання, і перестав землетрус. А хлопець отой тоді віддав духа свого у Божі руки й похований був чесно в церкві святої Ірини — відтоді співання трисвятого почалось по всесвіті.

Прожив же святий Прокл на патріарстві двадцять років і п’ять місяців і з миром відійшов до Господа.

Тропарі, кондаки, молитви та величання