Пам’ять святих отців семи Вселенських Соборів
День пам'яті (н. ст.)
Місяця травня на 18-й день
Вселенські Собори є зібраннями предстоятелів і представників усіх Помісних Церков та скликаються для позбавлення влади єресей і утвердження істин віровчення, для встановлення правил, обов’язкових у всій Церкві, і для вирішення питань, що мають загальноцерковну важливість.
На цих Соборах були присутні голови помісних Церков чи їхні офіційні представники , а також весь єпископат, який представляв свої єпархії. Догматичні та канонічні рішення Вселенських Соборів визнаються обов’язковими для всієї Церкви. Для присвоєння Собору статусу «Вселенський» необхідна рецепція, тобто перевірка часом, і прийняття його постанов усіма помісними Церквами. Траплялося, що під жорстким тиском імператора або впливового єпископа учасники Соборів приймали рішення, що суперечили євангельській істині та церковному Переданню, і з часом такі Собори Церквою відкидалися.
Вселенський Собор є єдиним верховним авторитетом у Вселенській Православній Церкви з питань віровчення та законодавства і, з огляду на дію через нього і в ньому Святого Духа, має властивість непогрішності; визначення й правила Вселенського Собору охоплюють всі Помісні Церкви і всі часи.
Всього було сім Вселенських Соборів (з 325 до 787 року включно):
1. Нікейський;
2. Константинопольський;
3. Ефеський;
4. Халкідонський;
5. Константинопольський другий;
6. Константинопольський третій;
7. Нікейський другий.
Перший Вселенський Собор був скликаний у 325 році в Нікеї, за імператора Константина Великого.
Скликаний цей Собор був проти лжевчення александрійського священника Арія, який відкидав Божество і предвічне народження Другої Особи Святої Трійці, Сина Божого, від Бога Отця і вчив, що Син Божий є тільки вищим творінням.
На Соборі брало участь триста вісімнадцять єпископів, серед яких були святитель Миколай Чудотворець, Яків, єпископ Нізибійський, святитель Спиридон Триміфунтський, святитель Афанасій Великий, котрий був у той час ще в сані диякона, та інші.
Собор засудив і відкинув єресь Арія та затвердив непорушну істину: Син Божий є істинний Бог, народжений від Бога Отця раніше всіх віків і так само вічний, як Бог Отець; Він народжений, а не створений, і єдиносущний з Богом Отцем.
Щоб всі православні християни могли точно знати істинне вчення віри, воно було ясно і коротко викладено в перших семи рядках Символу Віри.
На цьому ж Соборі було постановлено святкувати Пасху у першу неділю після першого весняного повного місяця; також було визначено священникам бути одруженими і встановлено багато інших правил.
Другий Вселенський Собор був скликаний у 381 році в Константинополі в часи правління імператора Феодосія Великого.
Скликаний цей Собор був проти лжевчення колишнього аріанського єпископа константинопольського Македонія, який відкидав Божество Третьої Особи Святої Трійці, Святого Духа; він вчив, що Дух Святий не є Богом, і називав Його творінням або Створеною силою і водночас такою, яка служить Богу Отцю і Богу Сину так, як Ангели.
На Соборі були присутні сто п’ятдесят єпископів, серед яких були Григорій Богослов (він головував на Соборі), Григорій Ніський, Мелетій Антіохійський, Амфілохій Іконійський, Кирил Єрусалимський та інші.
На Соборі єресь Македонія була засуджена і відкинута. Собор затвердив догмат про рівність і єдиносущность Бога Духа Святого з Богом Отцем і Богом Сином.
Собор також доповнив Нікейський Символ віри п’ятьма тезами, в яких викладається вчення: про Святого Духа, про Церкву, про таїнства, про воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Таким чином склався Нікео-Царгородський Символ віри, яким і керується Церква всі часи.
Третій Вселенський Собор був скликаний у 431 році в Ефесі за імператора Феодосія Другого Молодшого.
Собор був скликаний проти лжевчення константинопольського архієпископа Несторія, який нечестиво вчив, ніби Пресвята Діва Марія народила просту людину Христа, з Яким потім Бог з’єднався морально, мешкав у Ньому, як у храмі, подібно до того як раніше мешкав в Мойсеї та інших пророках. Тому і Самого Господа Іісуса Христа Несторій називав Богоносцем, а не Боголюдиною, а Пресвяту Діву називав Христородицею, а не Богородицею.
На Соборі були присутні двісті єпископів. Собор засудив та відкинув єресь Несторія і постановив визнавати з’єднання в Іісусі Христі, з часу втілення, двох природ: Божої і людської. Він також визначив сповідувати Іісуса Христа повною мірою Богом і повною мірою Людиною, а Пресвяту Діву Марію сповідувати Богородицею.
Собор також підтвердив Нікео-Царгородський Символ віри і суворо заборонив робити в ньому які б то не було зміни і доповнення.
Четвертий Вселенський Собор був скликаний в 451 році в Халкідоні за імператора Маркіана.
Він був скликаний проти лжевчення архімандрита одного константинопольського монастиря Євтихія, котрий відкидав людську природу в Господі Іісусі Христі. Спростовуючи єресь і захищаючи Божественне достоїнство Іісуса Христа, він сам впав у крайність та вчив, що в Господі Іісусі Христі людське єство було цілковито поглинено Божеством, тому в Ньому слід визнавати тільки одне Божественне єство. Це лжевчення називається монофізитством, а послідовники його називаються монофізитами.
На Соборі були присутні шістсот п’ятдесят єпископів. Собор засудив і відкинув лжевчення Євтихія та визначив істинне вчення Церкви, а саме, що Господь наш Іісус Христос є істинний Бог і істинна Людина: за Божеством Він вічно народжується від Отця, а за людством Він народився від Пресвятої Діви і в усьому подібний до нас, крім гріха. Під час воплочення (народження від Діви Марії) Божество і людство поєдналися в Ньому, як у єдиній Особі, не зливаючись і незмінно (проти Євтихія), нероздільно і нерозлучно (проти Несторія).
П’ятий Вселенський Собор був скликаний у 553 році в місті Константинополі під час правління знаменитого імператора Юстиніана I.
Собор був скликаний з приводу суперечок між послідовниками Несторія і Євтихія. Головним предметом суперечок були твори трьох вчителів сирійської церкви, які користувалися свого часу популярністю, а саме Феодора Мопсуєтського, Феодорита Кирського і Верби Едеського, в яких ясно виражалися несторіанські полмилки, а на Четвертому Вселенському Соборі нічого не було згадано про ці три твори.
Несторіани в суперечці з Євтихіаном (монофізитами) посилалися на ці твори, а євтихіанці знаходили в цьому привід відкидати сам Четвертий Вселенський Собор і обмовляти Православну Вселенську Церкву, що вона нібито ухилилася в несторіанство.
На Соборі були присутні сто шістдесят п’ять єпископів. Собор засудив всі три твори і самого Феодора Мопсуєтського, котрий не розкаявся, а щодо двох інших осуд обмежився тільки їхніми несторіанськими творами, самі ж вони були помилувані, так як відмовилися від своїх хибних думок і померли в мирі з Церквою.
Собор знову повторив осуд єресі Несторія і Євтихія.
Шостий Вселенський Собор був скликаний в 680 році в Константинополі за імператора Константина Погоната, і учасниками його були сто сімдесят єпископів.
Собор скликаний був проти лжевчення єретиків — монофелітів, які визнавали в Іісусі Христі два єства, Божественне і людське, але одну Божественну волю.
Після П’ятого Вселенського Собору збурення, спричинені монофелітами, продовжувалися і загрожували Грецькій імперії великою небезпекою. Імператор Іраклій, бажаючи примирення, вирішив схилити православних до поступок монофелітам і силою своєї влади наказав визнавати в Іісусі Христі одну волю і два єства.
Захисниками і роз’яснювачами істинного вчення Церкви стали Софроній, патріарх Єрусалимський, і константинопольський чернець Максим Сповідник, якому за твердість віри відрізали язик і відрубали руку.
Шостий Вселенський Собор засудив і відкинув єресь монофелітів та визначив визнавати в Іісусі Христі два єства, Божественне і людське, і відповідно до цих двох єств дві волі, але так, що людська воля у Христі не противилась, а була покірна Його волі Божественній.
Варте уваги те, що на цьому Соборі виголошено було відлучення в числі інших єретиків і Римського папи Гонорія, який визнав вчення про одну волю (що людська корилась Божественній) православним.
Визначення Собору підписали і римські легати: пресвітери Феодор та Георгій і диякон Іоанн. Це ясно вказує, що вища влада в Церкві належить Вселенському Собору, а не папі Римському.
Через одинадцять років Собор знову відкрив засідання в царських палатах, так званих Трульських, для вирішення питань щодо церковного благочинства. У цьому смислі він немовби доповнив П’ятий і Шостий Вселенські Собори, тому й називається П’ято–шостим.
Собор затвердив правила, якими Церква повинна керуватися, а саме: вісімдесят п’ять правил святих апостолів, правила шести Вселенських і семи помісних Соборів і правила тринадцятьох отців Церкви. Ці правила згодом були доповнені правилами Сьомого Вселенського Собору та ще двох Помісних Соборів і склали так званий “Номоканон”, який і є засадою церковного управління Православної Церкви.
На цьому Соборі засуджені були деякі нововведення Римської Церкви, які не узгоджувалися з духом постанов Церкви Вселенської, а саме: примус до безшлюбності священників і дияконів, суворі пости в суботи Великого Посту і зображення Христа у вигляді агнця (ягняти).
Сьомий Вселенський Собор був скликаний у 787 році в Нікеї в часи правління імператриці Ірини (вдови імператора Льва Хозара). Прибуло триста шістдесят сім святих отців.
Собор був скликаний проти іконоборчої єресі, яка виникла за 60 років до Собору в роки правління грецького імператора Льва Ісавра, який, бажаючи навернути магометан до християнства, вважав за необхідне знищити шанування ікон. Ця єресь тривала і за його сина Константина Копронима та онука Льва Хозара.
Собор засудив і відкинув іконоборчу єресь та визначив поставляти і шанувати в святих храмах, разом з зображенням Чесного і Животворящого Хреста Господнього, і святі ікони та віддавати їм поклоніння, зводячи розум і серце до Господа Бога, Божої Матері і Святих, зображених на них.
Після Сьомого Вселенського Собору гоніння на святі ікони знову були розпочаті трьома імператорами: Львом Вірменином, Михаїлом Валвосом та Феофілом і близько 25 років збурювали Церкву.
Шанування святих ікон було остаточно відновлено і затверджено на Помісному Константинопольському Соборі в 842 році за імператриці Феодори.
На цьому Соборі, в подяку Господу Богу, Котрий дарував Церкві перемогу над іконоборцями і всіма єретиками, встановлено свято Торжества Православ’я, яке належить святкувати в першу неділю Великого посту і яке святкується й понині у всій Вселенській Православній Церкві.