Пам’ять I Вселенського Собору (325)
Місяця травня на 29-й день
Перший Вселенський Собор і отців Церкви, які зібралися на цьому Соборі. Перший Вселенський Собор відбувся у 325 році, майже 17-ть століть тому. Але він є для нас важливий тому, що цей Собор відстояв у християнському світі головну істину нашої віри, що є осередком нашого спасіння – Божество Господа нашого Ісуса Христа.
У ті часи було чимало богословів, які висловлювали свої судження про Тайну Божу, про те, чого людський розум осягнути не може. Але усе ж допитливий розум людини намагався осягнути і цю недоступну тайну, і з людської мудрості часто народжувались найрізноманітніші суперечливі думки і лжевчення. Одне із них сколихнуло увесь тодішній християнський світ. Називалося це лжевчення аріанством, за іменем Арія, пресвітера єгипетського, Олександрійського. Він доводив про те, що хоть Христос Спаситель і є Бог, але не Той Вищий Бог, а одна із створених Вищим Богом великих істот.
Ця єресь почала поширюватись дуже швидко, бо в ті часи Римську імперію населяли переважно язичники і, недавно навернуті в християнство, вчорашні язичники. В їх поняттях було багато богів на небі і на землі, які, за їхніми уявленнями, управляли зорями, вітрами, силами природи, рослинами, тваринами.
Арій говорив: ”Так, ми прославляємо Ісуса Христа, так, ми перед ним схиляємось, ми даємо Йому ім’я Бога. Але це не означає, що Той, хто жив на землі, як людина, страждаючи, радіючи, сумуючи, втомлюючись в дорозі, несучи на Собі всі немочі, крім гріха, – є Той самий верховний Творець, який все сотворив. Він є, ніби нижчий Бог, другий за рангом, створений.”
Розмірковуючи так, Арій поширював свою думку і людям це лжевчення видавалося зрозуміле і доступне. І коли б святі отці того часу не звернули увагу на те, яку небезпеку несе аріанство, тобто це вчення, то було б докорінно спотворене християнське вчення.
На цей Собор, що відбувся в місті Нікеї, прибули 318 єпископів і багато священиків. Святі отці Церкви урочисто ухвалили й виголосили Символ Віри, з якого виразно виходить, що хоч Христос прийшов на Божий світ як людина, але Він рівночасно не перестав бути Богом.
У чому полягає для нас радість спасіння?
А у тому, що ні ангел, ні якась інша Божа істота, а Сам Господь Бог став малим, щоб бути рівним з нами. Сам Господь віддав Себе, щоб людина прилучилася до Його Божественного життя. Апостол Павло вчить нас, що ніяка небесна істота, ніяка сила, а саме Сущий повсюди Бог втілився на землі заради нашого спасіння. Він і є Той, Хто любить людський рід, і кожну душу зокрема, і всіх нас загалом.
І от святитель Афанасій, святитель Миколай та інші великі отці Церкви того часу, відстоюючи цю істину перед аріанством, захищали найдорожче для нас, – те, без чого не може існувати християнська віра – Божество Ісуса Христа.
І ось, в ці дні, коли ми відзначаємо пам’ять святих отців, у Церкві читаються слова Спасителя Ісуса Христа з Його першосвященницької молитви і вона дає нам чітке уявлення про те, що Сам Господь, а ніхто інший, прийшов у світ: “Це ж бо є життя вічне, щоб знали Тебе єдиного істинного Бога і Того, що Ти послав, Ісуса Христа.” (Ін. 17:3-4) “Отче Святий! Збережи їх в ім’я Твоє,тих, кого Ти Мені дав, щоб вони були єдині, як і Ми.” (Ін. 17:11)
Єдині, як і Ми! Це говорить Христос – людина і Боголюдина, смертний і безсмертний, звертаючись до Отця Небесного, з Яким Він єдиний. Це і є єдність Отця і Сина.
Все, що відкриває нам Свята Церква, все, що є в Святому Письмі – всі ці великі тайни стосуються нашого життя. Тому то намагаймося вникати в них, намагаймося збагнути їх своїм розумом і серцем, щоб бути стійкими і непохитними в нашій вірі.
І нехай будуть нашими постійними наставниками Святі Отці Церкви, що утвердили нашу Православну віру на соборах і передали її нам незмінно від Христа. Любімо свою Церкву, додержуймося її заповідей і настанов, відвідуймо її від молодшого до старшого, бо в ній нас пригорне, в ній нас полюбить сам Спаситель і Сотворитель світу Ісус Христос! Амінь.
