Мученики Калогерій і Парфеній Римські

Місяця травня на 19-й день

249 року після Різдва Христового римські війська, що придушували повстання в Паннонії (нині в межах Угорщини), проголосили свого вождя Декія Римським імператором. Вступивши на імператорський престол, Декій – непримиренний противник християнства – оновив закон, який ставив християн у безправне становище. Цим він хотів покласти край поширенню віри Христової. Було ухвалено едикт, за яким усякий, хто сповідував Євангеліє Христове, розглядався як ворог Римської держави і підлягав смерті.

Цим жорстоким едиктом скористалися язичники, які підбурювалися своїми жерцями. Сподіваючись, що настав час для повного винищення християн, вони поширювали проти них наймерзенніший наклеп. І полилися ріки крові ні в чому невинних послідовників Христових. “Ніколи ще, – свідчить святитель Григорій Ніський, – буря диявольських нападів так не потрясала підвалини Святої Церкви”.

У той страшний і славний для Церкви Христової час серед тисяч мужніх сповідників 19 травня 250 року прийняли мученицький вінець у Римі два брати – Калогерій і Парфеній.

За свідченням історичних джерел, що дійшли до нас, батьківщиною їхньою була Вірменія, на той час віддалена провінція Римської імперії. Відомості про те, за яких обставин вони опинилися в Римі, на жаль, не збереглися. Зі слів імператора Декія, звернених до братів-сповідників, коли він намагався переконати їх у християнській вірі, видно, що вони були з середовища знатних і багатих людей. “Ви – молоді, славні й багаті, – говорив їм Декій, – не думаю, щоб ви побажали даремно занапастити своє життя, загинувши смертю знедолених”. В іншому місці житія святих мучеників йдеться про те, що Парфеній обіймав при імператорському дворі становище “примікірія” (нотаріуса). З благословення Римського єпископа Фабіана, він таємно вів список постраждалих мучеників (мартиролог).

Про благочестиве християнське життя обох братів-сповідників свідчить такий факт. Начальник міста Риму Єміліан (таємний християнин), помираючи, довірив їхньому піклуванню доньку Каллісту і заповідав їм усе своє майно, з проханням допомагати залишеними коштами гнаній Церкві.

Коли імператор Декій дізнався, що обидва брати християни, він покликав їх до себе і запитав старшого Калогерія: “Я дізнався, що ви обидва нібито християни, до чого спокусили і юну дочку мого покійного вірного слуги Єміліана – Каллісту, до того ж роздаєте її маєток жебракам-християнам, чим вона начебто ще й тішиться?” Калогерій відповів: “Так. Ми обидва християни. Що ж стосується майна Єміліана, то ми розпоряджаємося таким так, як він, будучи християнином, доручив нам вживати для потреб нашої братії”.

Після багатьох умовлянь і погроз імператор Декій наказав їм принести жертву і поклоніння язичницьким ідолам. “Цього зробити я не можу, – відповів Калогерій, – бо боюся гніву Божого більше, ніж твого людського”. Тоді Декій звернувся до молодшого брата Парфенія. Парфеній відповів: “Я скажу те ж саме, що говорив і мій брат Калогерій, бо в нас одна віра й одне бажання: жити й померти за Христа!”

Після свого мужнього сповідання обох братів передали в руки несамовитому мучителю християн Лібанію, який з особливою люттю піддав їх жорстоким тортурам. Під час страшних катувань Парфеній сповідував перед катами сенс і духовну сутність християнського вірування: “Ми сповідуємо Христа, Єдинородного Сина Божого, що був народжений від Отця перед віками, зійшовши з Небес, втілився від Духа Святого та Пречистої Діви Марії, і вочеловечився. Заради нашого спасіння розіп’ятого і похованого, і в третій день воскреслого. Вознесся на Небеса і сидить праворуч Отця. І знову прийде судити живих і мертвих. Його ж Царству не буде кінця”.

Коли всі вигадані Лібанієм тортури (розтягнення суглобів, паління розпеченим залізом шкіри, застосування вогню) виявилися безсилими, тоді він, шаленіючи, палаючою колодою розтрощив сповідникам голови. Так 19 травня 250 року святі Калогерій і Парфеній віддали свої праведні душі в руки Господні.

Того ж дня римські християни таємно віднесли святі тіла обох страждальців на катакомбний цвинтар – у гробницю, де спочивали тіла багатьох мучеників. Згодом, через десять років, коли переслідування християн вщухли, над місцем спочинку святих братів було споруджено мармуровий престол із написом: “Мир Христовий Парфенію, увінчаному мучеництвом, а також і святому Калогерію”. Мощі обох мучеників перебували тут понад тисячу років, до розкопок римських катакомб, коли вони були знову знайдені. За деякими даними, мощі святого мученика Калогерія були передані папою Римським князю Нантійському для одного з французьких монастирів на горі Мавра, де вони, мабуть, перебувають і тепер.

Мощі святого мученика Парфенія зазнали іншої долі. 1655 року папа Римський Олександр VII, бажаючи показати імператору Леопольду I свою прихильність, передав всечесні мощі святого Парфенія імператорській каплиці у Відні. Через два роки мощі перенесли в жіночий монастир в ім’я святої Клари. Сто років по тому, за церковною реформою імператора Йосипа I, монастир святої Клари було скасовано, а святі мощі мученика Парфенія залишилися під спудом.

1784 року галицький священик Ієронім Стрілецький, перебуваючи у Відні та бачачи мощі святого мученика Парфенія в знехтуванні, звернувся до Риму з проханням передати їх для молитовної розради галицьким християнам, що з дозволу папи Римського Пія VI (1775-1799) було задоволено. Таким чином святі мощі мученика Парфенія доставили в м. Жовкву (нині м. Нестерів Львівської області), у неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, де спочивають і по теперішній час.

У пам’ять перенесення святих мощей служба мученика Парфенію звершується в неділю після Воздвиження Хреста Господнього, а також 19 травня, в день його мученицької кончини. Щорічно в ці дні вшанувати пам’ять угодника Божого збираються православні християни.

1984 року православні галичани разом із пастирями та архіпастирем – митрополитом Львівським і Тернопільським Никодимом із глибоким благоговінням відсвяткували 200-річчя перенесення чесних мощей мученика Парфенія на Галицьку землю.

Тропарі, кондаки, молитви та величання