Мученики Давид і Таричан Грузинські

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 18-й день

Святі мученики Давид і Таричан були синами благочестивих батьків-вірмен Вардана й Тагіне. Після смерті батька їхній дядько, брат матері, язичник Феодосій задумав привласнити собі їхню спадщину і почав умовляти Тагіне, Давида й Тиричана прийняти язичництво. Тагіне втекла з дітьми до Південної Грузії. Феодосій, боячись, що діти виростуть і повернуть собі маєток, розшукав їх у Тао-Кларджеті та вбив братів, які пасли в горах худобу. За свідченням агіографа, вбивця одразу ж осліп. Тагіне, котра оплакувала дітей, але зжалилася над братом, помазала його очі землею, що ввібрала кров Давида, — Феодосій відразу прозрів і сповідав Христа. Вночі тіла мучеників засяяли світло. Феодосій спорудив церкву в ім’я Давида, а мощі Таричана відвіз до Вірменії правитель Диврі, де була побудована церква в ім’я святого Таричана.

Відомості про мучеництво Давида і Таричана збереглися в єдиному грузинському рукописі X століття, переписаному в Іверському монастирі на Афоні учнями та послідовниками преподобного Євфимія Святогорця — преподобними Арсенієм Ніноцминдським та Іоанном (Грдзелідзе). Рукопис має численні риси, притаманні тао-кларджетській літературній школі. Вірменську версію мучеництва не знайдено.

Вірменська церква не шанує Давида та Таричана. Це пов’язують з тим, що про мучеництво Давида і Таричана писав, можливо, автором-халкідонітом у Тао-Кларджеті, куди тікали гнані вірменами-монофізитами святі отроки. Імовірно, агіографічна пам’ятка була створена грузинською мовою і тому потрапила до календаря Грузинської Церкви, а пізніше Давид та Таричан стали шануватися як грузинські святі.