Мученик Василій Іванов

Місяця лютого на 4-й день

Мученик Василь народився 1869 року в місті Москві в сім’ї коваля Сергія Іванова. Закінчивши школу, Василь став за прикладом батька ковалем. Його ковальська майстерня була на ті часи досить значною, у ній постійно працювало близько десяти осіб. Крім того, у Василя Сергійовича був власний будинок на двадцять чотири квартири, які він здавав, що приносило йому разом із кузнею достатній дохід. Кузнею він володів до 1930 року, коли став працювати ковалем в артілі. Але не матеріальні кошти були важливими для нього – чи то зароблені тоді, коли він був домовласником і власником кузні, чи коли він сам став найманим робітником-ковалем, – а спасіння душі. Незважаючи на жорстокі гоніння, які розгорнула проти Церкви безбожна влада, Василь Сергійович не побоявся стати старостою храму.
Дізнавшись, що він не тільки колишній домовласник, а й церковний староста, який підтримує зв’язки з висланими селянами, співробітники ОДПУ під приводом, що Василь Сергійович начебто веде серед парафіян і мешканців будинку контрреволюційну агітацію, 26 березня 1932 року заарештували його та ув’язнили в Бутирській в’язниці в Москві.
Відповідаючи на запитання слідчого, Василь Сергійович сказав:
– Я, перебуваючи в церковній раді, виконував обов’язки церковного старости. У житті церкви я беру активну участь як істинно віруючий християнин.
– Чи визнаєте ви себе винним у пред’явленому вам обвинуваченні? – запитав слідчий.
– Ні, не визнаю.
Як свідка було викликано жителя будинку, він показав: “Іванова я знаю з 1916 року. Я переїхав у цей будинок, коли Іванов був власником цього будинку… Іванов людина дуже скритна, безумовно, налаштована проти радянської влади… бере активну участь у церковних справах, його відвідують іноді попи, але більше він сам ходить до попів”

22 червня 1932 року трійка ОДПУ засудила Василя Сергійовича до трьох років заслання умовно; він був звільнений з-під варти і повернувся додому. Мешкав він на той час в одній із квартир будинку, що належав йому колись, на Великій Калитниковській вулиці. Розташований поруч із будинком на Калитниковському цвинтарі храм був захоплений обновленцями, і Василь Сергійович був парафіянином і членом церковної ради храму Вознесіння на Горохівській вулиці.
Під час розгрому Церкви наприкінці тридцятих років, коли заарештовували не тільки священно- і церковнослужителів, а й багато хто з віруючих мирян, співробітники НКВС склали довідку, в якій писали, що Василь Сергійович “серед населення поширює контрреволюційні провокаційні чутки про нібито наявне в СРСР гоніння на релігію і духовенство і швидку загибель радянської влади, а також проводить грошові збори для надання матеріальної допомоги висланим за контрреволюційну діяльність духовенству і чернецтву”

За цією довідкою Василь Сергійович був 18 січня 1938 року заарештований і ув’язнений у Таганській в’язниці в Москві. 28 січня слідчий під час допиту запитав:
– Чим ви займаєтеся в даний час?
– Останнім часом я, як віруюча людина, виправляю посаду церковного старости в церкві на Горохівській вулиці.
– Чому ви не берете участі в житті церкви, яка розташована поруч із вами, і опинилися… у церкві, яка розташована на протилежному кінці міста?
– Я належу до течії православних християн, церква ж, що розташована поруч зі мною, належить до течії обновленської, яку я не визнаю, а тому я опинився обраним у тій церкві, в якій я буваю і яку визнаю.
– У вас під час обшуку вилучено альбом колишньої царської родини Романових. Кому належить цей альбом?
– Альбом із портретами колишнього царя Миколи Романова, а також і інших членів колишнього царського дому Романових належить мені.
– З якою метою ви зберігали у себе альбом із портретом колишнього царя і членів його сім’ї?
– Я за своїми політичними переконаннями є монархістом, що відповідає моєму релігійному переконанню, оскільки Православна Церква царя вважає помазаником Божим; з поваги до цього я і зберігав у себе портрети колишнього царя і членів його сім’ї.
– Ваше ставлення до радянської влади?
– Радянську владу я визнаю, як владу всяку, і їй підкоряюся.
– Ви повністю поділяєте світогляд радянської влади?
– Повністю світоглядів радянської влади я розділити не можу, оскільки я людина віруюча, а радянська влада – влада безбожна і така, що заперечує Бога.
– Що ви з цього питання говорили оточуючим?
– Про ставлення радянської влади до релігії я з оточуючими нічого не говорив, тому що вони самі бачать, яке ставлення радянської влади до Церкви, релігії та віруючих.
– Слідство має дані, що ви серед оточення поширювали контрреволюційні провокаційні чутки про нібито наявне в СРСР гоніння на релігію. Ви це підтверджуєте?
– Я не заперечую того, що вважаю: з боку радянської влади на релігію і вірян іде гоніння, – але про це я нікому не говорив, це лише мої внутрішні переконання.
– Ви висловлювали невдоволення радянською владою?
– Невдоволення радянською владою я не висловлював.

– Слідству відомо, що ви своїм знайомим говорили, що радянська влада всіх розорила. Чому ви приховуєте це від слідства?
– Я не говорив, що радянська влада всіх розорила.
3 лютого було допитано двох мешканців будинку, в якому жив Василь Сергійович; вони показали, що він “людина релігійна до фанатизму. Серед оточуючих осіб поширював неправдиві контрреволюційні чутки про нібито наявне гоніння на духовенство і віруючих у Радянському Союзі. Він говорив: “До чого ми дожили, за кожне слово саджають до в’язниці, а потім піддають тортурам; якщо ти віруючий, то тебе за це також заарештовують і саджають до в’язниці, а потім висилають у віддалені місця Радянського Союзу”.

14 лютого трійка НКВС засудила Василя Сергійовича до розстрілу. Ктитора храму Вознесіння на Гороховому полі Василя Сергійовича Іванова було розстріляно 17 лютого 1938 року, його поховали в невідомій спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.