Мученик Петро Юдін

Місяця травня на 28-й день

Мученик Петро народився 1877 року в селі Сиблово Горицької волості Корчевського повіту Тверської губернії в сім’ї селянина Лаврентія Юдіна. За професією Петро був теслею, і в пошуках роботи йому доводилося ходити Тверською і Московською губерніями. Найближчою парафією до його дому був храм у селі Бокланово, в якому він протягом багатьох років під час гонінь від безбожників був помічником старости, і на ньому лежав обов’язок закуповувати все необхідне для храму.
25 березня 1931 року збори церковної двадцятки постановили відправити Петра Лаврентійовича до Москви для закупівлі свічок як людину, яка знає, де що можна купити. Не відкладаючи виконання доручення, Петро одразу ж вирушив до Москви по свічки, але тут не зміг їх купити, і йому порадили поїхати в Хотькове, щоб дізнатися в черниць, де вони купують свічки, і там купити.
Зійшовши з поїзда і вирішивши під час вечірньої служби запитати про свічки в черниць, він пішов до храму вздовж залізничних колій. Назустріч йому трапився залізничний робітник. Петро Лаврентійович підійшов до нього і почав розпитувати про його роботу.
Той зі свого боку, дізнавшись, що Петро Лаврентійович із Кімр, поцікавився, чи дорого там продають чоботи, бо кімряки здавна славилися пошиттям чобіт, і скільки коштує в них хліб.
Петро Лаврентійович відповів, що і те й інше коштує дорого. Потім розмова зайшла про колгоспи, і робітник запитав, наскільки успішно в їхній місцевості створюються колгоспи. Петро Лаврентійович відповів, що в колгоспи в них дехто записується, а дехто тікає. Зайшла розмова про владу, і Петро Лаврентійович сказав, що уряд їздить на автомобілях, їсть смажене, а народові шкодить, у Кімрах у колгоспи заганяють насильно, і всі там голодують у цих колгоспах. Після цих слів робітник заявив Петру Лаврентійовичу, що не місце йому ходити тут по робітниках і їх агітувати. Але Петро Лаврентійович заперечив, що той його не так зрозумів і, повернувшись, попрямував у бік станції. А робітник, підхопивши інструмент, поспішив додому, взяв із дому службовий пістолет і попрямував до станції; по дорозі він зустрів знайомого комсомольця, якому і запропонував іти разом із ним. Наздогнавши Петра Лаврентійовича, вони зажадали, щоб він пройшов із ними до сільради села Хотькове. Туди ж прийшов черговий міліціонер із залізничної станції і відправив Петра Лаврентійовича в загірську в’язницю.
2 квітня співробітник ОДПУ допитав його.
Після допитів співробітники загорського ОДПУ відправили Петра Лаврентійовича до Бутирської в’язниці в Москві, і тут матеріали його “справи” долучили до спільної “справи”, в якій уже було заарештовано більше ніж пів сотні людей, здебільшого ченців і черниць.
Відповідаючи на запитання слідчого в Москві, Петро Лаврентійович сказав: “Сам я особисто людина релігійна і всякій владі підкоряюся, хоча й безбожній, оскільки кожна людина, яка глибоко вірить, зобов’язана не опиратися всякій владі, а й не повинна робити неугодні Богу справи… Зараз усіх священнослужителів висилають, а скоро їх будуть розстрілювати; зараз настали важкі часи, і чинна влада з її скорботами послана Богом на покарання нам за наші гріхи…”.
На останньому допиті, що відбувся наприкінці квітня, слідчий висунув Петру Лаврентійовичу обвинувачення в тому, що він “антирадянськи налаштований, є членом антирадянської групи церковників”. Вислухавши, у чому його звинувачують, Петро Лаврентійович заявив, що винним себе не визнає, антирадянської агітації він не вів і знайомств ні з ким не мав.
6 червня 1931 року Колегія ОДПУ засудила Петра Лаврентійовича Юдіна до розстрілу; його було розстріляно 10 червня 1931 року, його поховали у спільній безвісній могилі на Ваганьковському кладовищі в Москві.