Мученик Никифор Зайцев

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 8-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, – Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / жовтня на 19-й день – Собор святих Архангельської митрополії

Мученик Никифор народився 23 березня 1884 року в селі Пупки Рузського повіту Московської губернії в сім’ї селян Петра Константиновича і Марфи Созонтівни Зайцевих. Никифор закінчив сільську школу, з дитинства тягнувся до освіти і був людиною вельми начитаною; будучи працьовитим, він мав і міцне господарство, що при радянській владі накликало на нього багато біди.

Під час Першої світової війни Никифор був призваний до армії, але, як людина зрілого віку, із запасних, він був посланий служити в обозі. Повернувшись додому, він знову зайнявся селянським господарством. Віруюча людина і постійний парафіянин храму, він був членом церковної двадцятки і співав на кліросі, був незмінним учасником хресних ходівта молебнів, закликав і односельців молитися Богові й ходити до церкви, не звертаючи уваги на гоніння. Ті, хто знав Никифора Петровича, свідчили про нього, що він був людиною глибоко церковною і бездоганної моралі, противником пияцтва і безвідмовним помічником.

Під час масової колективізації він, хоч і не був згоден із тим, як вона проводилася, все ж вступив до колгоспу. Він звик у своєму господарстві до розміреної роботи, розрахованої на довгий селянський день, і був незгодний із вимогами «надзвичайщини», коли багато чого робиться, за неможливості швидкого виконання, напоказ. Бувало, голова колгоспу почне підганяти, казати, що треба швидше працювати, і навіть покаже, як це, наприклад, швидше треба тиснути, але Никифор Петрович, як людина вельми досвідчена і на той час уже немолода, статечно на це відповість: «Ти зараз тільки попрацював, а мені цілий день працювати, і я так не зможу». У колгоспі він ніколи не починав працювати, не помолившись, що, природно, не подобалося партійному начальству.

Настали гоніння 1937 року, коли знову, як у 1930 році, стали знищувати селян і використовували будь-який привід для їхнього арешту й засудження. Никифор Петрович був людиною віруючою – і цього було цілком достатньо для арешту; 23 вересня 1937 року його заарештували та ув’язнили у в’язниці в Волоколамську.

Як свідків було допитано голову і секретаря сільради та одного із колгоспників. Вони показали, що Никифор Зайцев, заговорюючи про розстріл Тухачевського та інших, говорив, що даремно розстрілюють: «Дивіться, який час, – брат брата розстрілює». Коли влітку 1937 року на зборах йшлося про людей, які заважають роботі в колгоспі, «Зайцев підвівся і крикнув: “Грабують наяву, все забирають, а ще доводять…” грюкнув дверима і пішов». «Зайцев проти підписки на позики… Зайцев затятий релігійник, весь час клопоче про ремонт церкви, у себе вдома в дні релігійних свят улаштовує молебні та співи… під час релігійного свята Великодня вмовляв колгоспників влаштувати ходу з іконами, кажучи їм, що нібито нова конституція дозволяє робити це. Цього року під час обговорення питання про антирелігійну пропаганду Зайцев заявив: “Святе Письмо – це істинна правда, а все інше – антихристова брехня”. Зайцев співає на кліросі в церкві». «У своєму будинку Зайцев влаштував цілий іконостас і щовечора влаштовує піснеспів перед іконами, до того ж співає так голосно, що його чує вся вулиця. На колгоспній роботі Зайцев показав себе ледарем, рідко виходить на роботу, а коли виходить, то більше молитви співає». «Зайцев є затятим церковником і першим ходатаєм у церковних справах… Колгоспникам каже, що потрібно вірити тільки Євангелію, а все, мовляв, інше, зокрема й колгоспи, – це “антихристові справи”. На держпозики Зайцев ніколи не підписується, заявляючи, що він проти допомоги антихристу. Зайцев державні поставки називає грабіжництвом».

Слідчий, викликавши Никифора Петровича на допит, заявив:

– Слідство має дані, що ви маєте тісний зв’язок зі служителем релігійного культу… який часто відвідує ваш будинок; під час зустрічей з ним ведете розмови на політичні теми. Дайте свідчення з цього питання.

– Так, справді, священник відвідує мій дім – приходить у релігійні свята з молебнем, після молебню я влаштовував для нього чай… Вів я зі священником розмови, як йде справа у нас зі збиранням врожаю. Розмов на політичні теми я з ним ніколи не вів.

– Слідству відомо, що ви серед односельців займаєтеся контрреволюційною та антирадянською агітацією. Слідство пропонує дати свідчення з цього питання.

– Контрреволюційною та антирадянською агітацією я ніколи не займався.

– Слідству відомо, що ви в червні 1937 року під час пропрацювання постанови уряду «Про пільги колгоспникам з зернопостачань» виступили серед колгоспників з огидними контрреволюційними наклепами на партію та уряд і стверджували, що ця постанова є обманом колгоспників. Дайте свідчення з цього питання.

– Таких слів я не говорив; це про мене сказали тому, що зараз у Радянському Союзі більшість людей – наклепники, які зводять наклеп через дрібниці на людей. На моє переконання, таке зло розвелося тому, що не стало християнської віри, молодь не виховується в дусі християнського вчення про мораль.

– Слідству відомо, що у своїх розмовах із колгоспниками ви підтримували відомих контрреволюціонерів. Дайте свідчення з цього питання.

– Мої особисті переконання з цього питання такі: ці люди були розумними людьми, але вони зробили погано, що замість пропаганди своїх ідей пішли на зраду. Якби вони не зрадили, а пропагували свої ідеї, я вітав би їх. Я не згоден також з тим, що їх розстріляли, і вважаю це жорстокою карою.

– Слідство має дані, що ви виступаєте проти колгоспів і називаєте їх антихристовою справою. Дайте свідчення з цього питання.

– Колгоспи річ хороша, але народ не підготовлений до громадської роботи, і тому в колгоспах немає узгодженості в роботі. Я ще в період колективізації пропонував не поспішати зі створенням колгоспів, а спершу створити показові колгоспи, щоб люди переконалися в їхніх перевагах, а потім уже будувати колгоспи в масовому порядку.

– Слідство має дані, що ви виступаєте проти державних поставок, називаючи їх грабіжництвом. Дайте свідчення з цього питання.

– Ні, я проти державних поставок не виступав.

– Слідство має дані, що ви виступаєте проти державних позик. Дайте свідчення з цього питання.

– Ні, проти державних позик я не виступав.

– Слідству відомо, що ви клопотали про дозвіл священнику ходіння з іконами по домівках громадян у дні релігійного свята Великодня і підмовляли на це колгоспників. Дайте свідчення з цього питання.

– Мені священник пояснив, що зараз у конституції сказано, що ми маємо право влаштовувати ходу з іконами без усяких дозволів місцевої влади… Священник ходив селом з Євангелієм і хрестом. Священник мені показав книжку і каже: «Ось я про всяк випадок у кишені ношу конституцію, щоб у разі прискіпування сільради показати їм ту графу, в якій дозволяється звершувати ці обряди».

– Хто ще, крім вас, дотримується ваших поглядів у вашому селі?

– Моїх поглядів дотримується моя дружина Марія Ігнатівна. У мене вдома часто буває священник, і ми з ним ведемо розмови на релігійні теми. Я сам був членом церковної ради і співав на кліросі.

– На які теми ви вели розмови зі священником?

– Ми розмови вели тільки на релігійні теми.

На цьому слідство було закінчене, і Никифора Петровича перевели до Таганської в’язниці в Москві. 11 листопада 1937 року трійка НКВС засудила його до восьми років ув’язнення у виправно-трудовому таборі, і його відправили на Біломорсько-Балтійський канал на станцію Медвеж’єгорськ. Після того як роботи тут стали згортатися, Никифор Петрович був відправлений до Каргопольського виправно-трудового табору в Архангельській області, куди він прибув 28 липня 1941 року. У таборі йому довелося плести рибальські сітки.

Никифор Петрович Зайцев помер 21 травня 1942 року в Каргопольському таборі та був похований у безвісній могилі.