Мученик Меркурій Смоленський, воїн

Місяця листопада на 24-й день

Воїн, нащадок княжого роду. Вихований у православ’ї святий воїн таємно вів подвижницьке життя: був суворим постником, незайманим, щоночі він потай від усіх оспівував подяки Господу. У цей час, в 1239 р., татарські полчища Батия підійшли до Смоленська і стали за 25 верст від нього, на Довгомості, загрожуючи розоренням місту та його святиням. Почувши про наближення злих ворогів, про руйнування Божих храмів, св. Меркурій сумував, в нього боліла душа; з кожним днем він більше і більше спалахував божественним ревністю, бажаючи постраждати і покласти душу свою за віру Христову. І молитва його була почута.

У соборному храмі перед іконою Пресвятої Богородиці молився якийсь паламар, зі сльозами просячи про звільнення міста від ворогів. Раптом він почув голос від ікони: «Іди до мого раба Меркурія на Поділлі і тихо скажи йому: тебе кличе Владичиця». Коли воїн прийшов до собору, сам почув голос Пречистої Діви, що посилає його на боротьбу з ворогом і обіцяє небесну допомогу, вінець перемоги і вічне блаженство.

Св. Меркурій сповнився великою радістю, бо Сама Цариця Небесна обіцяла йому те, чого він давно вже прагнув усією душею: постраждати за своїх братів і за віру Христову. Тієї ж ночі воїн Христов вирушив у татарський табір у Довгомості і вступив у єдиноборство з ворожим полчищем. Закликаючи ім’я Господа та Пречистої Богородиці, святий воїн винищив безліч ворогів. Татарські воїни з жахом бачили, що св. Меркурію допомагають у битві блискавичні чоловіки і промениста Жінка, і не в силах встояти проти воїна Христового, кинулися тікати. А сам св. Меркурій загинув у бою.

Жителі Смоленська, врятовані чудесним заступом Господа та Пресвятої Богородиці, з честю поховали тіло святого воїна-мученика у соборі на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Святкування йому встановлено наприкінці XVI ст. Вже 1509 р. жителі Смоленська називали його своїм головним заступником.

Тропарі, кондаки, молитви та величання