Мученик Лонгін сотник, що при Хресті Господньому

Місяця жовтня на 16-й день.

Коли Господь наш Іісус Христос, за невимовною Своєю милістю, благоволив врятувати нас від погибелі Своїм вільним стражданням, Хрестом, смертю і Воскресінням, тоді один сотник, на ім’я Лонгін, родом з Каппадокії, перебуваючи під владою Пілата, був приставлений зі своїми воїнами служити під час страждання і розп’яття Іісуса Христа. Побачивши чудеса, що відбулися при хресті Христовому: землетрус, затемнення сонця, відкриті труни, мерці, які повстали з них, і розпадання каміння, сотник Лонгін сповідував, що Христос є Син Божий. Про цю подію Божественний євангеліст Матфей так говорить: “Сотник же і ті, що стерегли з ним Іісуса, побачивши землетрус і все, що сталося, злякались дуже і говорили: воістину Він був Син Божий” (Мф. 27:54. Порівн. Мк. 15 і Лк. 23:47). Так свідчить про сотника Лонгина, який увірував у Христа, Божественне Євангеліє. Переказ же церковний до засвідченого в Євангелії додає, що Лонгін був той воїн, який простромив ребра розп’ятого Господа Іісуса Христа і від крові й води, що витікли, отримав зцілення хворих очей своїх. Той самий Лонгін був і серед вартових, приставлених Пілатом до Животворящого Тіла Іісуса Христа, що лежало у гробі. Коли ж Господь славно воскрес із гробу і Своїм дивовижним постанням навів на варту жах, тоді Лонгін і два воїни остаточно увірували в Христа і стали проповідниками Воскресіння Христового, бо вони сповістили Пілата й архієреїв про те, що сталося. Архієреї та старійшини, влаштувавши нараду, дали воїнам достатньо грошей, щоб вони приховали про воскресіння Христове і сказали, що учні Христа, прийшовши вночі, вкрали Його, коли вони спали (Мф. 28:11-13). Однак Лонгін грошей не взяв і приховати дива не захотів, а ще старанніше став свідчити про нього, і свідоцтво його було істинним. Тому Пілат і все іудейське сонмище зненавиділи Лонгіна і весь гнів свій, який вони раніше мали на Христа, звернули тепер на Лонгіна. Лонгін відкрито проповідував про Христа, що Він є Істинний Бог, і що він, Лонгін, був свідком животворящої смерті Його і воскресіння. За це свідчення Лонгін зазнав ненависті й гоніння з боку ворогів Іісуса Христа, які стали вишукувати причину, щоб занапастити його, але, не знаходячи за ним провини, не наважувалися, бо Лонгін був найстарішим із воїнів, людиною чесною і відомою самому кесареві. Коли ж Лонгін дізнався про їхній злий намір, то захотів краще бути відкинутим від них і залишитися з Христом, ніж жити в землях іудейських. Він залишив свій військовий сан, одяг і пояс і, взявши двох друзів своїх, які мали таку саму ревність за Христом, ухилився від народного спілкування і присвятив себе на служіння Єдиному Богові. Прийнявши хрещення від святих апостолів, Лонгін незабаром залишив Єрусалим і пішов зі своїми друзями до Каппадокії; там він став проповідником і апостолом Христовим і багатьох навернув від омани до Бога. Потім, залишивши місто, Лонгін став жити в селищі свого батька, проводячи безмовне життя – у пості та молитвах.

Незабаром стало відомим усім зборам іудейським в Єрусалимі, що Лонгін поширює своє вчення по всій Каппадокії і проповідує про воскресіння Христове. Тоді архієреї та старійшини іудейські, сповнені заздрості й гніву, пішли до Пілата з багатьма дарами і стали просити його надіслати послання кесареві до Риму зі сповіщенням про те, що Лонгін відкинув від себе військовий сан, відмовився від підпорядкування римській владі і обурює в Каппадокії народ, проповідуючи їм про іншого царя. Пілат, прийнявши дари, погодився на прохання іудеїв і відправив до кесаря Тіверія послання, що містило сильний наклеп на Лонгіна. Разом із цим листом Пілата євреї послали від себе багато золота кесареві й тим самим купили смерть святому Лонгіну: бо незабаром від кесаря Тиверія прийшов наказ віддати Лонгіна на смерть, як супротивника кесареві. Пілат негайно ж послав воїнів до Каппадокії, щоб відтяти голову Лонгіна і принести її до Єрусалима для засвідчення єврейського сонмища в смерті Лонгіна. На прохання іудеїв Пілат наказав також вбити і тих двох воїнів, які разом із Лонгіном залишили військовий сан і там же в Каппадокії з ним разом проповідували Христа.

Коли послані дійшли до країни Каппадокійської, то стали старанно розпитувати про Лонгіна, де він живе; дізнавшись, що він перебуває в селищі свого батька, вони поспішили туди, намагаючись показати, що відшукують Лонгіна не для вбиття, а нібито для надання йому деякої почесті. Вони боялися, щоб Лонгін не уникнув їхніх рук і щоб їм не повернутися до тих, хто їх послав, ні з чим; тому-то вони і хотіли таємно схопити його.

Тим часом святий Лонгін, за одкровенням Божим, дізнався про мученицький вінець, що готувався йому. Він вийшов сам назустріч посланим від Пілата і люб’язно привітав їх. Ті ж, не знаючи його, запитували:

— Де Лонгін, який колись був сотником?

— Навіщо вам його потрібно? – запитав їх зі свого боку Лонгін.

— Ми чули, – відповідали воїни, – що він людина добра, і хочемо відвідати його; ми воїни, а він був сотником воїнів, – тому ми й хочемо бачити його.

Тоді Лонгін сказав:

— Прошу вас, панове мої, зайдіть до мене в дім і відпочиньте трохи з дороги, а я сповіщу Лонгіна про вас, бо я знаю, де він мешкає, і тоді він сам прийде до вас, бо мешкає недалеко звідси.

Воїни зайшли до Лонгіна, і він запропонував їм рясне частування. Коли ж настав вечір і воїни сильно розвеселилися від вина, то вони розповіли Лонгіну, навіщо вони послані. Але попередньо просили його і взяли з нього клятву, що він нікому не передасть цієї таємниці; воїни боялися, щоб хто-небудь не розповів Лонгіну і щоб він не втік від них; при цьому вони сказали йому:

— Ми послані відтяти голови Лонгіну і двом друзям його, бо таке прийшло повеління до Пілата від кесаря.

Лонгін, почувши, що і друзів його шукають умертвити, послав по них скоріше, запрошуючи їх до себе; сам же не хотів сказати воїнам, – доки не прийдуть його друзі, – що він і є сам Лонгін. Коли воїни заснули, Лонгін став на молитву, і всю ту ніч старанно молився Богу, готуючись до смерті. З настанням ранку, воїни, поспішаючи вирушити в дорогу, просили Лонгіна вказати їм того, кого вони шукають. Тоді Лонгін сказав їм:

— Зачекайте трохи, панове мої, – я послав за ним, і він негайно прийде до вас: повірте мені, що той, кого ви шукаєте, сам віддасть себе в руки ваші, – тільки трохи зачекайте.

Потім Лонгін дізнався, що друзі його йдуть: негайно він вийшов до них назустріч і, поцілувавши, обійняв їх і сказав:

— Радійте, раби Христові, мої ж соратники, радійте разом зі мною, бо наблизилися веселощі наші, – настав час звільнення нашого від тілесних уз; ось тепер ми разом постанемо перед Господом нашим Іісусом Христом. Ми бачили Його страждаючим, розп’ятим, похованим і воскреслим зі славою; тепер же побачимо сидячим праворуч Бога і наситимося спогляданням слави Його.

Сказавши це своїм друзям, Лонгін розповів їм, що від Пілата і синедріону іудейського прийшли воїни, щоб убити їх за свідчення про воскресіння Христове. Почувши це, вони зраділи, що сподобляться бути причасниками вінця мученицького і скоро постануть перед Господом своїм, Якого вони полюбили від щирого серця. Привівши, потім, своїх друзів до воїнів, Лонгін сказав:

— Ось вам Лонгін і два друга його! Я – Лонгін, якого ви шукаєте; а ці двоє – два мої друзі, які разом зі мною бачили воскресіння Христове й увірували; робіть із нами, що вам наказано тими, хто вас послав.

Почувши це, воїни здивувалися і спочатку не повірили, що перед ними сам Лонгін; потім, упевнившись в істині цього, вони засоромилися і не бажали вбивати свого благодійника. Але Лонгін примушував виконати веління, сказавши при цьому:

— Ви нічим не можете краще віддячити мені за мою любов до вас, як послати мене до Господа мого, Якого я давно бажаю бачити.

Одягнувшись потім у білі похоронні ризи і вказавши рукою на прилеглий пагорб, Лонгін повелів домашнім своїм поховати там тіло його і двох друзів своїх. Після цього, помолившись і віддавши всім останнім поцілунок, Лонгін і двоє друзів його схилили під меч голови свої. Воїни, усікнувши їх, узяли із собою главу святого Лонгіна й пішли; тіла ж святих поховали з честю на тому місці, яке вказав сам святий Лонгін.

Прийшовши до Єрусалима, воїни принесли туди чесну главу святого Лонгіна і віддали її Пілату для засвідчення його і всього сонмища іудейського в убивстві Лонгіна. Пілат та іудеї, побачивши главу святого, повеліли кинути її за містом, і вона довго лежала там разом зі сміттям, поки не була засипана пилом.

Господь же “береже усі кістки” (Пс. 33:21) угодників Своїх, зберіг у цілості й главу святого Лонгіна, що перебувала в смітті.

І коли Господь захотів прославити Свого раба на землі перед людьми, якого вже прославив на небі перед ангелами, то відкрив главу святого таким чином. Одна жінка, християнка, вдова з Каппадокії, осліпла обома очима і довго шукала допомоги від лікарів, але не отримувала. Після цього вона надумала піти в Єрусалим – поклонитися святим місцям і шукати там допомоги Божої осліплим своїм очам. Взявши свого єдиного сина, вона вирушила з ним у дорогу. Але, дійшовши до святих місць, син її захворів і за кілька днів помер; вдова та була гірко засмучена смертю сина: вона плакала про подвійну втрату, бо втратила і очі, і сина, що був немов би світлом для її очей і провідником для неї. І ось, коли вдова та гірко й невтішно плакала, їй з’явився у видіннях святий Лонгин і втішив її, пообіцявши їй, що вона побачить свого сина в небесній славі й отримає світло для очей своїх. Він розповів їй усе про себе: як він був під час страждання, розп’яття, поховання і воскресіння Христового, як потім проповідував у Каппадокії Христа і постраждав за Нього зі своїми друзями. При цьому він повелів їй іти за місто і знайти там його голову, що лежала в смітті і засипана пилом.

— Тобі призначено, – сказав при цьому святий Лонгін, – знайти її для твого зцілення.

Втішившись від печалі, вдова встала і попросила провести її за місто; коли ж туди вели, вона сказала тим, хто проводжав її:

— Де побачите велику купу наметеного сміття, там мене і поставте.

Вони так і зробили. Знайшовши велику кількість наметеного сміття, вони привели її туди, і вона почала своїми руками розгрібати сміття і розкопувати пил: хоча вона і нічого не бачила очима, але мала велику віру словам, сказаним їй у видіннях святим Лонгіном. І негайно ж, за розсудом Божим, вона отримала те, чого шукала, і раптово побачила світло сонячне; бо очі її відкрилися і вона побачила главу святого, що лежала в пилу. Вдова та зраділа не стільки тому, що побачила світло сонячне, скільки тому, що знайшла главу святого, завдяки якій отримала прозріння. І прославляла вона Бога і величала раба Його – святого Лонгіна.

Взявши й облобизавши главу святого, жінка з радістю понесла її до свого дому; омила її, помазала запашними мазями і так зраділа знаходженню цього духовного скарбу, що забула смуток свій про померлого сина. Наступної ночі святий Лонгін знову з’явився їй у великому світлі, ввів сина її до неї, у блискучому шлюбному вбранні, і, люб’язно й по-батьківськи обійнявши його, сказав удові:

— Дивись, жінко, на свого сина, про якого ти журишся і плачеш: ось яка честь і слава йому – дивись на нього і втішайся. Бог зарахував його до небесних чинів, які перебувають у Царстві Його. Я ж тепер узяв його від Спасителя, і він ніколи не буде віддалений від мене. Ось, візьми мою голову й тіло свого сина і поховай їх в одному ковчезі, і не плач за своїм єдиним сином, і нехай не бентежиться серце твоє, бо велику славу, радість і нескінченну веселість дано йому від Бога.

Коли жінка почула це, то поспішно встала і поклала главу мученика в один ковчег із тілом свого померлого сина і потім повернулася до себе додому, прославляючи і хвалячи Бога. Досягнувши своєї батьківщини, вона поховала на чесному місці тіло свого сина і главу мученика, помисливши так при цьому:

– Тепер я знаю, що “тим, які люблять Бога, покликаним з Його волі, усе сприяє для блага” (Рим. 8:28): я шукала зцілення очей тілесних, а знайшла разом з тим і зцілення очей душевних. Я була одержима скорботою про смерть мого сина, тепер же маю його на небі, таким, що стоїть перед Богом у славі, з пророками і мучениками; з ними він завжди радіє, і з Лонгіном у Царстві Христовому носить хрест – знамено переможного знамення, посеред ангелів, і, як учень Лонгіна, радісно оспівує: “воістину Божий Син цей був” і є і буде. Царство Його – Царство всіх віків, і владарювання Його в усякому роді і роді. Слава Йому навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання