Мученик Іоанн-Володимир Сербський, князь

Місяця травня на 22-й день

Святий мученик Іоанн-Володимир, король Сербський, належав до благочестивого царського роду, який володів князівствами Захумле і Превала. Він вступив в управління Сербією в другій половині Х століття і правив Зетою та іншими областями в Іллірії та Далмації. З дитинства святий Іоанн-Володимир був наділений духовними обдаруваннями: лагідністю, смиренністю, розсудливою мовчазністю, вирізнявся богобоязливістю і чистим життям, байдужістю до земних благ. Він вивчив військову справу і став видатним полководцем, але продовжував вирізнятися зразковим благочестям, добре знав Святе Письмо, був милостивий до бідних. Завдяки цим якостям йому вдалося багатьох єретиків-богомилів повернути в православ’я. Як монарх він користувався загальною любов’ю, яку здобув мудрістю і добротою. Святий Іоанн-Володимир посилав до народу вчителів віри, що сприяло утвердженню православ’я та викоріненню єресей. За його царювання було відкрито багато лікарень, будинків і монастирів, які приймали всіх подорожуючих та безхатніх.
Ведучи настільки богоугодний спосіб життя, король Іоанн-Володимир був змушений невпинно боротися із зовнішніми (цар Болгарський Самуїл та імператор Візантійський Василь II Македонянин) і внутрішніми ворогами. Одного разу цар Самуїл напав на сербів з великим військом; король Іоанн-Володимир ухилився від битви і влаштувався зі своєю дружиною на високій горі Облик (або Косогір). Тут його люди стали страждати від укусів отруйних змій. Святий Іоанн-Володимир зі сльозами став молитися Богу про допомогу, і Господь почув його молитву.
Деякий час цар Самуїл не міг завдати поразки обложеним сербам, але місцевий князь виявився зрадником. Коли серби зрозуміли, що поразка неминуча, святий Іоанн-Володимир зібрав своїх людей і сказав їм: “Краще буде, якщо я покладу душу свою за вас і добровільно віддам своє тіло на смерть, ніж ви пропадете від голоду і меча”. Сказавши це, він попрощався зі своїми і віддав себе в руки цареві Самуїлу, який ув’язнив його в темниці міста Пресна.
Святий Іоанн-Володимир безперестанку молився у в’язниці, і йому було послано Ангела Божого, який укріплював його дух і провістив визволення, а згодом мученицький вінець.
Дочка царя Самуїла Косара, або Феодора, вирізнялася милосердям і часто обходила темниці. Вона покохала молодого красивого бранця і благала батька, який ні в чому не міг їй відмовити, відпустити його. Цар Самуїл одружив святого Іоанна-Володимира зі своєю донькою і повернув йому трон.
Повернувшись додому, король Іоанн-Володимир запропонував Феодорі жити цнотливо, виконуючи заповідь Христову (Мф. 19:10-12; 1Кор. 7:29). Феодора послухала його, і так вони жили, люблячи Бога і керуючи своїм народом зі страхом Божим.
Тим часом відбулися зміни в Болгарському царстві. Помер цар Самуїл, був убитий його син Гавриїл; на престол зійшов Владислав – недоброзичливець святого Іоанна-Володимира. Святому Іоанну-Володимиру було видіння: він побачив орла, який ніс хрест. Птах ширяв над лісами, потім опустився і поклав хрест на землю. Блаженний король вклонився хресту і спорудив на цьому місці храм, у якому молився вдень і вночі, чекаючи мученицького кінця.
Цар Владислав задумав приєднати до своїх володінь державу святого Іоанна-Володимира і з цією метою покликав його до себе начебто для укладення якогось договору. Даремно Феодора, передчуваючи недобре, переконувала чоловіка не їхати. Святий Іоанн-Володимир прибув у Пресну. Побачивши короля, що підходив, Владислав вихопив меч і вдарив святого Іоанна-Володимира, але не зміг заподіяти йому шкоди. Святий сказав йому: “Хочеш убити мене, брате, але не можеш!” І, вийнявши свій меч, віддав йому, кажучи: “Візьми і вбий мене, готовий на смерть, як Ісаак і Авель”. Владислав, затьмарений розумом, схопив меч і відтяв голову мученику. Знеголовлений Іоанн-Володимир узяв свою відтяту голову, під’їхав на коні до храму і сказав: “У руки Твої, Господи, віддаю дух мій”. Убивця втік у жаху. Так прийняв мученицьку смерть блаженний Іоанн-Володимир 22 травня 1015 року.
У першу ніч після поховання святого над його могилою було видно дивовижне світло. Це так налякало Болгарського царя, що він віддав тіло святого його дружині Феодорі і дозволив його поховання, де вона забажає. Вдова поклала тіло чоловіка в храмі в ім’я Пресвятої Діви Марії в Країні; прийнявши чернецтво, вона провела залишок життя поблизу труни коханого чоловіка (згодом її поховали поруч із ним).
Цар Владислав загинув під час облоги сербського міста Драча на початку 1018 року. Йому раптово з’явився воїн з ликом святого Іоанна-Володимира, а коли він у жаху кинувся тікати, Ангел Божий вразив його.

Святі мощі короля Іоанна-Володимира близько 1215 року було перенесено в м. Драч, потім у монастир святого в Албанії. У цій обителі, присвяченій королю-мученику, було явлено багато чудес. Нині мощі перебувають у столиці Албанії Тирані в Благовіщенському соборі, а на свято святого Іоанна-Володимира переносяться на місце його поховання до монастиря в селі Шийоне поблизу міста Ельбасан.
Пам’ять святого мученика Іоанна-Володимира шанували серби, албанці та греки, називаючи його чудотворцем і мироточивим. Святому королю мученику незабаром були написані служба і житіє спочатку сербською, потім грецькою мовою. Згодом сербський текст було втрачено, і хілендарські ченці Лука і Парфеній знову переклали службу і житіє з грецької на сербську. Вони внесені в Сербляк 1861 року митрополитом Болгарським Михаїлом. 1925 року святому мученику Іоанну-Володимиру споруджено храм у монастирі в ім’я святого Наума на Охридському озері. На іконах святий часто зображується з царською короною на голові, у правій руці він тримає хрест, у лівій – свою голову.

Тропарі, кондаки, молитви та величання