Місяця листопада на 16-й день

Димитрій Спиридонович Спиридонів народився 1871 року. Ще в Таврійській духовній семінарії він виділявся серед товаришів чудовими здібностями, що давали підставу його батькам покласти на нього великі надії, і, у певному сенсі, їх виправдав. У семінарії він духовно зблизився з протоієреєм Миколою Мезенцевим, і ці відносини з часом переросли у велику дружбу, що збереглася до їхньої мученицької кончини. Освіта Димитрій Спіридонович продовжив на казенний рахунок у Санкт-Петербурзькій Духовній Академії, яку закінчив з успіхом.
Під час навчання він регулярно допомагав молодшому брату Єлеазару: надсилав необхідні книги, давав поради, надавав моральну підтримку. Димитрій Спиридонович вирізнявся великою релігійністю. Смиренність і лагідність його народжували ту дивовижну, позбавлену всякої недовірливості делікатність, якою багато хто дивувався. Він не дозволяв собі жодного не те щоб грубого чи зухвалого вчинку, а й слова, навіть у тих випадках, коли очевидно потрібно було вдатися до суворого навіювання. Піднесений стан розуму, зануреного у високі предмети богословських наук, молитовна усунення від повсякденних турбот спонукали його продовжити наукові заняття в Московському університеті вільним слухачем.
Після повернення до Криму Димитрій Спіридонович викладав у Таврійській духовній семінарії. Його наукова діяльність отримала високу оцінку, і за рекомендацією Арсенія Івановича Маркевича – видатного історика, етнографа, археолога та краєзнавця Криму – 13 грудня 1907 року Спиридонів був прийнятий до Таврійської вченої архівної комісії, яка займалася питаннями історії та культури. У ТУАК входили найкращі вчені та краєзнавці не лише Криму, а й інших регіонів імперії. 28 листопада 1908 року Димитрій Спіридонович зробив блискучу доповідь “До питання про мучеництво св. Климента, папи Римського в Криму”.
З 1913 по 1916 рік він провів у Греції, займаючись науковою роботою. У цей час він познайомився і зблизився з багатьма грецькими архієреями та університетськими професорами. Згодом він повернувся до Криму та викладав у Таврійській духовній семінарії. У “Таврійських єпархіальних відомостях” було опубліковано багато його робіт, присвячених різним питанням церковної історії: “Давньохристиянські мученики”, “Новаціан та його розкол”, переклад з грецького тексту священномученика Климента Римського “Про дівоцтво” та інші. У своїх публікаціях він продемонстрував наукову обґрунтованість, величезну ерудицію та блискуче знання предмета.
Приблизно тим часом Спиридонів вінчався з Анісією Іванівною. Шлюб виявився щасливим, але дітей так і не з’явилося.
З 1918-го по 1922 рік Димитрій Спіридонович учительствовал у Євпаторії, а з 1919 року був секретарем ради грецького товариства та головою церковної двадцятки грецького храму пророка Іллі, в якому настоятелем був його брат єрей Єлеазар. 6 серпня 1922 року Димитрія Спиридоновича було обрано товаришем голови ТУАК. До цього часу відносяться його наукові роботи “Уродженці північного узбережжя Чорного моря в історії давньогрецької думки” та “Про маріупольські греки”.
Потрясіння революції та Громадянської війни змусили Спіридонова шукати зручніше місце для наукових занять. Бажання виявитися поза політикою йому було принциповим, але оскільки це у радянської Росії було неможливо, він 1922 року зробив невдалу спробу емігрувати до Греції. Після офіційної відмови він переїхав до Сімферополя і почав викладати у Таврійському університеті. При радянізації Криму на знак протесту та незгоди з тим, що відбувається, він пішов із педагогічної роботи та влаштувався до краєзнавчого музею, де активно зайнявся науковою роботою. 19 травня 1928 року він надрукував “Нотатки з історії еллінства в Криму”. Краєзнавство був співзвучним нової ідеології, що увійшла до влади. 15 січня 1931 року було проведено заключне засідання ТУАК (на той час вона була перейменована в Таврійське товариство історії, археології та етнографії), на якому були присутні 15 осіб, серед них був і Спиридонів. Його науковий потенціал, очевидний для всіх, незабаром привів його до посади заступника директора музею, і Димитрій Спіридонович відповідав за всю наукову працю. Недовго він був і директором музею. У ці роки Дмитро Спіридонович вів велике наукове листування з науковцями різних університетів: з професором Берлінського університету Адольфом Гарнаком, з професором Кембриджського університету Ілією Мінсом, з професором із США Олександром Васильєвим та багатьма іншими. Незважаючи на надзвичайну лагідність і, як думали деякі, непрактичне смирення, Димитрій Спиридонович мав великі та різноманітні наукові зв’язки як у СРСР, так і за його межами. Про нього незмінно відгукувалися як про “культурну і ерудовану людину, що має глибоку віру”.
Але атмосфера в країні ставала задушливою навіть для тих, хто переносив своє життя і всю свою увагу переважно у сферу духовних та наукових інтересів. Контроль за думкою, внутрішнім світом людини ставав тотальним. Як людина Церкви він не бажав конфронтації з ідейно чужою йому владою і в 1934 знову звернувся до грецького посольства з офіційним клопотанням про виїзд з СРСР. Своє прохання він пояснював необхідністю продовжити наукову роботу з вивчення народних говірок Маріупольського та Сталінського (Донецького) округів, розпочату ним у 1926 році. Протягом кількох років (до 1932 року) він щорічно бував у цих місцях із науковими цілями та збирав необхідний матеріал. Тепер же він намагався пояснити радянським чиновникам, що йому необхідно зібрати місцеві говірки у Греції. Але, як і слід було очікувати, на прохання йому відмовили.
У ці роки Димитрій Спиридонович зосередив всю свою увагу на молитві та вчених заняттях і лише в них знаходив втіху та моральне виправдання. Але й зараз, коли його життя стало подібним до чернечого, він не став, незважаючи на пропозицію, приймати священний сан. Цю ухильність у прийнятті він відповідальності не можна було пояснити ні малодушністю, ні страхом перед гонителями, які можуть у час відібрати як свободу, а й саме життя. Навпаки, за свідченням очевидців, Димитрій Спіридонович вирізнявся м’якою рішучістю та здатністю без галасливих запевнень, непомітно для тих, кому це не треба, прийняти необхідне рішення та оптимально його реалізувати. Працюючи директором краєзнавчого музею, він не боявся брати активну участь у церковному житті. До самого арешту він залишався не лише парафіянином, а й активним членом двадцятки сімферопольського Свято-Троїцького храму. Настоятелем його на той час був протоієрей Митрофан Василькіоті, глибокий старець, який уже не міг без сторонньої допомоги вийти за межі церковної огорожі. Йому в усьому допомагав старий друг та духовний наставник Димитрія Спіридоновича священик Микола Мезенцев. Спиридонів неодноразово брав участь у вирішенні різних церковних проблем: коли місцеві атеїсти знімали дзвони, він серед інших писав грецькому консулу, просячи захисту; 1934 року, коли церкву практично закрили, завдяки його кваліфікованій участі та безстрашній позиції вдалося використати всі можливі механізми та відстояти єдиний православний храм у місті.
На початку січня 1938 року особливий сектор Кримського обласного комітету ВКП(б) ухвалив рішення про посилення боротьби з релігією.
20 січня 1938 року Димитрія Спіридоновича було заарештовано, а разом з ним – всю церковну двадцятку. Приблизно в цей же час в Євпаторії було заарештовано близько п’ятдесяти греків, які стосувалися Іллінського храму.
“Справа” проти греків формувалося навколо найбільш представницького члена церковної двадцятки Іллінського храму – Костянтина Івановича Попандопуло, оскільки він був знайомий із грецьким консулом у Москві. Д.С.Спірідонів, К.І.Спірідонова, К.І.Попандопуло, І.П.Памбуков та ще 26 осіб були звинувачені. У обвинувальному висновку слідчий Ханжин писав: “Зроблене розслідування встановило, що особи, що проходять у цій справі, є учасниками контрреволюційної грецько-націоналістичної організації, яка існувала в місті Євпаторії і ліквідована в 1937 році.
Ця контрреволюційна організація була створена в 1922 за завданням розвідки Попандопуло К.І. Загалом до складу контрреволюційної організації входила 51 людина. Спиридонів Д.С. писав від усієї контрреволюційної організації контрреволюційні наклепницькі відомості про життя в СРСР, які направляв у грецьке консульство, підтримував зв’язок із вже засудженим протоієреєм Мезенцевим”.
Рішенням трійки від 5 листопада 1938 року під головуванням капітана Якушева та за участю секретаря КримОК ВКП(б) Сеїт-Яг’єва, молодшого лейтенанта Г.Б.Малихіна Д.С. відкинув усі звинувачення та винним себе не визнав. Його розстріляли 29 листопада 1938 року.