Мученик Андрій Гнєвишев

Місяця лютого на 22-й день

Мученик Андрій народився 3 серпня 1872 року в місті Бежецьку в сім’ї купця Івана Гнєвишева, який займався торгівлею борошняним товаром і для цієї мети орендував у місті крамницю. Андрій Іванович успадкував заняття батька і займався торгівлею лляним насінням, льоноволокном, ставши згодом великим фахівцем у цій галузі. Не полишаючи своєї торгової справи, він служив сортувальником у французькій фірмі “Ернест Маке”, яка мала його своїм представником у Бежецьку.
Андрій ГневишевУ Першу світову війну Андрій Іванович був призваний на фронт рядовим. Після революції все його майно: склади, лавки і будинки – було відібрано владою. Будинок, у якому він жив із дружиною, згорів під час пожежі 1921 року, і Андрій Іванович збудував на цьому ж місці новий, але його згодом відібрала влада, і йому довелося винаймати квартиру. Андрій Іванович, утім, ніколи не шкодував про втрату майна – Бог дав, Бог і взяв. До 1937 року в нього залишився лише кінь із зимовою та літньою упряжжю, що дало йому змогу працювати візником у державній установі.
Глибоко віруюча людина, Андрій Іванович був старостою в Микільському храмі в Бежецьку, де на той час служив вікарій Тверської єпархії, єпископ Бежецький Григорій (Козирєв); з ним та з його братами-священиками Андрій Іванович мав давні дружні стосунки.
Настав час масових нещадних гонінь, і місцеві органи НКВС стали складати довідки на всіх церковнослужителів і вірян для подальшого їхнього арешту. 3 листопада 1937 року заступник начальника Бежецького відділу НКВС склав довідку на арешт Андрія Івановича, де йшлося про те, що той належав “до церковного контрреволюційного угруповання з числа колишніх торговців і черниць”.
У ніч із 2-го на 3 листопада Андрія Івановича заарештували, ув’язнили в бежецькій в’язниці й одразу допитали.
– Розкажіть слідству, з ким ви з колишніх торговців і осіб духовного звання маєте знайомство і підтримуєте зв’язки.
– Нині я ні з ким із колишніх торговців або священнослужителів знайомства і зв’язків не маю. У минулому, приблизно року в 1932-1933, я один раз був запрошений на іменини до єпископа Григорія Козирєва. Іноді я бував на квартирі у єпископа Григорія з церковних питань…
– Розкажіть, які вами і присутніми на іменинах у Козирєва велися розмови.
– За час моєї присутності розмов на політичні теми або про відносини Церкви і держави не було.
– Слідство має дані, що ви, перебуваючи на одному зі зборів духовенства, говорили про нерентабельність колгоспів і обурювалися режимом радянської влади. Чи визнаєте ви себе в цьому винним?
– Винним себе в цьому не визнаю, подібних думок проти колгоспів чи радянської влади не висловлював.
– Чи відомо вам, де перебувають нині Григорій Козирєв і його брати Іван і Василь?
– До мого арешту я чув… що єпископ Григорій Козирєв і його брати Іван і Василь заарештовані органами НКВС; за що – для мене невідомо.
– Слідством встановлено, що ви, перебуваючи на квартирі Григорія Козирєва під час його іменин, а також і вдруге під час його ювілею 1935 року, вели розмову контрреволюційного характеру, спрямовану проти радянської влади. Розкажіть, яку розмову антирадянського характеру ви вели проти радянської влади.
– Це я заперечую. Ніякої контрреволюційної розмови, спрямованої проти радянської влади і партії, ми не вели.
– Слідством встановлено, що ви в серпні 1937 року… у церкві серед населення висловлювали затяту злобу на адресу радянської влади, проповідуючи про нестерпне життя в Радянському Союзі, і погрожували хрестовим походом папи Римського. У цьому ви себе винним визнаєте?
– Ні, це повністю заперечую і заявляю, що цього я не говорив ніколи.
– Слідство востаннє від вас вимагає правдивих свідчень про вашу контрреволюційну діяльність.
– Заявляю, що я взагалі розповідати слідству про контрреволюційну діяльність не буду, тому що я її ніколи не проводив.
27 грудня 1937 року трійка НКВС засудила Андрія Івановича до десяти років ув’язнення у виправно-трудовий табір.
Після зміни керівництва НКВС і розстрілу глави НКВС Єжова, дружина Андрія Івановича, Антоніна Іванівна, почала клопотати про звільнення чоловіка, але вирок залишили без змін. Староста Микільської церкви Андрій Іванович Гневишев помер 7 березня 1941 року в Каргопольлазі Архангельської області, його поховали в безвісній могилі.