«Ікона Пресвятої Богородиці, іменована “Сурдезька”»

Місяця серпня на 15-й день

Сурдезька ікона Божої Матері перебувала у Свято-Духовому чоловічому монастирі, що також називається Сурдезьким, розташованому в селі Сурдеги недалеко від м. Паневежиса.

Найбільш ранні історичні відомості про Сурдезький монастир відносяться до 1510 року, коли турботами знатного православного християнина – поміщика Богдана Шиш-Ставицького було збудовано в цьому краї церкву. 1530 року, над ключем, неподалік від цієї застарілої вже церкви відбулося чудесне явлення ікони Пресвятої Богородиці. Незабаром після цього на місці знайдення святого образу місцевий поміщик Олексій Феодорович, на прізвисько Владика, збудував дерев’яну церкву в ім’я Святої Живоначальної Трійці.

Через 20 років, 1550 року, біля цієї церкви завдяки сприянню власниці сурдезького маєтку Анни Шишанка-Ставицької було засновано монастир.

Сурдезька обитель упродовж усієї історії свого існування (від 1550 року до Першої світової війни) залишалася разом зі святою іконою, що зберігається в ній, у лоні Православної Церкви, незважаючи на неодноразові спроби ворогів православ’я захопити монастирські маєтки, розігнати ченців і заволодіти чудотворною іконою. Переказ оповідає про те, що Сурдезький образ Пресвятої Богородиці одного разу був привезений у Трашкунський католицький монастир. Однак зображення лику Богоматері на іконі зникло, щойно її внесли в костел, а у викрадачів перекосило щелепи. Місцевий настоятель негайно ж повернув чудотворну ікону до Сурдезького монастиря з хресною ходою, під час якої один із католиків втратив розум, голосно вимовивши богохульні слова.

У цей же час одна сліпа жебрачка наблизилася до святої ікони й отримала зцілення, з гарячою молитвою опустившись перед нею на коліна, щоб за місцевим звичаєм пройти під святинею.

Відтоді в Сурдеги для поклоніння чудотворному образу приходили не тільки православні, а й католики, і старообрядці. Сурдезька ікона Богоматері приваблювала до себе прочан із Курляндії та Білорусії, але особливо шанували її російські купці з Риги. Щорічно, до 15 серпня, свята Успіння Божої Матері, вони приїжджали до монастиря і замовляли відслужити “коло”, тобто всенічну, водосвятний молебень з акафістом Богородиці, літургію і панахиду за померлими родичами. Крім того, вони прислужували в храмі, співали і читали на криласі, продавали свічки, займалися чищенням церковного начиння.

У день свята Успіння образ Богоматері покладають в особливо влаштований кіот і обносять жінками навколо церкви. Шлях не великий, але хода триває досить довго, часто із зупинками по півгодини і більше, щоб дати можливість присутнім пройти під іконою.

Примітний був і інший звичай сурдезьких прочан – наступного дня після свята обходити з хресним ходом і співом церковних піснеспівів на честь Божої Матері могили ченців і настоятелів обителі, багато хто з яких спочивали на братському кладовищі вже не одне століття.

1812 року на пожертви православних жителів м. Риги було збудовано нову кам’яну церкву, з лівого боку якої були вузькі сходи, що ведуть під вівтар – на місце явлення чудотворної ікони (там і донині б’є ключ).

Під час Першої світової війни, 1915 року, Сурдезьку ікону Божої Матері евакуювали вглиб Росії, до Ярославля, де її розмістили в іконостасі одного з храмів. 24 травня 1921 року святий образ повернувся до Литви і перебував у Паневезькій церкві.

З часу Другої світової війни і донині Сурдезька чудотворна ікона Богоматері перебуває в Каунаському Благовіщенському соборі.