Ікона Божої Матері “Слово плоть бисть” Албазинська

Албазинська ікона Божої Матері “Слово плоть єсть” – велика святиня Приамур’я, свою назву отримала від російської фортеці Албазин (нині село Албазіно) на Амурі, заснованої 1650 року знаменитим російським землепрохідцем отаманом Єрофієм Хабаровим на місці містечка даурського князя Албази.

Албазинський острог, що грізно височів над Амуром, став предметом ненависті китайського богдихана і його воєвод, які вже тоді мріяли поширити свої володіння на весь російський Сибір. Напередодні свята Благовіщення, 24 березня 1652 року, відбулося на Амурі перше військове зіткнення росіян із китайцями. Молитвами Пресвятої Богородиці язичники були розбиті і відкинуті у свої межі. Ця перемога стала для росіян благою ознакою. Але боротьба тільки починалася. Ще багатьом синам Святої Русі належало випити смертну чашу в битві за Амур – за торжество Православ’я на Далекому Сході.

У червні 1658 року албазинський загін, 270 козаків на чолі з Онуфрієм Степановим, потрапив у засідку і в геройському бою був повністю знищений китайцями.

Вороги спалили Албазин, спустошили російські землі, викрали в Китай місцеве населення. Родючий оброблений край вони хотіли перетворити на пустелю.

У ті важкі роки Пресвята Богородиця явила особливе знамення Своєї милості до Амурської землі. 1665 року, коли росіяни повернулися і відновили Албазин, прийшов на Амур із духовенством старець Єрмоген із Киренського Свято-Троїцького монастиря і приніс із собою благословення відродженому краю – чудотворну ікону Божої Матері “Слово плоть є”, що називається відтоді Албазинською. 1671 року блаженний старець заснував в урочищі Брусяний Камінь (півтора кілометра від Албазіна вниз по Амуру) невелику обитель, де і перебувала свята ікона в наступні роки.

Албазин відбудовувався. У двох храмах міста – Вознесіння Господнього і Святителя Миколая Чудотворця – підносили Безкровну Жертву албазинські священики. Неподалік від міста (вгору по Амуру) було засновано ще один монастир – Спаський. Родюча земля годувала хлібом весь Східний Сибір. Місцеве населення долучалося до російської православної культури, мирно входило до складу багатонаціональної Російської держави, знаходило в росіян захист від набігів хижих китайських феодалів.

У Москві не забували про потреби далекої Амурської околиці: зміцнювали військову оборону, покращували управління краєм. У 1682 році було утворено Албазинське воєводство. Дбали про духовну опіку приамурських племен. Помісний Собор Руської Церкви 1681 року ухвалив рішення про посилку в далекі міста, на Олену й Амур, “у даури”, “людей духовних – архімандритів, ігуменів або священиків, добрих і повчальних, для просвіти невіруючих християнським законом”. Даури і тунгуси цілими пологами приступали до святого Хрещення, велике значення мало навернення до Православ’я даурського князя Гантімура, у хрещенні Петра, зі старшим сином Катанаєм, у хрещенні Павлом.

Слуги богдихана готували, тим часом, новий напад. Після кількох безуспішних набігів 10 липня 1685 року вони підійшли до Албазіна з 15-тисячною армією і оточили фортецю. У ній перебувало 450 російських воїнів із 3 гарматами. Перший штурм був відбитий. Тоді китайці з усіх боків обклали дерев’яні стіни острога дровами і хмизом і підпалили. Подальша оборона стала неможливою. Зі стягами і святинями, серед яких була чудотворна Албазинська ікона, гарнізон у бойовому порядку залишив фортецю.

Але Божа Матір не залишила Своїм заступництвом обраного Нею граду. Розвідники незабаром донесли, що китайці раптом “нашвидкуруч, вдень і вночі” стали відступати від Албазіна, не встигнувши навіть виконати наказ богдихана про знищення засіяних російських полів. Чудовим втручанням Небесна Покровителька не тільки вигнала ворогів з російських меж, а й зберегла хліб, якого вистачило потім відновленому місту на кілька зимівель. 20 серпня 1685 року росіяни вже знову були в Албазині.

Минув рік, фортеця знову була обложена китайцями. Почалася героїчна п’ятимісячна оборона Албазіна – “Албазинське сидіння”, що посідає почесне місце в історії Російської бойової слави. Тричі – у липні, вересні, жовтні – кидалися війська богдихана на штурм дерев’яних укріплень. Вогняні стріли і розпечені ядра градом летіли на місто. Бій був такий, що ні міста, ні його захисників не видно було в диму й у вогні. І всі три рази незримий Покров Богородиці захищав албазинців від жорстоких ворогів.

До грудня 1686 року, коли китайці, визнавши своє безсилля, зняли облогу Албазіна, в місті з 826 його захисників залишалося 150 осіб.

Для продовження війни з богдиханом цих сил було недостатньо. У серпні 1690 року останні козаки на чолі з Василем Смиренниковим, одним із героїв албазинської оборони, пішли з Албазина. Ні фортеця, ні її святиня не дісталися ворогові: укріплення були зірвані та знищені козаками, Албазинську ікону Божої Матері було перенесено до Стрітенська, міста на річці Шилці, що впадає в Амур.

Але і після загибелі Албазина Бог судив його жителям виконати ще одне служіння на благо Церкви. Припинення військових дій сприяло Божим Промислом посиленню благодатного впливу Православ’я на народи Далекого Сходу. За роки війни близько сотні російських козаків і селян з Албазіна і його околиць потрапили в полон і були відведені в Пекін. Богдихан (імператор) наказав навіть віддати одне з буддійських капищ для влаштування в китайській столиці православного храму в ім’я Софії, Премудрості Божої. 1695 року митрополит Тобольський Ігнатій відправив до Софійського храму антимінс, миро, богослужбові книги і церковні посудини. У посланні до полоненого священика Максима, “проповідника Святого Євангелія в Китайському царстві”, митрополит Ігнатій писав: “Нехай не бентежиться, нижче нехай не ображається душа твоя та всіх полонених із тобою про ваше таке лихо, бо волі Божій хто противитися може? А полон ваш не без користі китайським жителям, бо світло Христової Православної віри вами їм відкривається”.

Скоро проповідь Євангелія в китайській імперії принесла плоди – з’явилися перші хрещені китайці. Російська Церква ревно дбала про нову паству. Митрополит Тобольський, Святитель Філофей, апостол Сибіру († 1727), писав грамоти пекінському духовенству і вірянам, 1715 року прибула до Пекіна Руська Духовна Місія, яка безперервно продовжувала відтоді справу християнської освіти язичників упродовж двох із половиною століть аж до самого недавнього часу.

Минули роки, настала нова епоха російського освоєння Амура. У 1850 році, у свято Всемилостивого Спаса, 1 серпня, капітаном Г. І. Невельським було піднято російський Андріївський прапор у гирлі Амура і засновано місто Миколаївськ-на-Амурі. Працями генерал-губернатора Східного Сибіру М. М. Муравйова-Амурського († 1881) і святого рівноапостольного Інокентія, архієпископа Камчатського († 1879, пам’ять 31 березня), під духовною опікою якого перебували Приамур’я та Примор’я, за кілька років увесь лівий берег Амура був забудований російськими містами, селами та козацькими станицями. Кожен рік ставав важливою сходинкою в господарському освоєнні краю, його християнській просвіті та благоустрої. За одне літо 1857 року на березі Амура було вибудувано п’ятнадцять станиць і селищ (зокрема великі станиці – Албазинська на місці стародавньої фортеці та Інокентіївська, названа так на честь Святителя Інокентія), також за одне літо 1858 року – понад тридцять поселень, серед них три міста – Хабаровськ, Благовєщенськ, Софійськ.

У травні 1858 року, в день Святителя Миколая Угодника, в Усть-Зейський козачий пост прибули М. М. Муравйов-Амурський і архієпископ Камчатський Інокентій. Святителем Інокентієм був тут закладений храм на честь Благовіщення Божої Матері – перша будівля нового міста. За ім’ям храму і місто було названо Благовіщенськом – в пам’ять про першу перемогу над китайцями на свято Благовіщення 1652 року і в пам’ять про храм Благовіщення в Іркутську, в якому починав своє священнослужіння святитель Інокентій, а також на ознаменування того, що “звідси піде блага звістка про возз’єднання Приамурського краю з Російськими володіннями”. Нові переселенці на шляху до Амура, проїжджаючи через Стрітенськ, старанно молилися Святій Захисниці Приамур’я перед Її чудотворною Албазинською іконою. Молитви їхні були почуті: Айгунський (1858 року) і Пекінський (1860 року) договори остаточно закріпили за Росією лівобережжя Амура і Примор’я.

1868 року єпископ Камчатський Веніамін Благонравов, наступник святителя Інокентія, переніс святу ікону зі Стрітенська до Благовєщенська, повернувши Амурському краю його славну святиню. Новий період у вшануванні Албазинської ікони Божої Матері розпочався з 1885 року і пов’язаний з ім’ям єпископа Камчатського Гурія, який встановив щорічне святкування їй 9 березня і щотижневе читання акафісту з молебним співом.

… Влітку 1900 року, під час “Боксерського” повстання в Китаї, хвиля заколоту дійшла і до російських рубежів. Китайські війська несподівано з’явилися на березі Амура перед мирним Благовіщенськом. Дев’ятнадцять днів ворог стояв перед беззахисним містом, обсипаючи його артилерійським вогнем, погрожуючи вторгненням на російський берег. Обмілілий Амур полегшував переправу противнику. Але в Благовіщенському храмі невпинно йшла служба, читали акафісти перед чудотворною Албазинською іконою. І Покров Божої Матері, як за давніх часів албазинських боїв, був простягнутий над містом: не наважившись перейти Амур, ворог пішов від Благовіщенська. За розповідями самих китайців, вони часто бачили в ті дні, як берегом Амура проходила Світла Жінка, яка вселяла їм непереборний страх і позбавляла їхні снаряди згубної сили.

Понад 300 років охороняє амурські рубежі Русі чудотворна Албазинська ікона Божої Матері. Православний народ шанує її не тільки як Покровительку російських воїнів, а й як Помічницю матерів. Віряни моляться перед іконою за матерів під час їхнього вагітності та пологів – “дарує бо Богородиця вірним рясні дари цілющі від невичерпного джерела святої ікони Албазинської”.