Ікона Божої Матері іменована “Жировицька”
Місяця травня на 7-й день
Ікона Божої Матері Жировицька з’явилася 1470 року в містечку Жировиці Гродненського краю. У лісі, що належав православному литовському вельможі Олександру Солтону, пастухи побачили надзвичайно яскраве світло, що проникало крізь гілки грушевого дерева, яке стояло над струмком під горою. Пастухи підійшли ближче і побачили на дереві невелику ікону Божої Матері в променистому сяйві. Пастухи з благоговінням взяли ікону і віднесли Олександру Солтону, який не надав особливого значення повідомленню пастухів, але ікону все-таки взяв і замкнув у скриньку.
Наступного дня до Солтона прийшли гості, і господар захотів показати їм знахідку. На свій подив, він не виявив ікони в скриньці, хоча незадовго до цього бачив її. Через деякий час пастухи знову знайшли ікону на тому ж місці і знову віднесли її Олександру Солтону. Цього разу він поставився до ікони з великим благоговінням і дав обітницю спорудити на місці явлення церкву на честь Пресвятої Богородиці. Біля дерев’яного храму незабаром з’явилося селище й утворилася парафія. Близько 1520 року храм геть згорів, незважаючи на зусилля жителів загасити пожежу і врятувати ікону. Усі думали, що вона загинула. Але одного разу селянські діти, повертаючись зі школи, побачили дивовижне видіння: Діва незвичайної краси в променистому сяйві сиділа на камені біля згорілого храму, а в руках у Неї була ікона, яку всі вважали згорілою. Діти не наважилися підійти до Неї, але поспішили розповісти про видіння рідним і знайомим. Усі прийняли розповідь про видіння за Божественне одкровення і разом зі священиком вирушили до гори. На камені біля запаленої свічки стояла Жировицька ікона Божої Матері, яка анітрохи не постраждала від вогню. На деякий час ікону поставили в будинку священика, а камінь був обгороджений. Коли збудували кам’яний храм, туди поставили чудотворну ікону.
Згодом біля храму виник чоловічий монастир. Його братство очолило боротьбу за Православ’я проти унії та латинства. 1609 року монастир був захоплений уніатами і перебував у їхніх руках до 1839 року. Весь цей час Жировицька ікона Божої Матері користувалася шануванням і уніатів, і католиків. 1839 року монастир був повернутий православним і став першим місцем відновлення православного Богослужіння в західноруському краї.
Під час першої світової війни Жировицьку ікону Божої Матері перевезли до Москви, а на початку 20-х років її повернули в обитель. Нині вона перебуває в соборі на честь Успіння Пресвятої Богородиці Жировицького монастиря Мінської єпархії і глибоко шанується за її благодатну допомогу. Ікона вирізана на камені розміром 43 х 56 мм.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь Пресвятой Богородице пред иконой Ея «Жировицкой», глас 5
Пред свято́ю Твое́ю ико́ною, Влады́чице,/ моля́щиися исцеле́ний сподобля́ются,/ ве́ры и́стинныя позна́ние прие́млют/ и ага́рянская наше́ствия отража́ют./ Те́мже и нам, к Тебе припа́дающим,/ грехо́в оставле́ния испроси́,/ по́мыслами благоче́стия сердца́ на́ша просвети́/ и к Сы́ну Твоему́ моли́тву вознеси́// о спасе́нии душ на́ших.
Кондак Пресвятой Богородице пред иконой Ея «Жировицкой», глас 4
Вели́чия Твоя́ кто испове́сть,/ Пресвята́я Де́во,/ Творца́ всех Христа́ Бо́га Ро́ждшая?/ Еди́на бо еси́ Ма́ти и Де́ва,/ Преблагослове́нная и Препросла́вленная,/ упова́ние на́ше, исто́чник благосты́ни,// ве́рным прибе́жище и ми́ру спасе́ние.
Молитва Пресвятой Богородице пред иконой Ея «Жировицкой»
О, Премилосе́рдная Госпоже́, Де́во Богоро́дице! Ки́има устна́ма прикосну́ся ко святы́ни Твое́й или́ ки́ими словесы́ испове́м щедро́ты Твоя́, лю́дем явля́емыя: никто́же бо, притека́яй к Тебе́, отхо́дит тощ и не услы́шан. От ю́ности моея́ взыска́х по́мощи и заступле́ния Твоего́ и николи́же лише́н бых милосе́рдия Твоего́. Зри́ши, Госпоже́, ско́рби се́рдца моего́ и я́звы души́ моея́ ве́си. И ны́не, коленопреклоне́нно предстоя́ пред пречи́стым Твои́м о́бразом, моле́ния моя́ приношу́ Ти: не лиши́ мя всеси́льнаго хода́тайства Твоего́ в день ско́рби моея́ и в день печа́ли моея́ заступи́ мя. То́ка слез мои́х не отврати́ся, Влады́чице, и ра́дости мое́ се́рдце испо́лни. Прибе́жище и предста́тельство бу́ди мне, Ми́лостивая, и све́та Твоего́ заря́ми ум мой просвети́. И не то́кмо молю́ Тя о себе́, но и о лю́дех, притека́ющих к заступле́нию Твоему́. Це́рковь Сы́на Твоего́ во бла́гости соблюди́ и огради́ ю́ от злоко́зненных наве́тов враг, возстаю́щих на ню. Архипа́стырем на́шим посли́ по́мощь Твою́ во апо́стольстве и сохрани́ их здра́вы, долгоде́нствующи, пра́во пра́вящи сло́во и́стины Госпо́дни. Па́стырем испроси́ у Бо́га, Сы́на Твоего́, ре́вность и бде́ние о душа́х вруче́ннаго им ста́да слове́снаго и дух ра́зума и благоче́стия, чистоты́ и пра́вды Боже́ственныя им низпосли́. Испроси́ та́кожде, Влады́чице, у Го́спода власте́м предержа́щим и градоправи́телем му́дрость и си́лу, судия́м пра́вду и нелицеприя́тие, всем же, притека́ющим к Тебе́, дух целому́дрия, смиренному́дрия, терпе́ния и любве́. Еще́ же молю́ Тя, Премилосе́рдная, осени́ страну́ на́шу кро́вом Твоея́ благосты́ни и изба́ви ю́ от бе́дствий стихи́йных, наше́ствия иноплеме́нников и междоусо́бных нестрое́ний, да вси, живу́щии в ней, в любви́ и ми́ре пребыва́юще, ти́хое и безмяте́жное житие́ поживу́т и, благ ве́чных моли́твами Твои́ми унасле́дивше, возмо́гут ку́пно с Тобо́ю восхваля́ти Бо́га на Небеси́ во ве́ки. Ами́нь.
Ще в розробці
