Володимирська (Києво-Вишгородська) ікона Божої Матері

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 21-й день / червня на 23-й день

Образ Пречистої Богородиці «Володимирська», який має ще й іншу назву «Києво-Вишгородська», є найдавнішим серед сімнадцяти Богородичних ікон, згаданих у церковному календарі.

У момент загострення боротьби між руськими містами і князівствами князь Андрій Юрійович, нащадок святого Володимира, в народі прозваний Боголюбським, розорив Київ. І в 1169 році силоміць вивіз із опального міста ікону Богородиці. Він відправився з нею в бік Володимира-на-Клязьмі, до далекої північно-східної частини Русі, де прагнув зміцнити власну столицю великого і незалежного князівства.

Чи був цей вчинок проявом політичної далекоглядності, або ж він був наслідком особистої полум’яної віри — можна сперечатися. У ті часи майже ніяка людина не мислила життя без Бога, тому часто важко для Середньовіччя відокремити політичні діяння від справ віри. Крім того, церковне передання зберегло образ іншого князя Андрія — молитовника, святого. І чудові храми, побудовані з його волі (разом з відкриттями археологів), підтверджують його високе особисте благочестя і особливу ревність до віри.

З волі Божої, образ, спочатку викрадений у киян, дуже скоро став святинею не лише князівського будинку, але і всієї держави, яку створював Андрій. Як велика святиня він «повернувся» і до Києва, і до кожного православного міста. Образ став надбанням православних церковних людей по всій землі. Зараз ця святиня знаходиться в Москві, в Третьяковській галереї. Ідеться, звичайно ж, про Володимирську ікону Божої Матері.

Створення найвідомішої із тих, що дійшли до нас, руських ікон зазвичай пов’язують з ім’ям євангеліста Луки. Він володів талантом художника і ще за життя Діви Марії написав кілька Її портретів. За переданням, ікона Володимирської Божої Матері була написана саме апостолом Лукою в першому столітті від Різдва Христового: за бажанням сучасників апостол змалював лик Богоматері з Немовлям на руках, причому зробив це на дошці столу, за яким в юності Спасителя сиділи Іісус Христос, Діва Марія і Іосиф Обручник.

Точних підтверджень цьому немає, і Церква не наполягає на буквальній достовірності такого передання, хоча й не відкидає його. Існує велика кількість копій, які століттями переписувалися безіменними майстрами із покоління в покоління. Однією із таких ікон, можливо, і є Володимирський образ.

Він був подарований киянам Константинопольським патріархом Лукою Хрисовергом як благословення руському стольному граду. Після свого прибуття на Русь ікона з 1131 року перебувала в Богородичному монастирі, який знаходився у Вишгороді — одному із північних передмість Києва. Більшість дослідників вважають, що Вишгородську святиню створили візантійські майстри, але є цілком обґрунтоване припущення, що вона може мати і суто руське походження, а написав її преподобний Аліпій Печерський, відомий київський іконописець XI–XII століть. Хай там як, вже з самого початку свого існування святе зображення Богородиці особливо шанувалося русичами, практично відразу ставши національною святинею.

Київська доба історії Володимирської ікони збіглася з часом князювання Юрія Долгорукого — особистості суперечливої. Він міцно тримався за Київський престол та прагнув зберегти Київ столицею. А його син Андрій був людиною іншого складу. Він виріс на північному сході Русі, тому рідні простори йому були куди миліші за центральні землі держави. І зрештою, він вирішив остаточно порвати з Києвом, повністю присвятивши своє життя розвитку власного уділу. А щоб його починання отримали благословення з Неба, князь вирішив забрати із київських меж одну із найшанованіших святиню Русі і перенести її до столиці північних володінь, якою в той час було місто Володимир.

Спочатку вона знаходилась в Боголюбах — передмісті Володимира, де знаходилася заміська княжа резиденція. Але дуже скоро її перенесли до самої столиці і помістили в тільки що побудованому Успенському соборі, яким князь дуже пишався і вважав справою всього свого життя. Храм став постійним місцем перебування образу. Щодня до нього приходили велика кількість людей, і багатьом із них по їхнім палким молитвам Пречиста Діва подавала зцілення і звільнення від різних скорбот. Так тривало до самої татаро-монгольської навали 1238 року, коли майже всі міста Русі були зруйновані і спалені завойовниками. Але волею Божою в дні страшного розорення ікона не постраждала — існує передання, що ординці,  котрі увірвалися до собору і здирали зі стін всі блискучі і хоч скільки-небудь цінні предмети, просто побоялися чіпати святиню. Вони дивилися на лик Богоматері, і їх охопив невимовний жах, вони змушені були поспіхом покинути храм.

Всі роки чужоземного ярма святий образ перебував у Володимирі. Але через сторіччя його на деякий час принесли до Москви. Сталося це під час набігу Тамерлана в 1395 році. Тоді жителі столиці, усвідомлюючи загрозу, яка нависла над ними, і розуміючи, що орди завойовників багаторазово перевищують число руських ратників, занепали духом, і ніщо не могло прогнати тугу з їх сердець. Тоді митрополит Кіпріан і наказав доставити із Володимира велику святиню — щоб вона надихнула морально пригнічених воїнів. І сталося диво — Тамерлан відступив, так і не давши бою. Передання свідчить, що Богородиця особисто з’явилася йому уві сні разом зі святими, і це видіння устрашило завойовника. Він вирішив не ризикувати і не мати справу з духовними покровителями москвичів. Після цього випадку ікону стали шанувати ще більше.

У Москві тоді лик Богородиці не залишився — його повернули до Володимира, де він перебував ще сто років. Тільки у 1480 році, коли відбулося «Стояння на Угрі», ікону Богородиці остаточно перенесли до Москви. З 1480 до 1918 року вона зберігалася в Успенському соборі Кремля ліворуч від головних Царських врат.

Прийшов кривавий 1917 рік, і через декілька місяців після революції та захоплення більшовиками влади святині були конфісковані. Володимирську ікону спочатку направили на реставрацію, потім вона експонувалася в Державному історичному музеї, а в 1930 році її передали до Третьяковської галереї. До 1989 року вона знаходилася в самому приміщенні музею, поки в 1989 році її не помістили в спеціальному кіоті у відновленому храмі святителя Миколая в Толмачах.

Ікона належить до давнього типу зображень Богородиці, який називається «Розчулення». Це найніжніші ікони Богородиці, на них Пресвята Діва пригорнулася до Свого Сина, а Він пригорнувся до Неї. Вони ніби ведуть якийсь внутрішній діалог між собою, а той, хто молиться, стає немовби учасником цієї розмови Матері і Богонемовляти.

На жаль, ікона майже втратила свій первісний вигляд. Від стародавнього барвистого шару збереглися лише фрагменти — лики Спасителя і Богородиці, а також елементи одягу. Решта — більш пізні домальовування, виконані вже володимиро-московськими майстрами після того, як зображення декілька разів потерпало від пожеж.

Тропарі, кондаки, молитви та величання