Писарівська ікона Божої Матері

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 24-й день

Село Писарівка на Вінничині знаходилося на березі річки Постолової та здавна було населене православними вірянами. У XVIII сторіччі Промислом Божим у селі відбулося дивовижне з’явлення ікони.

Згідно з переданням, чудо сталося в день святкування Різдва Іоанна Предтечі. На світанку жителька села прийшла до криниці і побачила ікону, яка плавала у воді. Звістка про цю небачену подію розійшлася по всьому селу, але ніхто із місцевих жителів не міг вийняти святиню із колодязя. Мандрівники, котрі проїжджали через Писарівку і котрих місцеві жителі називали «чумаками», після спільної молитви підняли ікону й зі співом перенесли її до будинку. Того ж дня стало відомо про перше диво: під час підняття ікони житель села, у якого була пошкоджена рука, зцілився, доторкнувшись до неї.

Поголос про дивовижне знайдення ікони обійшов всі навколишні селища, і багато хворих, які прагнули зцілення, стали приходити до криниці за водою, котра вважалася чудотворною. Господар колодязя дуже дратувався через те і засипав його. Невдовзі після того він повністю осліп і лише за сорок років, перед самою смертю, усвідомивши свій гріх, приніс покаяння.

Спочатку ікона знаходилася в будинку жінки, яка першою її побачила. Через декілька днів після знайдення було помічено, що на лику з’явилася волога. Поверхню ікони ретельно витерли, але волога з’являлася знову і знову. В народі стали говорити, що ікона плаче.

У той час Писарівка не мала свого парафіяльного храму, і селяни ходили на службу до дерев’яної церкви села Гулевці, зведеної на честь Різдва Божої Матері в 1742 році. З благословення священника храму образ урочисто перенесли до церкви. Дотримуючись традиції Подільського краю, було вирішено звершувати відпуст іконі на Різдво Іоанна Предтечі. Окрім того, на згадку про дивовижне її знайдення парафіяни виготовили для неї круглий кіот з різною рамою.

1885 року в Писарівці старанням парафіян була побудована дерев’яна Свята-Покровська церква. Ікону хресним ходом було перенесено до нового храму і поміщено в іконостасі, де для неї було відведено особливе місце над Царськими вратами. Під час молебнів її урочисто спускали для поклоніння вірян.

На початку ХХ століття відбувся хресний хід з іконою до Калинівського хреста. Комсомольці, зваблені блиском мідного окладу, вирішили, що він золотий, і спробували відібрати ікону, але селяни відстояни свою святиню, а потім таємно повернули її до храму.

У 1936 році місцеві активісти-безбожники зруйнували храм і звалили всі ікони у дворі для спалення. Коли викинули чудотворну ікону Божої Матері, вона скотилася з пагорба до одного із будинків. Безбожники про ікону забули, а віряни сховали її в спеціально зробленій ніші.

Перед війною із матеріалів зруйнованого храму в центрі Писарівки сільська рада спорудила клуб. Під час же окупації німецький уповноважений, дізнавшись про те, що будівля церкви знищена, наказав протягом доби звести в селі «кірху» для проведення богослужінь. Там було поміщено і святу Писарівську ікону Божої Матері.

Після звільнення Писарівки «кірху» перебудували під магазин, а чудотворна ікона продовжувала перебувати в не пристосованому для її зберігання приміщенні, бо через страх перед владою ніхто із вірян не наважувався забрати її до свого будинку. Образ сильно постраждав від сирості, але це забуття тривало недовго. Ікона стала з’являтися в сонному видінні одному із місцевих жителів, і він зі страху Божого вирішив забрати образ до будинку своєї матері Матрони. У цьому будинку, в окремій кімнаті, ікона перебувала до кінця 1960-х років. На прохання Матрони черниця, яка проживала в сусідньому селі після закриття Браїлівського монастиря, зробила для ікони оксамитовий оклад з вишитим написом.

Віруючі селяни, які приходили до своєї ікони, були дуже засмучені тим, що лики Богородиці та Младенця були ледве видні. Місцевий художник-самоук, бажаючи надати іконі благоліпного вигляду, написав нове зображення поверх старого. Оскільки воно вийшло грубим і далеким від початкового образу, нова хранителька ікони, раба Божа Марфа, пробувала очистити ікону від пізнішого запису, проте, не маючи навичок, не змогла цього зробити.

На початку 1980-х років на прохання священника Володимира Розмана ікона була передана до храму села Корделівка. Через декілька років церковною громадою села Писарівка було зведено новий кам’яний Покровський храм. У день вшанування Казанської ікони Божої Матері жителі Корделівки хресним ходом принесли ікону до Писарівки, де вона з честю була зустрінута вірянами й встановлена у храмі поблизу іконостасу.

Трудами настоятеля храму священника Володимира Самойлюка на місці старої сільської церкви було встановлено пам’ятний хрест. Сама криниця, де була знайдена ікона, не збереглася, однак люди не забували місце знайдення чудотворного образу. Поряд з ним тепер встановлено поклонний хрест і викопано новий колодязь, воду якого місцеві жителі вважають цілющою та благодатною.

Щороку в день знайдення ікони біля криниці звершується водосвятний молебень, на який збираються всі благочестиві жителі села. Цей день для них є місцевим святом.

2003 року на прохання настоятеля Свято-Покровського храму села Писарівка отця Володимира ікона була привезена до Вінниці й відреставрована в іконописній майстерні при храмі священномученика Володимира.