Ікона Божої Матері «Любецька»

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 7-й день

У Свято-Миколаївському кафедральному соборі міста Умані знаходиться список чудотворної Любечської ікони Божої Матері. Явлення образу відноситься до часу утвердження християнства на Русі. Ікона відома багатьма чудесами, про що свідчить святитель Димитрій Ростовський. Про неї збереглося таке передання: в Любечі жив бідний мʼясник, який мав дружину і двох дітей. Старший син, наслідуючи батька в його роботі, взяв в руки ніж та став грати з ним і ненавмисно завдав смертельну рану молодшому братові. Від страху перед тим, що сталося, дитина сховалася від покарання в грубку. Мати не знаючи цього, затопила грубку, і юнак став горіти.

Тим часом до хати повернувся господар. Побачивши, що відбувається, він у нестямі від горя накинувся на дружину і завдав їй смертельного удару. У великому горі він пішов з дому на берег Дніпра, сів у човник і поплив за течією. Жахливі події приспали його, але човен замість того, щоб плисти в бік Києва, повернувся до берега біля міста Любеча. Прокинувшись, він побачив на березі ікону Божої Матері. Сповнений незрозумілої віри і надії, помолившись, він взяв у руки явлену ікону і поніс її додому. Які ж були його здивування і радість, коли вдома він знайшов все своє сімейство живим і неушкодженим! У XVII столітті Любечська ікона стала відома і киянам.

В 1653 році очікували нападу поляків на Любеч, і тому ікону перевезли за розпорядженням митрополита Сильвестра Косова до Києва. Потім, не пізніше 1689 року, ікона повернулася до Любеча, так як святитель Димитрій Ростовський того року приходив до Любеча для поклоніння чудотворному образу.

Між 1689 і 1701 роками первісний образ Любечський знову опинився в Києві. Відомі дві грамоти митрополита Варлаама Ясинського, які підтверджують перенесення ікони до Любеча із Києва в 1701 році за Чернігівського архієпископа Івана Максимовича, а також факт  образу монахом Києво-Печерської Лаври Інокентієм. Відомо також, що місцем перебування ікони в Любечі після 1701 року був Пречистенський храм Любецького Антоніївського монастиря, а пізніше — монастирська церква Воскресіння Господнього. По суботах біля чудотворної ікони з благословення Варлаама Ясинського, митрополита Київського, служилися акафісти, що підтверджується його грамотами.

У страшні роки безбожного атеїзму ікона була загублена. Список чудотворної ікони, написаний на дереві, був подарований громаді міста Умані під час повернення Свято-Миколаївського храму вірянам у 1989 році. У 1999–2001 роках час від часу ікона видавала миро. Багато парафіян собору свідчать про отримання зцілення після молитви біля ікони.

Тропарі, кондаки, молитви та величання