Ікона Божої Матері іменована Ктиторська

Місяця січня на 21-й день

Неподалік Ватопедського Афонського монастиря, побудованого 395 року в період царювання Костянтина Великого, під час сильної бурі впав із корабля в море царевич Аркадій, син імператора Феодосія Великого. Усі думали, що він загинув. Однак недалеко від того місця, де знаходився монастир, під тінню одного з прибережних чагарників супутники Аркадія побачили царевича, який спокійно спав. Прокинувшись, він розповів, як був чудесним чином врятований від неминучої загибелі заступництвом Богоматері. На згадку про цю подію монастирю, що розташувався тут, було дано назву “Ватопед”, тобто кущ отрока.

Імператор Феодосій Великий, дізнавшись про чудесний порятунок сина, на знак подяки за це не тільки поширив, прикрасив і збагатив Ватопедський монастир, а й пожертвував обителі зроблену з мастики ікону Божої Матері. Цю ікону було названо “Ктиторською” (інша назва – Віматарісса або Вівтарниця) – в пам’ять про те, що імператор був ктитором (у перекладі з грецької – влаштованим та прикрашеним монастиря). Цю “Ктиторську” ікону помістили в соборному Благовіщенському храмі у вівтарі на горньому місці. Це послужило приводом до назви цієї святої ікони ще “Вівтарницею”.

862 року, коли араби, плюндруючи й грабуючи Крит, Сицилію та інші острови, коли вони стали перебувати вже в межах св. Афонської Гори й наближалися до Ватопедської обителі, екклесіарх монастиря ієродиякон прп. Сава Віматаріс (Вівтарник), не бажаючи допустити, щоб вони поглумилися над християнськими святинями, сховав Ктиторську ікону й хрест у колодязі, що знаходився під помостом вівтаря. Поставивши перед святинями палаючу свічку, він насунув зверху мармурову плиту врівень із помостом. Однак самого священика варвари схопили і повели в полон.

Лише майже через сімдесят років нещасний бранець отримав свободу. Душа його прагнула туди, де він колись служив Господу – до Святої Гори. Чудовий колись Ватопед тепер являв собою жалюгідні руїни. Нечисленна братія працювала над оновленням розореної обителі, до них приєднався і старець-полонений.

Пригадуючи події колишнього життя й обставини, за яких він мав покинути Ватопедську обитель, ієродиякон вказав місце, куди він сховав святу ікону Богоматері та хрест, і просив зрушити одну з плит вівтарного помосту. Під нею братія дійсно знайшла і ікону Пресвятої Богородиці, і животворящий Хрест Господній. Навіть свічка ще горіла перед ними.

Ця свічка й досі горить невгасимо при святій Ктиторській іконі Богоматері: ченці, підбавляючи віск, зберігають її в такий спосіб із роду в рід.

Оскільки обидві святині були знайдені в понеділок, то, починаючи з часу їхнього набуття, цього дня у Ватопедській обителі звершують урочистий молебень до Божої Матері в соборі, а наступного дня служать урочисту літургію з благословенням коливок та підношенням частини проскури на честь Богоматері. Таке постійне святкування триває понад десять століть і якнайкраще свідчить про істинність події, глибоко закарбованої в переказах Ватопедської обителі.

Ктиторська ікона нині перебуває у вівтарі соборного храму, на горньому місці.