Блаженний Ісидор Ростовський, Христа ради юродивий

Місяця травня на 14-й день

Св. блаженний Ісидор був родом із Пруссії. Він в юності прийняв православ’я і відрікся від світу, став юродствувати і залишив багатий дім батьків із посохом у руках.

Прийшовши в Росію, він зупинився в Ростові Великому і, полюбив його за красу, залишився в ньому жити. Він побудував собі хатину з гілок у місті, на піднесеному сухому місці посеред величезної калюжі, і прожив у ній до самої своєї смерті. Втім, він віддалявся в неї тільки для молитви. Дні ж він проводив на вулицях міста, терплячи всіляку ганьбу.

Одного разу один ростовський купець плив морем. Почалася буря, і корабель гинув. Кинули жереб, щоб дізнатися, за чиї гріхи всі гинуть і кого треба кинути у воду. Жереб упав на самого господаря. Його посадили на дошку і спустили в море. Довго носило його по хвилях, і нарешті він став тонути. Тоді з’явився йому блаженний Ісидор. “Чи впізнаєш ти мене?” – запитав він. “Раб Божий Ісидоре, допоможи мені!” – насилу промовив нещасний. Блаженний посадив його знову на дошку, направив її слідом за кораблем і, наздогнавши його, посадив на нього купця. Супутники його, побачивши його у своєму середовищі, були охоплені страхом і радістю, бо зрозуміли, що сталося диво. Купець же мовчав, тому що блаженний заборонив йому розповідати про те, що трапилося з ним. Повернувшись до Ростова, купець щоразу, коли зустрічав блаженного Ісидора, ще здалеку шанобливо йому вклонявся, але якщо юродивий сам проходив повз нього, то щоразу підтверджував свою заборону. І купець завжди говорив, що був врятований від смерті Божественною силою.

Одружився в Ростові молодий князь Сава Оболенський. Під час весільного бенкету блаженний Ісидор увійшов до палати і, надівши на нареченого шапку, сплетену з трави і польових квітів, сказав: “Ось тобі й архієрейська шапка!” Усі зніяковіли, а блаженний уже втік і галасував із дітьми на вулиці. Але після народження свого сина-первістка молода княгиня Дарина Василівна Оболенська померла, а невтішний вдівець постригся у Ферапонтовому Білозерському монастирі з ім’ям Іоасаф і був з 1481 по 1489 р. архієпископом Ростовським. Він був духовним сином прп. Мартиніана і помер на спокої у Ферапонтовому монастирі.

За кілька днів до смерті блаженний Ісидор зачинився у своїй хатині, молячись зі сльозами. У хвилину його тихої і самотньої кончини дивовижні пахощі розлилися по всьому місту; заглянувши в хатину, один перехожий побачив, як він лежить на землі на спині, зі складеними на грудях руками.

Поховали його в самій хатині, і шанувальники його спорудили на могилі його церкву в ім’я Вознесіння Господнього. У XVI ст. її було замінено кам’яною, а в XIX ст. було влаштовано раку. Незліченні були чудеса, що відбувалися на могилі його. Одного священника, який хотів розкопати могилу блаженного, відкинула невидима сила, і він втратив почуття. Прийшовши до тями, він покаявся і отримав зцілення.

Тропарі, кондаки, молитви та величання