Блаженний Андрій Симбірський (Огородников)

Місяця травня на 21-й день – знайдення мощей / листопада на 27-й день

У миру Андрій Ілліч Огородников, народився 17 липня 1763 року в Сімбірську, в сім’ї міщан, з 7 років став юродствувати, взяв на себе подвиг посту (в їжу впродовж усього життя він уживав лише хліб і розварені сухі ягоди, а у свята – чай з медом) і подвиг мовчання (“розмовляв” за допомогою жестів і окремих звуків, хоча не був позбавлений дару мови).

Рано осиротів, до 1813 р. жив у брата, а після його смерті – у вдовиної сестри, яка покинула заради нього монастир. Поміщиця Є.А. Мільгунова збудувала для св. Андрія будинок і призначила йому довічне утримання в розмірі 60 р. на рік.

Усе своє життя Андрій був парафіянином Вознесенського собору, де щотижня долучався до Тіла і Крові Христових. До цього храму блаженний ставився з особливим розчуленням: міг усю ніч (навіть зимову) молитися, стоячи під стінами собору або на його дзвіниці, а іноді його бачили, як він навіть повзає біля огорожі храму й цілує низенькі її стовпчики.

Усю милостиню, яку отримував, блаженний роздавав жебракам, був дуже лагідний, приборкував свою плоть, пересуваючись тільки бігом, а якщо й стояв на місці, то розгойдувався подібно до маятника. Спав він завжди дуже мало, на дошках або голій підлозі, нічого не підкладаючи під голову, щоб під час сну голова нічого не торкалася.

Блаженний мав дар прозорливості та зцілення, утихомирював біснуватих. Жителям Симбірська, які приходили в Саров, прп. Серафим Саровський говорив: “Навіщо це до мене, убогого, ви трудитеся приходити? У вас краще за мене є, Андрій ваш Ілліч”.

Деякі вчинки блаженного здавалися оточуючим дивними і безрозсудними, але завжди приводили до блага. Наприклад, витягнувши кляп із барильця з олією в крамниці торговця, Андрій зберіг людей від смертельної небезпеки, оскільки в спорожнілому барильці знайшли мертву змію. Іншим разом, вбігши в будинок однієї міщанки, блаженний вихопив із печі розпечену чавунницю зі щами і, розбивши її, втік. На дні розбитої посудини виявили величезного павука. Часто блаженний хапав руками розпечений метал, цілував киплячий самовар, нерідко обливаючись при цьому окропом, але все це не завдавало йому жодної шкоди.

Святий Андрій смиренно і лагідно переносив усі ганьби, знущання, а то й побої: стояв, притупивши погляд і опустивши голову. Це викликало розгубленість кривдників, а іноді й напоумлення про подвиг блаженного.

Помер 27 листопада 1841 року в Симбірську, його поховали при величезному скупченні народу в Симбірському Покровському монастирі. За свідченням очевидців, від тіла подвижника виходили пахощі. На могилі блаженного на народні пожертви було зведено величну чавунну каплицю із золоченими маківками. Її зруйнували в 1930-ті роки…

1991 року під час археологічних розкопок на цвинтарі колишнього Покровського монастиря було виявлено осквернену могилу блж. Андрія. Того ж року було отримано перші відомості про чудесні зцілення і допомогу на могилі блаженного, підготовлено історичну довідку в комісію з канонізації при Священному Синоді.

У 1995 році поруч із могилою зводиться каплиця, у лютому до розгляду прийнято два томи матеріалів, зібраних про подвижника.

3 червня 1998 р. було знайдено мощі блаженного Андрія і відбулася його канонізація як місцевошанованого святого.

У 2004 р. Архієрейським Собором подвижника було прославлено в лику святих Руської Православної Церкви.