...
Житія святих,  Травень

Блаженна Домніка Олешківська

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 28-й день / листопада на 27-й день — знайдення мощей / серпня на 23-й день — Собор Херсонських святих

Блаженна Домніка народилася в Олешках у родині заможних селян Таврійської губернії (нині Херсонська область) 3 вересня 1881 року. Жити в любові і достатку Домні (так її хрестили в дитинстві) довелося недовго. Її мати померла, коли дівчинці було всього лише сім років. Батько одружився вдруге, і Домні в рідному домі довелося несолодко. Мачуха так сильно гнобила і ображала пасербицю, що, трохи підрісши, дівчинка воліла краще жити на кладовищі, ніж у себе вдома.

У п’ятнадцять років, здійснивши разом з односельцями паломництво до Києво-Печерської Лаври, Домна не повернулася назад, а знайшла собі житло в одному із кладовищенських склепів Києва. Роблячи прості ладанки для паломників, вона заробляла собі на хліб. Жити, щоправда, доводилося їй впроголодь.

Волею-неволею їй довелося повернутися до рідного селища. Але вдома нічого не змінилося, жити там їй було нестерпно, і в 1896 році Домна прийшла до школи для дівчаток-сиріт при Свято-Успенському жіночому Олешківському монастирі. Там вона навчилася читати і писати, а школу безперервної молитви Домна почала проходити ще в Києві, у кладовищенському склепі, коли по ночах, тремтячи від холоду і страху, безупинно повторювала Іісусову молитву. Після закінчення навчання вона була прийнята до обителі послушницею з ім’ям Домніка.

Люблячи на самоті віддаватися богомисленню і молитві, Домніка випросила собі важкий послух пастуха монастирського стада. Тут вона почала проходити наступний клас богословської освіти. Кращі богослови сучасності саме таким чином і здобували свої духовні дипломи. Преподобний Клеопа Румунський точно так само високо в горах, серед телят і корів, отримав атестат з відзнакою з богослов’я, читаючи святих отців і творячи за чотками невпинну молитву. Домніка теж серед монастирських тварин отримала від Бога відмінну оцінку з богослов’я, за що була нагороджена даром прозорливості і пророцтва. Так здобувають вчені ступені справжні богослови.

Деякі люди в той час бачили дивну картину: Домніка вголос читає Псалтир, а телята збираються біля неї і уважно, розчепіривши вуха, слухають. Ми не знаємо, як добре вони розуміли те, що читала послушниця, але коли після читання вона віддавала їм команду «ідіть пасіться» або «ходімо на водопій», то вони слухали її, наче добре навчені солдати свого начальника.

Коли над небом країни ще тільки починали збиратися грозові революційні хмари, Домніка вже знала, яким дощем з градом та блискавками закінчиться ця буря. Сховавшись в кукурудзяному полі, вона молилася в гущі рослин з піднятими руками: «О Матір Божа, що ж з нами тепер буде?»

Після 1917 року, коли червоні богоборці, вже стали підбиратися до Олешок, Домніка стала роздавати черницям монастиря якісь дивні речі. Комусь шматочок ганчірки, комусь недогарки свічок, комусь камінчики, а комусь розсаду.

Всі пророцтва і передбачення, які блаженна Домніка відкривала своїм відвідувачам, незмінно збувалися.

Революційні активісти монастир швидко закрили, а черниць розігнали. Кожна із них виживала в світі, як могла. Але ось що цікаво. Ті, хто отримав від Домніки ганчірочку, влаштувалися працювати на фабрику; хто камінчик — на будівництво, хто розсаду — у колгоспі, а хто огарки свічок — у свічній лавці при храмі. На місці монастиря спочатку був культрадгосп, потім трудова артіль, а пізніше дитяча колонія «Червоні паростки».

Після закриття монастиря Домніка жила у благочестивих людей у Каховці, а в 1928 році повернулася до Олешок і прожила до кінця своїх днів у будинку Наталії Іщенко. Цей будинок зберігся до цих пір. Домніка передбачила Наталії довге життя, але попередила про те, що її чоловік і син загинуть у прийдешній війні, що згодом і сталося.

Дивна поведінка і пророцтва Домночки (як її ласкаво називали люди) стали отримувати все більшу і більшу популярність. Якимось дивним і таємничим чином вона допомагала голодуючим і стражденним від холоду й зубожіння людям. У страшний голод 1933 року до багатодітного будинку, який втратив годувальника, вона принесла хліб, котрий, здавалося, отримала просто з неба (хліба в той час ніде не було). В інший двір кинула очерет і сказала «будуйте», і там через деякий час з’явилися кошти для того, щоб відбудувати зруйнований будинок. Тим, хто мерз від холоду, Домночка кидала у двір деревинку, і через якийсь час благодійник привозив їм дрова.

Таких свідчень із життя Домніки зібралося безліч, і всі вони потім свідчили про можливість канонізації цієї юродивої, адже чудеса за її молитвами відбувалися дуже часто.

Зовнішнім виглядом вона особливо не виділялася серед інших мешканців Цюрупинська (так тоді перейменували Олешки). Була вона, як свідчать очевидці, «невисока на зріст, сутула, з грубуватим голосом, зовні нічим особливим не вирізнялася. Говорила мало, а давала предмети, і потрібно було здогадатися, що цим вона пророкувала».

У храмі Домніка могла підійти до людей і щось сунути в руку або в кишеню. Потім виявлялося, що той, кому вона сунула червоний гіркий перець, був таким чином попереджений про прийдешню серйозну хворобу; кому давала копієчку, той виходив із фінансової кризи; хто отримував яблуко, той видужував від мучительної хвороби. З кожним роком її ім’я ставало все більш і більш відомим. До неї за порадою і за благословенням стали приїжджати люди з різних куточків країни. Ієреї і єпископи, монахи і миряни шукали її святих молитов. Всі пророцтва і передбачення, які блаженна Домніка відкривала своїм відвідувачам, незмінно збувалися.

Всіх вона приймала, нікому не відмовляла, але від цього її життя не ставало легше. Особливо багато образ і утисків подвижниця відчувала від комуністичної влади і від нерозумних дітей, які, наслухавшись на шкільних уроках оповідань з атеїзму, намагалися якомога сильніше її образити.

Після війни, коли храми стали відкривати, Домніка причащалась щотижня. Навіть якщо для цього їй доводилося долати багато кілометрів шляху.

Якось, ідучи з двома жінками на престольне свято із Каховки до Берислава, блаженна сказала:

— Ой, що ж вони наробили, все потопили, всі дерева, будинки, все потопили.

— Де, матінко, що потопили? — здивовано запитали її супутниці.

— Ну що ви не бачите, чи що? Все потопили.

Здивовані жінки йшли по землі, на якій росли сади, стояли села, а матінка вже йшла по дну Каховського водосховища.

Блаженна Домніка прожила дев’яносто два роки і відійшла в небесні обителі 10 червня 1967 року. У той час вже розгоралися хрущовські гоніння проти Церкви. Але, незважаючи на заборони й всілякі перешкоди з боку влади, на похорон Домніки зібралася величезна кількість народу. Її тіло було поховане на старому монастирському кладовищі.

У зв’язку з великою кількістю чудес, що відбуваються на її могилі, і всенародним шануванням стариці рішенням Священного Синоду УПЦ у березні 2009 року блаженна Домніка Олешківська була прославлена в лику місцевошанованих святих. А за півроку до цього, у грудні 2008 року, були знайдені її святі мощі, які зараз почивають у раці храму рівноапостольної Ніни міста Олешки.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

 

Тропaрь, глaсъ є7:

T ю4ности желaніемъ бжcтвенныz любвE разжигaема, суетY житeйскую tри1нула є3си2, смирeніемъ крaйнимъ и3мlтвою непрестaнною мyдрость хrт0ву стzжaла є3си2 и3 въ годи1ну лю1тую kви1ласz є3си2 настaвница и4щущымъ сп7сeніz, тёмже предстоS нhнэ гдcеви въ ли1цэ с™hхъ, поминaй молsщихсz тебЁ, домнjко, мaти бlжeннаz.

Кондaкъ с™hz, глaсъ и7:

Си1лою ўкрэплsема всемогyщаго бGа, въ немощнёмъ є3стествЁ п0двиги многотр{дныz kви1ла є3си2 и3 д0лу влекyщыz стр†сти чистот0ю и3 бдёніемъ непрестaннымъ ўмертви1ла є3си2, сегw2 рaди хrт0съ бGъ тS прослaви ди1вными чудєсы2, м™и бlжeннаz домнjко, є3мyже прилёжнw моли1сz подaти нaмъ ми1ръ и3 вeлію млcть.

Ще в розробці