Благовірний князь Михаїл Ярославич Тверський

Місяця листопада на 22-й день

Михайло, святий великий князь Тверський, син Ярослава III, онук Ярослава II Всеволодовича, народився 1272 року, незабаром після смерті батька, від другої дружини його Ксенії; прозваний Тверським, тому що княжив у Твері, не будучи ще великим князем, і перший затвердив незалежність Тверського князювання. Після смерті великого князя Андрія Олександровича Тверського (1304 р.) Михайло мав вступити на великокнязівський престол, але племінник його, Георгій Данилович Московський, оскаржував у нього це право. Ця тяганина затягнулася на довгі роки, посилюючись непримиренністю і владолюбством Георгія та його спорідненими відносинами з татарами, – він був одружений з Кончакою, сестрою хана Узбека. Укотре оголосивши себе великим князем, Георгій виступив проти Михайла, той же розбив його військо і взяв у полон Георгія і Кончаку, але з милосердя свого дарував їм свободу. На жаль, Кончака раптово померла, і Георгій із татарським полководцем Кавгадиєм обмовили Михайла перед Узбеком. На березі річки Нерлі Михайло розлучився з матір’ю і сповідався духівникові в гріхах, а сам попрямував до орди, йдучи майже на вірну загибель. Він розумів, що таким чином покладає душу свою за близьких і за весь свій народ.

На початку хан прийняв Михайла доброзичливо, але через деякий час велів його судити, висуваючи звинувачення на підставі свідчень наклепників. Не слухаючи виправдань князя, його віддали під варту, веліли окувати ланцюгами, наклали на шию важку колодку. Михаїл з дивовижною твердістю терпів приниження і муку. Ще на шляху з Володимира він кілька разів долучався до Святих Тайн, ніби готуючись до смерті; тепер, бачачи неминучу загибель, він проводив ночі в молитві й читанні псалмів. Отрок княжий тримав перед ним книгу і перегортав аркуші, бо руки Михайла були зв’язані. Вірні слуги пропонували князю піти таємно, але він відповідав: “Рятуючи себе, не врятую вітчизну. Хай буде воля Божа!” Перед самим приходом лиходіїв він розкрив навмання Псалтир і прочитав: “Серце моє сум’ятеся в мені, і боязнь смерті нападе на мене”. Душа його мимоволі здригнулася. Коли він закрив книгу, до нього вбіг один із отроків і сказав, що князь Георгій, Кавгадий і натовп людей наближаються до намету. Вони розігнали всіх людей Михайла, а він стояв один і молився. Лиходії повалили його на землю, мучили, били п’ятами. Один із них, на ім’я Романець, встромив йому ніж у ребра і вирізав серце (22 листопада 1319 р.). Тіло Михайла лежало голе, поки натовп грабував майно князя. Георгій послав тіло великого князя в Маджари. Там багато старанних бажали внести тіло до церкви, але бояри не допустили цього, поставивши його в хліві, і пізніше уникали зупинятися біля церков.

Дружина Михайла, Анна, благала Георгія дозволити перевезти останки князя до Твері. Тверяни зустріли труну улюбленого князя на березі Волги. Знявши кришку труни, народ з невимовною радістю побачив цілісність мощей, не пошкоджених далеким шляхом. Поховання було здійснено 6 вересня 1320 р. у Преображенському монастирі. Святі мощі благовірного князя віднайдені нетлінними в 1655 р.

Літописець називає Михайла таким самим вітчизколюбцем, яким був св. Димитрій Солунський. Понад чесноти державних, Михайло вирізнявся і сімейними, вихований у правилах благочестя доброчесною матір’ю своєю Ксенією, яка закінчила дні свої черницею.

Тропарі, кондаки, молитви та величання