Благовірний князь Димитрій Донський

Місяця травня на 19-й день

Благовірний великий князь Московський Димитрій, прозваний Донським, народився 1350 року, “вихований же був він у благочесті та славі, з повчаннями душевними корисними, і з дитячих років полюбив Бога”.

Дитинство святого Димитрія пройшло під безпосереднім впливом святого митрополита Олексія, колишнього друга і радника батька Димитрія, Іоанна Іоанновича Червоного, який був другом і радником батька Димитрія, а після смерті батька став вихователем і опікуном майбутнього великого князя. З самої юності Димитрій був долучений до середовища руських подвижників благочестя, що розвинуло високі духовні якості його особистості, навчило терпінню і мужності, подолання себе, сміливості та вмінню безбоязно дивитися в обличчя смертельній небезпеці. Починаючи з 9-річного віку Димитрій бував в Орді, безпосередньо стикаючись із ворогом, який уже понад століття мучив рідну землю, навчився спілкуватися з татарами та розпізнавати їхні наміри й підступність.

У 13 років Димитрій став великим князем Московським, проявивши миролюбний характер: він не став позбавляти влади суздальського князя, який претендував на московський престол, і мстити йому. Під керівництвом митрополита Олексія князь розпочинає роботу з об’єднання Московської землі, долаючи опір князів Новгородських, Рязанських і Тверських, а також веде боротьбу з постійними зовнішніми супротивниками Русі – Ордою і Литвою.

Творячи Московську державу, великий князь Димитрій почав із творення власного дому, власної родини. Сімейне життя великокнязівського подружжя проходило під духовним керівництвом святителя Олексія, пізніше – Феодора Симонівського та преподобного Сергія Радонезького, який став хрещеним батьком двох синів із дванадцяти дітей Димитрія Іоанновича та Євдокії Димитріївни.

У 1370-ті роки розпочав молодий великий князь Димитрій Іоаннович боротьбу із Золотою Ордою: 1376 року підкорив Волзьку Болгарію, а 1380 року, благословенний преподобним Сергієм, виграв битву на полі Куликовому. На честь цієї перемоги благовірний князь побудував монастирі на честь Пресвятої Богородиці, з благословення преподобного Сергія встановив день поминання загиблих за волю Руської землі на Куликовому полі 110 тисяч воїнів – Димитріївську батьківську суботу.

Наприкінці 1380-х років непокірні руські князі змирилися з думкою про необхідність підкоритися владі Московського князя, який спочатку лякав і трощив ворогів і ослушників, потім милував і прощав їх.

Життя в безперервних війнах із зовнішніми і внутрішніми ворогами протягом 26 років змучило князя душевно і тілесно. Відчувши наближення смерті, Димитрій Іоаннович послав за преподобним Сергієм, під керівництвом якого склав духовний заповіт, і 19 травня 1389 року відійшов у вічність до Господа на 41-му році життя.

Великого князя Московського Димитрія Донського канонізовано в червні 1988 року Помісним Собором Руської Православної Церкви як святого благовірного “на підставі його великих заслуг перед Церквою і народом Божим, а також на підставі його особистого благочестивого життя, яке втілило спасительну християнську ідею пожертвування собою до крові заради блага і порятунку ближніх”.

Тропарі, кондаки, молитви та величання