Благовірний Давид IV Відновник (Будівничий), цар Іверії та Абхазії
День пам'яті (н. ст.)
Місяця січня на 26-й день
Святий благовірний Давид IV Відновник (Будівничий), цар Іверії та Абхазії (1089-1125; за іншими джерелами 1084-1125), – видатний державний, культурний і церковний діяч Грузії. Був вихований своїм духівником – преподобним Арсенієм Ікалтойським, відомим богословом і вченим-енциклопедистом († 1127; пам’ять 6 лютого).
Найменування “Відновник” дав святому цареві Давиду грузинський народ за його великі труди з відновлення Грузії та зміцнення Грузинської Православної Церкви. Грузія, що була безжально спустошена турками і страждала від міжусобиць, під скіпетром Давида Відновника об’єдналася в сильну централізовану державу. Грузинська Церква, у процвітанні якої цар бачив запоруку непорушності та єдності держави, була предметом його особливого піклування. Святий Давид вирізнявся глибоким благочестям, свято шанував церковні канони і своєю владою охороняв їх та утверджував. З ініціативи святого Давида Відновника 1103 року було скликано Церковний Собор у Руїсі, постанови якого сприяли зміцненню канонічного життя Церкви та утвердженню церковного благочиння.
Людина високоосвічена, святий Давид заохочував розвиток наук. Він заснував Гелатську та Ікалтойську академії. За царювання святого Давида Відновника в Грузії було споруджено десятки храмів і монастирів, створювалися нові й розширювалися старі міста. Багато турбот приділяв благовірний цар добробуту й процвітанню грузинських обителей у Палестині та Синаї, Антіохії і на Святій Горі Афон. Коли святий Давид вирішив спорудити храм в ім’я великомученика Георгія, до допомоги якого він постійно вдавався у своїх визвольних битвах, то святий Георгій з’явився йому у видіннях і вказав місце спорудження храму.
Розуміючи миротворчість як виконання заповіді Господньої (Мф. 5:9), цар Давид примирив кипчацького хана Атрака з осетинами та оселився в Дар’яльській ущелині.
1123 року, незадовго до смерті, благовірний цар звільнив Вірменію від турецького засилля. Він повелів знову освятити храми, перетворені турками на мечеті. За переказами, коли цар підійшов в одному із храмів до гробу своєї бабки, дружини Вірменського царя Гагіка I, і сказав: “Радуйся, царице! Бог позбавив храм твій від агарян”, – раптово почувся голос: “Богові дяка”. Турбота царя Давида про возз’єднання з Вірменською Церквою виразилася у скликанні Церковного Собору в місті Ані, на якому частина вірменських єпископів-монофізитів схилилася до прийняття православ’я (проте загалом Собор не призвів до бажаних результатів). Патріотичні подвиги святого Давида не заважали йому звершувати подвиг духовний. З юних років святий мав основу премудрості – страх Божий (Притч. 1:7), який спонукав його до добрих справ і намірів. Улюбленим заняттям святого Давида було читання Святого Письма. Про його високу духовність свідчить складений ним “Покаянний канон”, що складається з дев’яти скорботних і зворушливих пісень.
Відчувши наближення смерті, святий цар Давид склав духовний заповіт, у якому, передаючи управління країною своєму синові Димитрію, писав: “Нині Промислом Правосудного Бога відкликаюся я, а на царство спадкове закликається він… Усе звершив я силою Чесного Животворящого Древа і йому вручаю це Знамення, що ощасливило мене”. Причастившись Святих Таїн, “зі славослов’ям на вустах він віддав свою душу Господу, на 53-му році життя, в суботу 24 січня 1125 року”.
Цар був похований у Гелатському монастирі, біля входу в прибрамну церкву. Через деякий час мощі його, прославлені знаменнями милості Божої, були перенесені під престол соборного храму. Наприкінці XIII століття святого царя Давида IV Відновника було прославлено, тоді ж йому було складено службу.
