Благовірна княгиня Ірина Київська, в чернецтві Анна Новгородська

День пам'яті (н. ст.)

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 10-й день / липня на 1-й день — Собор Новгородських святих (перехідне)

Княгиня Анна була старшою донькою короля Швеції Олафа Скетконунга, після народження названа язичницьким іменем Індігерда (Інгігерда). Вона належала до найблагочестивішого й найдостойнішого на той час шведського роду.

Її батько був першим християнським королем Швеції й відрізнявся глибокою побожністю, величністю духу, благородством і хоробрістю на війнах. Мати — королева Астрід — славилася мудрістю та великодушністю, і всі чудові риси її характеру успадкувала донька.

У 1000 році король і королева прийняли святе Хрещення. Усупереч тодішнім шведським звичаям виховувати дітей у родичів і знайомих, Індігерда з дитинства виховувалася вдома під безпосереднім наглядом та впливом батьків. Там вона навчилася читати й писати, а також отримала найнеобхідніші релігійні знання, володіла іноземними мовами так само вільно, як і бойовою зброєю. Будучи ще підлітком, вона брала участь у громадському житті, подорожувала, приймала іноземних гостей, самостійно керувала довіреними їй маєтками.

Багата, надзвичайно красива, приваблива, харизматична Інгігерда справляла приголомшливе враження на всіх, хто колись з нею зустрічався. Саме такою вона постала перед очима майбутнього великого князя Київського Ярослава Мудрого і стала його нареченою, а потім і дружиною.

Прийнявши православ’я з ім’ям Ірина, княгиня стала першою порадницею чоловіка. Ставши великою княгинею, вона всі сили душі й серця віддала новій Батьківщині. Княгиня була вірною помічницею чоловіка у всіх його справах, завжди була поряд. Якось вона змогла захистити Ярослава від повстання найманої норвезької варти.

Історія донесла до нас дивовижну оповідь. Коли проти князя Ярослава виступив із раттю його брат Мстислав Тмутараканський, Ірина викликала його на дуель і запропонувала вирішити суперечку у відкритому військовому поєдинку. Мстислав, пославшись на те, що з жінками не бореться, вирішив поступитися, щоб не зганьбити свою честь.

Велика княгиня самостійно і успішно керувала державою під час перебування чоловіка у військових походах чи дипломатичних місіях.

Велика заслуга саме великої княгині в тому, що Київська Русь набула величезного авторитету серед західних держав. Правителі цих країн вважали за честь мати зв’язки в князівському Руському дворі. Ситуація тисячу років тому була прямо протилежною до нинішньої. Не Київ прагнув до Європи, а Європа прагнула до Києва.

Ірина народила великому князю сімох синів та трьох дочок. Усі її дочки стали королевами: Анна – французькою, Марія – угорською, Єлизавета – норвезькою. Водночас, за свідченням сучасників, вони виділялися високим рівнем освіти при дворах своїх чоловіків. Не менш відомі сини Ірини та Ярослава – святий благовірний князь Володимир Новгородський, великі князі Ізяслав Київський, Святослав Чернігівський, Всеволод Переяславський (батько Володимира Мономаха). Великі діти виросли у великих батьків, і все це завдяки глибокій батьківській мудрості та християнському вихованню, яке дала благочестива князівська сім’я своїм дітям.

Майбутній митрополит Іларіон Київський, звертаючись до святого Володимира, у своєму урочистому слові, вимовленому, можливо, в присутності самої великої княгині, каже: «Подивися… на благовірну невістку твою Ірину; подивися й на онуків і правнуків твоїх, як вони живуть, як Господь зберігає їх, як утримують вони благовір’я, тобою передане, як часто відвідують святі храми, як славлять Христа, як поклоняються Його Імені».

Вже будучи великою княгинею, Ірина задумала влаштувати Київ як град Божий, як земне відображення Небесного Єрусалима. Центром столиці став храм Софії Премудрості Божої. Вхід у град цієї премудрості проходив через Золоті ворота, над якими було споруджено храм Благовіщення. У 1037 році на честь своєї небесної покровительки Ірина заснувала Іринінський монастир. А у 1051 році до Києва з Афона прийшов Антоній Печерський і започаткував майбутню Києво-Печерську лавру.

Велика княгиня разом із чоловіком прагнули зробити Русь органічною частиною всесвітнього християнства. Храми будувалися по всій Руській землі. Грецькі співаки навчили Русь православному церковному співу. За князювання Ярослава та Ірини було складено перший на Русі звід законів «Руська Правда», з’явилася «Кормча» – переклад візантійського Номоканона.

Князь і княгиня зібрали книги та рукописи, які перекладалися з грецької на слов’янську. Для поширення грамотності вони наказали духовенству навчати дітей, влаштували училище. У найкоротший строк київські книжники освоїли величезне літературне багатство Візантії. Так само стрімко відбувалося засвоєння зразків візантійського мистецтва – архітектури, живопису, золотого шиття.

Приклад життя святої Ірини є християнським зразком матері та дружини. Саме це жіноче служіння дано їй для преображення людської любові, прилучення до таємниці народження нового життя, створеного для вічної радості та краси. Жінка-мати є берегинею сім’ї та сімейного вогнища. Від її м’якості, дбайливості, терпіння, здатності жертовно служити ближнім залежить внутрішній мир та стійкість сім’ї.

На жінці лежить найвище завдання – виховання нових громадян Царства Небесного. Такою матір’ю була велика княгиня Ірина. Вона створила своїм прикладом зразок того, як має будуватися побут християнської сім’ї, заснованої на суворому благочесті, виконанні щоденного молитовного правила, вивчення Слова Божого, життя за заповідями, вірності своєму чоловікові, любові до своїх дітей.

Преподобна Ірина Київська поклала на святій Русі початок поєднання двох шляхів святості – благовірних княгинь та преподобних. Діяльне служіння Богу, Церкві та народу її закінчилося зверненням до молитовного і споглядального чернечого подвигу.

Церква не забороняє жінці після смерті чоловіка вдруге виходити заміж. Проте зазвичай не цей шлях обирали благовірні княгині на Русі, вони бачили логічне завершення свого земного життя в чернечому званні. Пізніше ця традиція стала майже правилом, і чернечий постриг став кінцевим етапом подружнього життя. Таким було благочестя допетровської Русі.

У 1045 році велика княгиня попрямувала до Новгорода до сина Володимира на закладку собору в ім’я Святої Софії Премудрості Божої. Там вона і прийняла чернецтво з ім’ям Анна. Це був перший постриг у великокнязівському домі, з нього почалася традиція постригу руських князів і княгинь після виконання ними обов’язку правителів народу.

Тут же, у Новгороді, свята княгиня Анна й віддала свою душу Богові 10 (23) лютого 1051 року і була похована у Софійському соборі. Незабаром у Софійському ж соборі знайшов свій спокій її син – новгородський князь Володимир. Вшанування святої Анни та її сина Володимира було встановлено в 1439 році після того, як Сам Бог відкрив святителю Новгородському Євфимію, в якій славі на небі перебувають благовірна княгиня Ірина (в чернецтві Анна) та її син Володимир.

Тропарі, кондаки, молитви та величання