Благовірна княгиня Анна Кашинська, Тверська, схимонахиня

Місяця жовтня на 2-й день / червня на 12-й день – знайдення мощей (1650) і друге прославлення (1909)

Свята благовірна велика княгиня Анна – дочка Ростовського князя Димитрія Борисовича, правнучка святого благовірного князя Василя (Василька) Ростовського, який прийняв мученицьку смерть за відмову зрадити святій Православній вірі. Побратимом діда благовірної Анни був святий Петро, принц Ординський, хрещений татарин, канонізований Руською Православною Церквою. У 1294 році благовірна княжна Анна одружилася з князем Михайлом Тверським.

Багато скорбот випало на долю святої Анни. 1294 року помер її батько. У 1296 році згорів дотла великокнязівський терем з усім майном. Незабаром після цього дуже захворів молодий князь. У дитинстві помер первісток великокнязівського подружжя – дочка Феодора. 1317 року почалася трагічна боротьба з князем Юрієм Московським. У 1318 році благовірна княгиня прощається назавжди зі своїм чоловіком, що їде в Орду, де він був по-звірячому закатований. В 1325 старший син її, Димитрій Грозні Очі, зустрівши в Орді князя Юрія Московського – винуватця смерті батька, вбив його, за що був страчений ханом. Через рік жителі Твері перебили всіх татар на чолі з двоюрідним братом хана Узбека. Після цього стихійного повстання вся тверська земля була спустошена вогнем та мечем, жителі винищені чи викрадені в полон. Такого погрому Тверське князівство ніколи не зазнавало. У 1339 році в Орді гинуть її другий син Олександр та онук Феодор: їм відрубали голови і тіла їх розділили по суглобам.

Благовірна велика княгиня була приготована до чернецтва всім своїм попереднім життям. Після смерті чоловіка випробування йшли одне за одним і, здавалося, їх неможливо пережити, не віддавшись відчаю, проте Анна здолала все. «У жіночому єстві чоловічу міцність мала ти…» – так величає Церква святу Анну Кашинську за її душевну стійкість. Незабаром після мученицької смерті сина та онука Анна прийняла чернецтво спочатку у Твері, а потім на прохання молодшого сина Василя перебралася до спеціально збудованої для неї монастиря. Тут вона й відійшла у вічність 15 жовтня (2 жовтня ст. ст.) 1368 року в схимі, тіло її було поховано в Успенському монастирському храмі.

Ім’я благовірної княгині Анни з часом було забуте. Успенська церква на той час сильно занепала, церковний поміст обвалився і зруйнувався; труна Анни Кашинської, що була під підлогою, опинилась на поверхні. Проте жителі міста, не знаючи, чиє це поховання, ставилися до нього без належного благоговіння: клали на труну шапки і навіть сідали на неї. У церкві паламарем служив  Герасим, який був тяжко хворий. Одного разу вночі йому з’явилася Анна Кашинська, зцілила його і сказала: «І нащо труну мою ні в що ставите і мене зневажаєте? І доки бути мені від вас потоптаною ногами?» Анна Кашинська наказала Герасимові розповісти про своє явище настоятелю храму та запалити свічку перед її труною біля Нерукотворного Образу Спасителя. Після цього біля поховання Анни Кашинської стали відбуватися численні чудеса та зцілення (до прославлення святої було записано 41 диво).

У 1899–1901 роках розпочалася негласна підготовка до відновлення церковного шанування, зокрема, відновився запис зцілень та інших чудес. 1908 року на повторну канонізацію було дано згоду Миколи II, а наступного року Синод оголосив днем пам’яті Анни 25 червня (12 червня ст. ст.) – річницю перенесення мощів у 1650 році.

25 червня 1909 року в Кашині було здійснено багатолюдні урочистості з нагоди відновлення шанування святої, на яких була присутня велика княгиня Єлизавета Федорівна. Вже 1909 року у місті Грозному області Терського козацтва виникла жіноча громада на честь святої благовірної княгині Анни Кашинської. У тому ж році на честь Анни Кашинської була освячена церква в Петербурзі, що стала подвір’ям Кашинського Стрітенського монастиря (з 1992 подвір’я Введено-Оятського монастиря), а в 1914 – церква Серафима Саровського і Анни Кашинської на новому кладовищі Донського монастиря у Москві.

У тривожні роки війни та революції образ благовірної княгині Анни став руським людям навіть ближчим і зрозумілішим. Згадувалося, що благовірна Анна теж проводжала чоловіка і синів у ту небезпечну невідомість, звідки часто не повертаються, ховала і оплакувала їх, теж змушена була тікати і ховатися, тоді як вороги громили і палили її землю.

Тропарі, кондаки, молитви та величання